Частина 12 Поліна

Поглянула на годинник, він показував майже другу ночі, просто прекрасно я сьогодні додому не потраплю, і спати на вряд чи буду, а завтра зміна знову. Важко зітхнула.
Двері відкриваються до кімнати заходить чоловік, Макс ледь телефон втримав у руках.
- Як у вас тут справи? - дивиться Яр на мене.
- Все добре. - намагаюсь уникнути погляду в очі.
- Тоді збирайтеся відвезу вас додому - говорить чоловік, встаю підходжу до сумки застебнувши блискавку, закинула її на плечі.
- Бувай Макс - промовила я.
- Па - намагається посміхатися мені, але тут Ярослав його бояться.
Чоловік йде попереду я намагаюсь дивитися в підлогу не хочу більше стикатися з ним поглядом.
Виходимо на вулицю, погода зіпсувалася і пішов дощ, скривившись від холоду прямую до авто.
- Тримай - чоловік зняв свій напевно не дешевий піджак та дав мені.
- Не треба - намагаюся відмовитися.
- Я двічі не повторюю - простягнув він піджак. Беру та кутаюся в нього стає набагато зручніше та тепліше.
Їдемо в тиші, а я вдихаю аромат парфумів та цигарок. Кинула короткий погляд на чоловіка, він залишився у білій сороці, яка обтягувала його широкі плечі.
Відвернулася треба думати про те, щоб дізнатися про їх бізнес більше, але як ? Не помітила як промайнув час й авто повернув до мого під'їзду.
Вийшла та пішла до під'їзду, точніше побігла навіть забула повернути чоловікові його піджак, вже вдома поклала його на пуф. Швидко приймаю душ та переодягаюся в піжаму, тільки голова торкнулася подушки одразу заснула.
Ранок настав так швидко дзвін будильника який так надокучливо пищав розбудив мене о 7. Вставати нікуди не хотілося, пізній приїзд додому вже ж залишив слід.
Плетуся у ванну, щоб вмитися та почистити зуби, бачу в дзеркалі втомлену дівчину. Треба зробити хоч якийсь тон освіжитися.
Йду на кухню ставлю електрочайник, хоч кави. Дістаю термочашку треба швидко, бо вже треба вилітати. Одягаю форму, щоб не переодягатися, бо вже не встигаю.
Викликаю таксі, щоб не запізнитися, Надія вже пише доброго ранку в соцмережах, посміхаюся її картинці та п'ю каву.
Під'їжджаю до клініки заходжу в роздягальню, щоб покласти сумку, Надія як раз сидить на стільці й щось дивиться в телефоні.
- Що там нового пишуть ? Доброго ранку до речі - проходжу мимо та відкриваю свою шафку.
- Нічого кримінального, але є новини які потребують уваги - дивиться на мене подруга.- Наприклад про нового боса нашого міста бізнесмена Олексіївського - вона сказала це прізвище і в мене похолоділи руки й ноги.
- І що там пишуть? - риюся у шафці в пошуках резинки.
- Ну він скупив всі ювелірні магазини - говорить серьйозним тоном подруга.
- Там так і написано ? - поцікавилася я зав'язуючи хвіст.
- Ну майже, добре ходімо треба працювати - встає та йде.
- А що був виклик ? - телефон поки у Надії.
- Поки ні, піду хоч зїм свій сніданок - посміхається і йде геть.
Мої думки заповнені тим що я підписала собі смертний вирок. Раптом Яр дізнається мене закопають десь в лісі, і то якщо пощастить. Хоча можливо вони разом з Олексіївським це зроблять. Мотнула головою та закрила шафу треба перестати думати про смерть.
Не пройшло і двох хвилин як Надія кричить, що у нас виклик. Тому швидко збираємося та виїжджаємо.
Тут вже була поліція, пожежники, не вистачало швидкої напевно, нас викликали сусіди доречі.
Виходжу з машини, підходжу до поліцейського.
- Доброго ранку, поясните що тут відбувають - він кивнув та почав говорити.
- Цей кенгуру кожного тижня кидається. - по моєму погляду було зрозуміло, що нічого не зрозуміло - Ну громадянин Семеренко кожного тижня кидається з даху, але потім ми знімаємо його й ось знову. - говорить поліцейський.
- Він проходив психіатра? - дивлюсь у верх де стоїть чоловік на даху.
- Звісно, все з ним добре. - кивнула та повернулася до своїх колег.
Дивна історія чому чоловік раптом став думати про самогубство, а потім що хоче жити, дивно дуже дивно це все. Ну постоїмо тут не хай раптом що. Петрович курив, Надія сиділа в машині, я стояла поруч дихала свіжим повітрям.
Повернувши голову ліворуч помітила знайомий автомобіль, дивно було її бачити тут.
- Я зараз повернусь - кажу та йду.
Підходжу до автівки стукаю у вікно, як моє було здивування коли я побачила Макса і Артема.
- Що ви тут робите?- дивлюсь на чоловіків.
- Оу, врачиха це ти? Не бачив тебе, при параді - говорить Артем.
- Помовч - двері відкриваються і виходить Макс.
- Ну я слухаю - дивлюсь на чоловіка.
- Можна сказати за тим що і ти, за нашим кенгуру - тикає пальцем на дах по верхівки.
- Чому вашим? - дивлюсь на чоловіка, він дістає цигарку підкурює видихає дим відповідає.
- Лаве нам торчить багато, тому і стрибає кожен раз - видихає дим посміхаючись.
- Ви не нормальні! - хотіла піти, але чоловік зупиняє мене словами.
- Не наче ти нормальна, ти нам допомагала, так що теж з нами, подумай про це - повертаюся та йду нічого не сказавши. Дідько він правий.
Підходжу до авто тут Надя з допитом.
- А що це був за мачо мен? - закочую очі, блін вляпалася.
- Просто знайомий - кладу руки в кишені.
- Ой ой ой Полька не прибідняйся, я тебе не перший день знаю, брешеш і не червонієш - і що робити мені, я не можу допустити, щоб вона дізналася про те що я роблю.
- Надю, заспокойся не фантазуй .... - не встигла я договорити як чоловік передумав стрибати, тому ми пішли робити свою роботу.
Вкололи чоловікові заспокійливого поміряли тиск та поїхали на станцію. Треба викинути з голови те що вони прийдуть за ним, але як?
Чомусь тривога за те, що вони вб'ють не вину людину не давала спокою. Дістала з кишені телефон знайшла номер Яра набрала розуміючи, що ризикую.
Гучні гудки ще більше наводили страх.
- Алло - промовив чоловік.
- Алло це Поліна - промовила я, й замовкла не знала як поясни.
- Ну швидше, чи ти мені подзвонила мовчати в слухавку, у мене є важливі справи - зло ричить чоловік.
- Ви б могли зі мною зустрітися через 15 хвилин біля лікарні на задньому подвірї - видихаю.
- Наберу як приїду - і скинув виклик.
Чекала чоловіка та хвилювалася так не наче у мене зараз іспит. Він приїхав та підійшов до мене.
- Надіюсь це щось по справі - говорить чоловік.
- Так, але це про чоловіка який вам винен гроші, ви можете його не чіпати - дивлюсь на нього, він на мене та потім говорить.
- Ти що якась блаженна? Він тобі хто взагалі? -  роздратовано  відповідає.
- Ніхто, але .. - договорити мені не дали.
- Слухай сюди, ти розумієш про, що просиш? Схоже ні, займися своєю справою і не лізь у мої добре. Скажена просто, ти не нормальна! - підвидів тон Яр.
- Я вас зрозуміла. - всередині все стиснулося від образи та слів. Що я хотіла від чудовиська?
- Надіюсь, щоб в останній раз було таке я не збираюся відмовлятися від своїх грошей ради того, що ти мене просиш, якась ..... - він промовчав та пішов швидко.
Сльози застигли на очах чомусь було боляче, але й справді я знову лізу не у свою справу.
Повернулася до лікарні, як раз мене шукала Надія у нас виклик.
Їхали в повній тиші, хоча Петрович де кілька разів пропоную увімкнути радіо.
- Поліно у тебе щось сталося? - запитує він.
- Ні - опускаю голову в низ.
- Та кохання в неї сталося - говорить Надя.
- Надько тобі лиш побазікати - відповідає їй Петрович.
- А що я? - промовляє вона.
Петрович нічого не сказав лише хмикнув і ми продовжили їхати у тиші.
Приїхав на виклик жінка сорок п'ять років погано, поки ми робили ЕКГ жінка втратила свідомість
- Чорт, це інфаркт - промовила.
Ми забрали жінку в автівці ми її реанімували й успішно. Вже привезли в лікарню її швидко забрали передала планшетку, в якій написано що ми робили та які препарати вводили.
Додому прийшла просто не має сил просто заснула в одязі на дивані Слова богу завтра вихідний і можна поспати довше, але мені це тільки сниться.

Підписуйтесь на автора,щоб не пропускати нові частини. 
Ваша viktoria- vika