Частина 11 Поліна

Зміна закінчилася, тому додому нас з Надією підкинув Петрович по дорозі до лікарні. Подруга передала де які папери та нарешті ми відпочинемо.
Зайшовши у під'їзд почала підійматися сходами та чула стук який ставав все гучніше, але не думала, що це в мої двері, підняла голову та побачила чоловіка, я була за надто виснаженою, щоб якось дивуватися чи злитися. Піднявшись промовила спокійно.
- Не чекала вас тут побачити - дістаю ключі з кишені.
- Треба, щоб ти оглянула Сірого прямо зараз - говорить він.
- Гаразд, я переодягнусь якщо ви не проти? - дивлюсь на чоловіка.
Відкривши двері пройшла в середину чоловік увійшов за мною. День був важкий, як і зміна.
- Давай швидше, час йде - я кивнула та пішла у свою кімнату. Знявши форму переодягнулася у футболку та джинси, діставши світшо з шафи надягнула поверх, взяла сумочку з полички поклала гаманець та телефон.  Вийшла зі своєї кімнати та промовила до чоловіка. 
- Ходімо ви ж поспішає - відірвався від телефону та поглянув на мене здалося, що чоловік сканує мене.
Ми спустилися до підїзду та сіли в авто, я кидала короткі погляди на нього, мені здалося це дивним. Відвернувшись до вікна, гнала від себе думки, але його очі не як не виходили у мене з голови.
Ми швидко прибули до будинку, я вже знала шлях тому вийшовши пішла не дочекавшись Яра.
У дворі я побачила Макса він курив, коли побачив мене легка посмішка з'явилася на його обличчі.
- О, привіт лікарка - лише кивнула та пішла в середину, тому що відчувала потилицею його.
Зайшовши до будинку попрямувала до кімнати в якій раніше провела майже всю ніч. Відкривши двері та пройшовши вперед побачила чоловіка який сидів у кріслі в його руках був планшет, побачивши мене він поклав його на столик.
- Не вже мій лікар прибув? - посміхнувся він, одразу за мною увійшов Яр. - А ти гарна - констатував він.
- Звичайна, відійду помию руки - пішла до ванної кімнати увімкнула воду знявши пластир та викинувши у смітник, вимила добре руки взяла рушник та витерла, діставши з кишені новий пластир закрила рану на руці, поклала рушник на місце  підійшла до кімнати й  почула їх розмову.
- Яр та вона лялька, гарна дівчина справді - чоловік посміхається.
- Сірий тобі лише на баб дивитися, заспокойся. - в голосі чути роздратування.
- Ой Яре ти неначе став правильним хлопчиком. Що там Ельвіра? Давно був у неї?! - з уїдливістю запитує чоловік. - Ось бачиш гарна жінка вміла так - усміхався чоловік.
- Чого ти рівняєш звичайну повію та її?! - промовив він.
- Оу, ти вже відрізняєш жінок, не вже бачиш відмінність? - запитує Сергій. 
- Я і не переставав бачити - чула кроки, напевно чоловік відійшов до вікна.
Коли я відкрила двері чоловіки замовкли. Це не моє діло лізти у їх життя.
- Мені треба вас оглянути Сергій - дістала рукавички з сумки.
- Давно мене так ні хто не називав - дивиться на мене. - Оглядайте, за скільки років мене торкнуться жіночі руки. - удала що не чула цих слів.
- Зніміть, будь ласка, футболку - чоловік зняв та я знявши марлю подивилася на рану яка потихеньку почала затягуватися. Навколо рани було все червоне, наклавши нову пов'язку. Дістала блокнот, щоб написати ліки.
- Рана затягнулася, але мене не покоїть почервоніння тому я напишу рецепт ліків - написавши список відірвала аркуш. - Ось - Яр одразу забрав його. - Ще три дні поспостерігаю, та можна сказати моя робота закінчена. - зняла рукавички й викинула їх у смітник.
Вони переглядалися, а мені стало не дуже комфортно, але я не повинна забувати хто вони й хто я зараз у цьому домі не лише лікар, а й шпигун.
У мене поки не має інформації для Олексіївського, але є ще 3 дні, щоб щось дізнатися.
- Я можу замовити собі таксі, щоб ви не відвозили мене - промовила закриваючи свою сумку.
- Ні, я відвезу тебе - говорить спокійним тоном чоловік. - Я зараз повернусь. - і зник за дверима, я стояла і не розуміла куди він пішов.
Сергій присів у крісло, але погляду від мене не відвів, ось він вбивця мого батька такий весели та живий. В середині все стиснулося.
- Ти давно працюєш ? - запитує чоловік взявши цигарку.
- Не давно, не раджу вам курити зараз - дивлюся на нього.
- Добре, і вже лікар? - поклав він цигарку.
- Так - якось було не зручно.
Коли Яр повернувся він був дивний, очі видавали його.
- Ходімо відвезу тебе. - він схопив мене за руку та потягнув мене з кімнати.
Коли двері зачинилися і ми від них відійшли чоловік нарешті промовив.
- Я потім тебе відвезу зараз є робота для тебе - мої очі розширилися.
- Що вже сталося ? - дивилася я на нього, він відпустив мою руку.
- Ходімо - йшла за чоловіком він зупинився та відкрив двері  пропускаючи першою увійти в середину. Зробивши три кроки побачила чоловіка який лежав на ліжку, дивно було бачити це.
- Що з ним? - подивилася  на Яра.
- Ножове поранення - промовляє з холодом в голосі чи то мені здалося.
- Скільки днів тому? - мені треба надати допомогу чоловікові, навряд чи мене привели для іншого.
- Вчора, вечері. - я швидко розкрила сумку, знову те саме як завжди, надягнувши рукавички забрала марлю та подивилася на рану розумію що поранення глибоке, але не сильне, органи не задіто, це радувало.
- Мені треба зашити рану, принесіть гарячої води - робила я свою роботу.
- Хлопці все принесуть - я кивнула.
Макс приніс мені все що було потрібно, я вколола місце поранення анестезією, тому чоловікові буде не боляче, зробивши все від мене залежне я закрила рану стерильною пов'язую. Температура у нього підіймалася тому я водила ліки внутрівенно. Весь час зі мною був Макс, здивувалася тому, що Яра не було у кімнаті  навіть не помітила як він вийшов. 
Вже стоявши у ванній кімнати замиваючи з рук мило, дивилася на себе у дзеркало все думала про те що я роблю. Знову рятую, бандита який буде жити.
Змочивши руку водою протерла обличчя, втома брала своє, сльози раптово наповнили очі. Пробач мамо я не впоралася, не вберегла у своєму житті нічого, тату я обіцяла рятувати людей, але ж не вбивць. Вони ж теж люди напевно, мені треба виправдати себе якось щоб жити далі. 
Повернувшись до кімнати, побачила Макса який сидів на стільці.
- О ти як? - дивиться він на мене.
- Нормально. - важко було.
- Миха тобі буде вдячний - посміхнувся чоловік.
- Це той який застеріг мене від ліжка з вами? - дивилася я на нього.
- Так, ну він специфічна людина, своє бачення світу. - говорить він.
- Можливо, а де Ярослав? - чоловік так на мене подивився. - Щось не так?- запитала я . 
- Яра давно ні хто не називає так. - я здивувалася.
- Дивно, а на роботі ? - сіла я поруч на стілець прибравши сумку.
- Ну так, в основному Яр - дивно.
- А чому не знаєте? - чомусь стало цікаво.
- Ні, на жаль не знаю. - замовчав чоловік зрозумівши що сказав зайве -  І можеш на ти до мене звертатися - кивнула та встала підійшла до ліжка, щоб слідкувати за температурою чоловіка.
Думка про те чому я так легко погодилася прийшла сама собою, змога дізнатися більше про наркотики, але це обман напевно. Я чомусь цікавлюсь Яром і це нічого доброго не несе.