Частина 7 Поліна

Зміна почалася з того, що у роздягальні я зустрілася з Надією, вона пройшла мимо до своєї шафки.

- І тобі доброго ранку - промовила і сіла, щоб надягнути кросівки.

- Вибач настрій не дуже - вона почала переодягалися у форму. - А що з тобою вчора сталося ? Ти так і не пояснила.

- Погано себе почувала, пробач що не подзвонила. - не люблю брехати, але мушу, щоб не втягувати її у те що сама вляпалася по самі вуха.

- Ось слухалася мене і не було погано ти ж не знаєш слова стоп, не треба було виходити не у свою зміну, всіх не врятуєш запам'ятай це, а тепер ходімо там у нас збори головний хоче щось сказати як завжди - злилася подруга, у них був роман не довгий, але все ж був дивно чого вони розбіглися. Встаю кладу телефон у кишеню нарешті нас більше не будуть говорити про виклик, а буде приходити смс на телефон, нарешті зроби це. А то не наче кам'яний вік.

У кабінеті за великим столом уже всі зібралися Олексій Вадимович говорив нам про пацієнтів і про те, скільки зараз у відділенні людей, що кадрів не вистачає й що молодь не хоче йти працювати до клініки, і це правда після закінчення я теж працювала у приватній лікарні, оскільки там більше платять, можна набратися досвіду та сучасного обладнання. Вже потім перевелася до районної клініки.

- Так ось, що колеги у нашому колективі поповнення Костиров Олександр Миколайович наш новий хірург та заввідділення - здалося мені почулося, але ні піднявши голову побачила його свого колишнього нареченого. - Нашій лікарні дуже пощастило, що ви обрали працювати у нас.

- Дуже дякую Олексій Вадимович за тепле привітання, ну що колеги до роботи - посміхається він.

Чомусь раніше я думала, що ненависть до людини може зникнути з часом, але я напевно помилилася чи це напевно не про мене. Здається що вона росте разом з відразою до людини яку колись так кохав, гидко від себе, минуло 5 років вже пора відпустити стерти та забути, але біль ще такий свіжий не наче вчора я стояла біля нього і тримала його за руку.

А вже сьогодні він стоїть переді мною і я хочу удати що його не знаю, що ми не знайомці й пройти мимо нього не відчувши знову болю, а можна так взагалі?
Надія дивилася на мене і її очі були наповнені запитаннями, вона знала нашу історію і була теж здивована появою Олександра в нашій клініці.
Вже вийшовши з кабінету подруга взяла мене під руку і тихо промовила

- Цікаво що він тут забув - дивиться вона на нього з відразою.

- Можу це твій колишній його запросив  - подивилася я в очі подрузі.

- Поліна, це навіть не був роман, таких пихатих і самовпевнених годі й шукати, все не хочу думати про чоловіків, підемо вип'ємо кави чи чаю – ми пішли до нашої кімнати відпочинку.

- Петрович напевно біля авто свого - сіла я на стілець.

- Так, дружина у нього на дачі з внуками - посміхнулася

- А коли ти дізналася? - беру цукерку з вази.

- З ранку говорили - ставить чашки з напоями на стіл.

- Зрозуміло. - підвинувши до себе взяла та зробила ковток гарячого напою, з'ївши дві цукерки відчуття голоду не зникло, тому зробила собі бутербродів Надія теж не відмовилася від них.

В кишені обізвався телефон, сповіщаючи що нас треба їхати на виклик, допиваючи каву та швидко доїдаю бутерброд на ходу хапаю сумку та йду до авто.

Сьогодні ми працюємо в трьох, нарешті вийшов Ігор він у нас наймолодший та ще навчається.

Нас викликала донька мамі стало погано.

-Температури не було ? - запитую.

- Була висока - оглядаю жінку.

- Скоріше за все у вашої мами запалення легенів, треба забирати в лікарню. - все швидко робимо донька не проти госпіталізації й ми доставляємо пацієнта до лікарні.

Наступний виклик був уже важчим і небезпечнішим, чоловік хворої схопив ножа і думав, що так врятує свою дружину, яка вже була мертва, намагалася забрати його у нього і він полоснув мені руку. 
Надія не розгубилася і вдарила чоловік вазою він знепритомнів, і ми викликали поліцію, довелося ще бинтувати мене й  писати заяву та розгрібати багато паперів.

- О це робота ,гроші платять малі зате порізати можуть реально - говорить подруга бинтуючи руку вже у кімнаті відпочинку.

- Проблеми професії Надія, ауч - я сіпнула рукою.

- Не сіпайся, поріз глибокий я б зашила, але ти ж не хочеш - дивиться на мене та перемотує бинтом.

- Та не сильно там і глибоко все добре, надіюсь що до кінця тижня мене не приб'ють - посміхнулася я.

- Поліно! Зараз будемо обідати якщо звісно не буде знову виклику. - Надія пішла до холодильника по лотки з їжею. - Слухай я буду оглядати, а ти поки роби уколи та сумку залиш в автівці нехай Ігор забере її.

- Але ..

- Ні яких, але Полю ми все зробимо - поставила переді мною лото з їжею.

- Дякую. Смачно - і тільки хотіла з'їсти шматок м'яса як знову пришла смс і ми поїхали на виклик.

Тепер я сиділа біля Петровича, Надія з Ігорем позаду.

- Ти як? - запитує чоловік.

- Та нормально дякую Богу жива - видавила посмішку.

- Дитино тобі б відпочити - тримає кермо впевнено, проїжджаємо біля ресторану Мафія.

- Потім відпочину зараз працювати треба - занурилася в телефон.

Хотілося трішки відволіктися тому гортала стрічку новин й натрапила на новини про кримінальні розбирання які приводять до фатальних випадків.

Заблокувала та поклала телефон у кишеню.

Швидку викликала мама, дівчинка гралася у на дворі та на неї напала собака розірвала м'язову тканину було багато крові, ми швидко працювали я поступилася місцем Надії вона робила все.