Частина 5 Поліна

Цілу ніч я була біля чоловіка нарешті жар почав спадати, повернулася в бік та кинула короткий погляд на Макса який весь час був поруч тому, що йому так наказав Яр.
Викинувши у смітник стару пов'язку та замінивши її на нову я розглядала цього чоловіка, не рівний ніс, повні губи, чорне волосся, припускаю що йому десь за сорок, я відверну, щоб опанувати себе. Але голос помсти не давав спокою він все говорив :

- Ось він вбивця твого батька ти можеш зараз покінчити з цим раз і назавжди.

- Ні! - промовляв здоровий глузд.

Закривши сумку сіла на крісло біля ліжка.

Потерла обличчя руками майже всю ніч не спала хотілося хоч трішки відпочити, тому поклавши голову на бік не помітила як заснула.

- Ей лікарка прокидайся бос приїхав - трясе мене за руку Макс.

- Добре, котра година? - потирала я очі.

- Десь 10 вже тому прокидайся - він повернувся на своє місце.

Я поправила одяг, та волосся яке випало із зачіски. Чоловік спав після жару йому треба було відпочити.

До кімнати входить Яр.

- Макс ти вільний - він виходить і чоловік повертається до мене. - Що до тебе ти на сьогодні вільна, але перед тим як я тебе відвезу оглянь моїх хлопців. - навіть не знала що сказати, звістно здогадувалася де вони були, бачила по обличчю Яра. Розбита губа давала зрозуміти що була якась бійка, або пощастило тільки йому. 

- Добре ходімо, погляну - побачила погляд його там тільки єдине запитання - За друга можете не переживати, він поправиться - хоча мені хотілося, щоб навпаки, беру сумку.

- Гаразд - ми виходимо та направляємося до кабінету.
Він відкриває двері пропускаючи мене в перед, зайшовши в середину я побачила чотирьох хлопців якщо їх так можна назвати. Яр заходит одразу після мене . 

- О босе це ж лікарка - говорить рудий хлопець бачу, що на його обличчі синець і не один.

- Артем, давай без базару - говорить Яр - Вас оглянуть і без рук, працюй я повернусь через 15 хвилин. - забрав щось зі столу та пішов. 

Чудово я залишаюсь з чоловіками хоч і побитими, але вони бандити.

- І так, хто перший? - головне не боятися. Вони на мене так дивилися стало якось ніяково. Відкривши сумку дістала рукавички та подивилася на них.

- Я буду перший - говорить рудий чоловік.

- Добре - я підійшла до нього, подивитися його синець та око яке теж скоріше постраждало від удару. - Голова крутиться? Нудить ?

- Ні

- Просто забиття, струсу не має. Подивіться сюди, слідкуйте за моїм пальцем - поводила я пальцем перед ним. - Мені треба вас оглянути - він кивнув і я зробила свою роботу.

В основному було забиття та рани нічого критичного. Я просто обробила рани дала знеболювальне все ж на вряд чи хтось з них піде до лікаря. Останній був дивний та й рана була в нього глибокою, прийшлося повозитися, але точно я не очкувала того що він промовив.

- Це лише діло часу коли ти опинишся у когось з нас у ліжку - дивлюсь на нього приклеївши пластир промовила.

- Готово - проігнорувала його слова. 

- Михо прикрий пащеку - промовив хтось з хлопців напевно почули.

До кабінету зайшов Яр, я побачила страх в їх очах вони його боялися.

- Ти закінчила ? - дивиться на мене.

- Так - закинула сумку на плече.

- Тоді поїхали, а ви перевірте де безпека дала збій, і не гайно все виправити як повернусь чекаю повний звіт від вас всіх - ми вийшли з кабінету та пішли до виходу геть.

Здавалося цьому чоловік нічого не страшно, він може витримати удар і не впасти на коліна, але він бандит і сьогодні в них була бійня скоріше, я дуже рада що вони не стріляли в один одного. Хоча думка про смерть цих вилупків була дуже гарною новиною для мене. 
Їхавши в авто в голові думки змінювалися дуже швидко. Що я роблю взагалі? Але поглянувши на чоловіка задумалася хто він без цього ланцюга який він тягне, ким він був до цього чи це частина життя.

Ми під'їхали авто зупинилося.

- До побачення - вже майже відкрила двері хотіла вийти з машини.

- Поговоримо трішки все ж ми співпрацюємо - дивиться він на мене.

- Це так називають вже. - замовкла на хвилину, щоб якось опанувати злість - Я зробила все що могла все далі ми з вами зустрінемося аж через тиждень у мене робота, а у вас є план лікування і мій номер тому до побачення - чоловік різко потягнув мою руку на себе і ми опинилися дуже близько один до одного, очі в очі. Звідки у мене стільки сміливості!? А може це не сміливість, а страх. 

- Не забувайся дівчинко з ким говориш - мені навіть здалося, що все на електризувалося. Він дивився в мої очі та готовий вбити мене, і зробить це ...

- Ніколи, можна я піду?- опустила голову вниз, щоб якось відірватися від цих чорних очей, чоловік видихнув та відпустив мою руку.

- Йди - і я вилетіла з машини зачинивши двері дуже швидко.

Чула як авто рушило одразу, а в голові крутилася думка про ті слова які сказав один із них сьогодні мені.

Швидко зайшла до під'їзду та піднялася до себе у квартиру кинула ключі у вазу та пішла шукати телефон треба написати Наді про те що сьогодні наша зустріч скасовується, відправивши смс пішла на кухню схотілося чогось поїсти та лягти спати на решті виспатися і готуватися до завтрашнього робочого дня якщо можна так сказати.

Вибачаюсь за затримку, повертаюсь до вас з новою частиною.