Частина 1

Поліна
Дивилася на годинник який повільно йшов, моя зміна тільки почалася, а вже хотілося спати, тому ситуацію рятував запашний напій під назвою ранкова кава.
Зробивши ковток розумієш за ради чого хочеш жити. Все переривається коли заходить Надя.
- Доброго ранку, о Полю ти вже тут - підходить до мене подруга.
- Так тут, а ти чому запізнюєшся? - дивлюсь на подругу та намагаюсь зрозуміти її спізнення на роботу.
- Зустріла кавалера в нічному клубі - я ледь не вдавилася кавою - Ось і провели цілу прекрасну ніч - посміхається вона.
- Слухай якого ти пішла у швидку працювати, не вже у компанії нудно? - подруга наливає собі чаю та говорить.
- Тут пригоди, рятувати життя це місія Поль, а просиджувати штани в офісі нудно, тим паче мені подобалося навчатися. - відповідає та робить ковток напою, так я і моя подруга працюємо у швидкій вже два роки рятуємо життя та бачимо різне жахіття. Інколи люди роблять такі тупі вчинки, не думаючи що це загрожує їхньому життю.
- 95 бригада на виїзд - от дідько зміна тільки почалася, а вже треба працювати.
- Поїхали - ставлю каву та беру сумку накидую жилетку - Надю ти йдеш ?
- Так йду - ми виходимо до авто де вже за кермом Петрович наш водій, крутий мужик.
- Доброго ранку - відчиняю двері заходжу.
- І тобі привіт, їдемо - дивиться він на мене, тут застрибує Надя на перед.
- Тепер можемо їхати. - посміхаюсь сідаючи.
Ми приїхали до під'їзду. Там ми дізналися як пенсіонерці стало погано в ліфті, це був якийсь жах поки ми зрозуміли що її ще не дістали та й не зрозуміло де ходить майстер. Швидку викликала сусідка коли зрозуміла, що її подруги не має вдома та побачила палицю на першому поверсі, ще вона з нею говорила поки та не втратила свідомість. Надя все більше злилася, та надзвонювала майстру, я теж поки він приїде нам буде нікого рятувати, але через 15 хвилин він таки прийшов та зробив свою роботу бабусі ми надали швидку допомогу та доставили в лікарню де вже лікарі будуть слідкувати за її станом. Зайшовши до кімнати де сидять всі бригади відпочивають чи їдять сіла на крісло. Ми були на виклику з 8 ранку до 12.
- Поль ти як ? Може щось поїси? - говорить подруга.
- Так можна щось поїсти, бутерброд наприклад - шкодувала я про те що зараз працюю у швидкій бувало, але коли заходить мова про людське життя ні не шкодую.
- Добре зараз приготую - Надія відкриває холодильник, а я підіймаю голову у верх та заплющую очі, хочеться трішки поринути у спокій та відпочинок. 

За день у нас було викликів 8, дідусь з інфарктом, жінка з переймами, у ночі було лише два тому ми могли трішки виспатися.
Зміна майже добігала кінця, як раптом виклик, годинник показував 6:22.
- Ось тобі й відпочинок - говорить саркастично Надія одягаючись, я хапаю сумку та прямую до авто.
- Доброго ранку Петровичу - промовляючи заходячи в авто швидкої.
- Доброго Поліна  - говорить він, Надія сідає в перед.
Їдемо дуже швидко, треба встигнути, а я все думаю про каву яку так і не встигла випити.
- Поль, що таке? - посміхається Надія.
- Нічого думаю про каву - дивлюсь на дівчину через дзеркало попереду.
- Ой як завжди, а думаю про шалене кохання, чи врятувати якогось чоловіка - її слова викликали у мене посмішку, навіть Петрович засміявся.
- Ти як завжди мрієш, правильно мрій - подивилася у вікно, це ми де - Петровичу ми що на території олігархів міста? - бачачи шикарні маєтки та будинки, які проминають повз.
- Можна і так сказати, я їду за адресою яку мені скинув оператор - говорить чоловік.
- Оу, це тут живе наш місцевий бізнесмен Смольников - промовляє Надія.
Авто завертає за ріг та ми зупиняємося, відкриваємо двері та виходимо одночасно.
- О це палац - чую коментар від Надії.
- Так, що ж дзвони у дзвінок - кажу дістаючи сумку та зачиняючи двері авто. - Петрович чекай нас тут. - чоловік кивнув.
Двері відкриває кремезний чоловік окинувши нас своїм поглядом промовив.
- Пройде тільки одна - ми обмінялися поглядами з Надією.
- Вибачте, але ви не дівчат замовляєте, ми швидка допомога - говорить Надія.
- Я все сказав пройде тільки одна - думки були різні, перша їхати на станцію назад.
- А де гарантія, що ви випустите когось із нас? - не вгамовувалася Надія.
- Нам не має сенсу вам щось робити, але зайде тільки одна - знову затараторив цей чоловік.
- Ми поговоримо - я відходжу та беру подругу з собою.
- Полю поїхали звідси - пропонує вона.
- А якщо там помирає дитина? Я так не можу, давай так якщо через дві години, три години не вийду або не зателефоную, ти можеш викликати поліцію - подруга дивилася на мене такими очима. - Надію, будь ласка.
- Полю це самогубство - видихає вона та продовжує - Добре йди, але раптом що я винесу ці двері - тицяє вона в них.
- Добре. - посміхнулася я.
- Полю...
- Надю, все буде добре - пішла до входу - Я піду - обернулася на хвилину побачивши очі подруги.
Чоловік пропустив мене в середину.
- Йди за мною - промовляє він.
Ступаючи за цим кремезним чоловіком у чорному костюмі все думала куди мене приведуть. Чи був у мене страх?! Так, але я поклялася на могилі батька, що буду рятувати людські життя. Чоловік відкрив кімнату в якій були закриті вікна було темно.
- Проходь - промовив він, вмикаючи світильник на столі.
На дивані лежав чоловік, перевівши погляд побачила, як він закриває ліву сторону якоюсь ганчіркою.
- Мені треба оглянути чоловіка - промовила я.
- Оглядайте - відповідає громила.
- Яр легше ти ж з дівчиною розмовляєш - говорить чоловік стогначі від болю - Не бійтеся.
- Добре, що у вас сталося? - ставлю сумку та відкриваю її  дістаю та надягаю перчатки.
- Ось що сталося - чоловік прибирає ганчірку і моєму погляду відкривається вогнепальне поранення, але ж це кримінал.
- Це вогнепальне поранення, вам потрібно в лікарню, та викликати поліцію - дивлюся на того бугая який сюди мене привів.
- Так ми знаємо тому заплатимо тобі скільки ти захочеш, щоб ти не розпатякала - говорить він.
- А якщо .... - хотіла я промовити, але мені не дали.
- Ти ж знає, що буде далі навіщо питати - говорить чоловік корчачись на дивані.
- Добре, але це великий ризик- дивлюсь на цього Яра. - Ви розумієте що я не хірург?
- До чого ти це говориш? - дивиться він на мене.
- До того, що тобі потрібно буде його тримати, вашому другу буде боляче, у мене не має анестезії як у лікарні тільки місцеве знеболювальне і я так розумію куля в середині - дивлюся йому в очі.
- Робіть все що потрібно - говорить ледь чутно голос, Яр подивився на нього та перевів погляд на мене та промовив.
- Що тобі треба ми все зробимо тільки дістань кулю, врятуй нам Сірого - о це ім'я.
Я так розумію у мене іншого виходу не має, або є ногами в перед, це варіант який я не розглядала.
- Гаразд мені потрібно помічник, який триматиме пацієнта, поки я буду в ньому колупатися. - о це слово промовила, нервую просто - Пінцет зі спеціальними зубчиками, або хоча б пасатижі з досить довгими губками. Все це треба буде попередньо прокип'ятити й викласти на стерильний шматок марлі, або розгорнутий і складений в декілька шарів бинт. Багато кип'яченої води. Дуже багато стерильних бинтів. Спринцівка, звичайна гумова «груша». Бинти, пінцет і антисептики є у мене у сумці, але все одно принесіть пасатижі на всякий випадок, і руки мені де можна вимити - промовляла все не тільки для нього, а й для себе я це робила тільки на манекені коли навчалася. Віддавши чоловікові пінцет, який був у мене, хвилювалася дуже.
- Тут прямо є ванна там можете все зробити, і я зараз принесу води - говорить чоловік.
- Супер, тоді не забудьте стіл та освітлення мені потрібно, щоб гарно все бачити - вимивши руки я надягаю стерильні рукавички й хірургічну маску на обличчя, яка у мене була на всякий випадок. Вони перемістили свого друга на стіл увімкнули світло та принесли торшер зі світлом.
Зробивши все що я просила чоловік повернувся, навіть вколола знеболювальне, який у мене був з собою, щоб не було так боляче.
- Ви повинні тримати його - дивлюсь на чоловіка.
- Я покликав ще хлопців вони допоможуть - подивилася на чоловіка.
- Тоді добре - і справді в кімнату зайшло ще два чоловіки. - Ваша завдання тримати його. - вони кивнули і я почала першу свою операцію.
Починаю дренування рани від крові за допомогою спринцівки та пінцету, відтягуючи їм краї рани, а спринцівкою відсмоктуючи кров. Кров заважала шукати кулю в рані. Як тільки рана більш-менш осушилася, засунувши в рановий канал палець намагаюсь намацати тверде тіло кулі, оскільки рентгенівського знімка у мене немає і не передбачається, дренуємо спринцівкою кров, що накопичується. Крові не багато це добре. Намацала кулю, УРА!
Тепер справа за малим: витягти кулю назовні. Розводжу пальцями краю рани в сторони. Беру пінцет і пробую, йдучи по ранової каналу, дістатися до кулі. Не вдається витягнути її пінцетом, беру пасатижі. Видихаю намагаюсь сконцентруватися на завданні. Витягла кулю з рани, кинула її у миску. У рані можуть бути волокна тканини від одягу та інше сміття, який заштовхала туди куля. Тому пінцетом намагаюся все це звідти дістати. Після промиваю рану водою і накладаю стерильну пов'язку. Тепер вся надія на самого пацієнта.
Чоловіки тримали свого друга міцно, він дихав та намагався терпіти, а я звісно зробила все можливе, щоб знеболити.
- Все тепер надія тільки те що організм впорається та у вашому догляді за ним. - зняла рукавички та
маску.


Дорогі читачі чекаю на вашу реакцію та коментарі, для мене це дуже важливо.