Розділ 15

— Що?

— Ви подивіться, реакція як у бабки своєї.

— Ти взагалі закрий рота свого, виродку. Весь мій рід споганив! — Грубо відповіла йому Меріл.

Вони обидва почали огризатися і сперечатися між собою, поки я стояла в ступорі та намагалася прийняти нову інформацію.

Виходить, що Даркар мій дід? Ну якщо я і справді стала тією, про кого йдеться в передбаченні...

Але бабку тут до чого.

— А може то кохання справжнє було, доки ти свій паршивий характер не показала!

— Мізків у тебе на кохання таке не вистачить! Можеш не прикидатися, я знаю чого ти хотів насправді. Ось тепер і пожинай плоди своєї тупості й наївності!

— Усе, досить! — Крикнула я їм, але мене ніхто не слухав. Вони так само продовжили сваритися. — Заткніться обидва!

Цього разу я закричала, і коріння сильніше відхопило їхні шиї. Тепер вони справді мовчали, у них просто повітря не вистачало навіть для дихання, а не те щоб на їхню перепалку.

Коли вже стало видно, що вони скоро можуть задихнутися, я злегка відпустила коріння, і вони обидва швидко і шумно задихали, заспокоюючи себе і намагаючись вирівняти своє дихання, разом із серцебиттям.

На обличчі Даркара з'явилася посмішка. Він засміявся як божевільний.

— Ох, я зрозумів. Ця стара нічого тобі так і не розповіла, так? Ну що ж, Амаранто, подумай но своєю голівкою і може сама скажеш мені одну з новин.

Я подивилася на Меріл, і була в повному здивуванні.

— Господи, ти так і не здогадалася. Гени твого батька в цьому домінують. Стільки тупості передав бідному дитяті.

Таких слів про батька я не потерплю. Тому один із коренів встромився їй у долоню, пробиваючи її наскрізь.

Вона злегка скривилася.

— Боляче взагалі то!

— Говори нормально, мені не до ваших казок і насмішок.

Вона з усмішкою подивилася на мене.

— Саме мою казку тобі потрібно було слухати, дівчисько. Просто згадай, коли я приходила до тебе в камеру. Згадай ту казку, її ім'я, і може пазл складеться.

— Вона померла, ти сама сказала, що померла!

— Це єдина частина, в якій я збрехала. Але ось все інше. Ти ж знаєш, що все було правдою, просто так і не зрозуміла, хто це був.

Так, тоді я не розуміла, але зараз пазл і справді склався.

— Навіщо ти збрехала? Чому відвернулася і жодного разу не з'явилася? Чому ти нічого не зробила, коли вбивали маму?

— Я тобі можу відповісти, — Даркар увірвався в чужу розмову, але я не стала його зупиняти. — Вона не встигла. До неї занадто пізно дійшло, що вона любить доньку і що не бажає їй зла. Навіть хотіла прийняти свого зятя. — Він тихо посміявся. — Так, Меріл?

— Закрийся або ж я сама тебе вб'ю! Присягнуся, що вб'ю!

— Та ти спочатку виберися!

Тепер я проколола руку Даркара, і він навіть закричав від болю, на відміну від Меріл.

Якщо Меріл і справді моя бабця... Гаразд у це ще можна повірити. Але слова Даркара про те, що його онука погубить світ.

— Ти все ще думаєш, що я та, про кого написано прокляття?

— Саме так.

— Тоді у мене питання до обох. Якого біса коїлося в цьому житті, що ти, — я тицьнув у нього пальцем. - Виявився мені родичем!

— Ще й не якимось там далеким, а рідним дідом по лінії матері. — Він знову почав сміятися.

— Нема в тебе ні доньки, ні внучки, і не було ніколи! Я тобі вже це казав і повторюю востаннє. Такий покидьок як ти навіть доброго нічого не побажає моєму роду!

— Значить це той, хто обдурив тебе? — Запитала я Меріл.

— Ох, і ще і як! У той час були практики одного зілля. Яку стихію в нього покладеш, такими силами володітимеш наступного дня. І спробуй здогадайся, хто випив це чортове зілля зі стихією землі? Хто потім приперся до мене і нахабно брехав багато часу, постійно хлющачи цю муть! Хто при відкритті його таємниці показав себе справжнього! Чортового виродка й дурисвіта!

Її крики голосно розходилися по залу. Але в них була прихована злість і образа від того, що сталося.

— Значить ось які мої предки.

— Ти тільки погане й бачиш! Не думала, що, може, у мене була важлива причина тебе обманювати? Може я був закоханий по вуха, але хтось був настільки неприступним до магів інших стихій, що в мене й вибору не було!? Не думала?

— А може й думала, і всі мої підозри підтвердилися, коли плід забрав частину твоєї сили як основну стихію в майбутньому! Ти ж цього хотів, або будеш зараз говорити, що це не так. Ти хотів дитину зі стихією вогню, тільки не знайшлося нібито гідної з інших земель! За які гріхи ти мені тільки зустрівся тоді...

Даркар замовк і відвернув голову. Значить усе правда. Він обдурив Меріл, але коли тієї сили не стало показав своє справжнє обличчя, а ось потім між ними почалася війна.

Але в мене ще було що запитати.

— Якщо це все правда, то ви маєте бути приблизно одного й того ж віку. Тоді якого хріна Меріл сто двадцять сім, і виглядає на сімдесят, а тобі сімдесят дев'ять, а виглядаєш на сорок? Як це можливо? Тут щось не сходиться.

— Ой, а запитай його, це дуже цікава і цікава історія! — Додає масла у вогонь бабка.

Але Даркар так і мовчав, від чого вона не витримала і сама дала відповідь на моє запитання.

— Цьому недоробку не вистачило тієї ситуації із зіллям, і він досі ними балується. Тільки тепер не з нашого світу. Він знайшов собі чудового приятеля з іншого світу, і той приносить йому за потреби зілля, які змінюють його зовнішній вигляд. Роблять молодшим.

— Хіба таке можливо? — Здивувалася я.

— У нашому світі ні, але оскільки зілля і справді з іншого світу, то, як бачиш.

— І скільки ж тобі насправді років?

Даркар мовчав, поки я не проткнула й іншу руку.

— Сто двадцять дев'ять.

— Ох, уяви собі, сто двадцять дев'ять, а виглядає на сорок, подивіться ж! Молодість є і мізків уже не треба! Хоча що я кажу, їх і раніше не було!

Кожна фраза і кожне слово Меріл було просякнуте злістю і ненавистю до Даркара. І як вони тільки могли стільки років перебувати в Колі й миритися одне з одним?