Розділ 15

— Що? 

— Ви подивіться, реакція як у бабки своєї. 

— Ти взагалі закрий рота свого, виродку. Весь мій рід споганив! — Грубо відповіла йому Меріл. 

Вони обидва почали огризатися і сперечатися між собою, поки я стояла в ступорі та намагалася прийняти нову інформацію. 

Виходить, що Даркар мій дід? Ну якщо я і справді стала тією, про кого йдеться в передбаченні... 

Але бабку тут до чого. 

— А може то кохання справжнє було, поки ти свій паршивий характер не показала! 

— Мізків у тебе на кохання таке не вистачить! Можеш не прикидатися, я знаю чого ти хотів насправді. Ось тепер і пожинай плоди своєї тупості й наївності! 

— Усе, досить! — Крикнула я їм, але мене ніхто не слухав. Вони так само продовжили сваритися. — Заткніться обидва! 

Цього разу я закричала, і коріння сильніше відхопило їхні шиї. Тепер вони справді мовчали, у них просто повітря не вистачало навіть для дихання, а не те щоб на їхню перепалку. 

Коли вже стало видно, що вони скоро можуть задихнутися, я злегка відпустила коріння, і вони обидва швидко і шумно задихали, заспокоюючи себе і намагаючись вирівняти своє дихання, разом із серцебиттям. 

На обличчі Даркара з'явилася посмішка. Він засміявся як божевільний. 

— Ох, я зрозумів. Ця стара нічого тобі так і не розповіла, так? Ну що ж, Амаранто, подумай но своєю голівкою і може сама скажеш мені одну з новин. 

Я подивилася на Меріл, і була в повному здивуванні. 

— Господи, ти так і не здогадалася. Гени твого батька в цьому домінують. Стільки тупості передав бідному дитяті. 

Таких слів про батька я не потерплю. Тому один із коренів встромився їй у долоню, пробиваючи її наскрізь. 

Вона злегка скривилася. 

— Боляче взагалі то! 

— Говори нормально, мені не до ваших казок і насмішок. 

Вона з усмішкою подивилася на мене. 

— Саме мою казку тобі потрібно було слухати, дівчисько. Просто згадай, коли я приходила до тебе в камеру. Згадай ту казку, її ім'я, і може пазл складеться. 

— Вона померла, ти сама сказала, що померла! 

— Це єдина частина, в якій я збрехала. Але ось все інше. Ти ж знаєш, що все було правдою, просто так і не зрозуміла, хто це був. 

Так, тоді я не розуміла, але зараз пазл і справді склався. 

— Навіщо ти збрехала? Чому відвернулася і жодного разу не з'явилася? Чому ти нічого не зробила, коли вбивали маму? 

— Я тобі можу відповісти, — Даркар увірвався в чужу розмову, але я не стала його зупиняти. — Вона не встигла. До неї занадто пізно дійшло, що вона любить доньку і що не бажає їй зла. Навіть хотіла прийняти свого зятя. — Він тихо посміявся. — Так, Меріл? 

— Закрийся або ж я сама тебе вб'ю! Присягнуся, що вб'ю! 

— Та ти спочатку виберися! 

Тепер я проколола руку Даркара, і він навіть закричав від болю, на відміну від Меріл. 

Якщо Меріл і справді моя бабця... Гаразд у це ще можна повірити. Але слова Даркара про те, що його онука погубить світ. 

— Ти все ще думаєш, що я та, про кого написано прокляття? 

— Саме так. 

— Тоді у мене питання до обох. Якого біса коїлося в цьому житті, що ти, — я тицьнув у нього пальцем. - Виявився мені родичем! 

— Ще й не якимось там далеким, а рідним дідом по лінії матері. — Він знову почав сміятися. 

— Нема в тебе ні доньки, ні внучки, і не було ніколи! Я тобі вже це казав і повторюю востаннє. Такий покидьок як ти навіть доброго нічого не побажає моєму роду! 

— Значить це той, хто обдурив тебе? — Запитала я Меріл. 

— Ох, і ще і як! У той час були практики одного зілля. Яку стихію в нього покладеш, такими силами володітимеш наступного дня. І спробуй здогадайся, хто випив це чортове зілля зі стихією землі? Хто потім приперся до мене і нахабно брехав багато часу, постійно хлющачи цю муть! Хто при відкритті його таємниці показав себе справжнього! Чортового виродка й дурисвіта! 

Її крики голосно розходилися по залу. Але в них була прихована злість і образа від того, що сталося. 

— Значить ось які мої предки. 

— Ти тільки погане й бачиш! Не думала, що, може, у мене була важлива причина тебе обманювати? Може я був закоханий по вуха, але хтось був настільки неприступним до магів інших стихій, що в мене й вибору не було!? Не думала? 

— А може й думала, і всі мої підозри підтвердилися, коли плід забрав частину твоєї сили як основну стихію в майбутньому! Ти ж цього хотів, або будеш зараз говорити, що це не так. Ти хотів дитину зі стихією вогню, тільки не знайшлося нібито гідної з інших земель! За які гріхи ти мені тільки зустрівся тоді... 

Даркар замовк і відвернув голову. Значить усе правда. Він обдурив Меріл, але коли тієї сили не стало показав своє справжнє обличчя, а ось потім між ними почалася війна. 

Але в мене ще було що запитати. 

— Якщо це все правда, то ви маєте бути приблизно одного й того ж віку. Тоді якого хріна Меріл сто двадцять сім, і виглядає на сімдесят, а тобі сімдесят дев'ять, а виглядаєш на сорок? Як це можливо? Тут щось не сходиться. 

— Ой, а запитай його, це дуже цікава і цікава історія! — Додає масла у вогонь бабка. 

Але Даркар так і мовчав, від чого вона не витримала і сама дала відповідь на моє запитання. 

— Цьому недоробку не вистачило тієї ситуації із зіллям, і він досі ними балується. Тільки тепер не з нашого світу. Він знайшов собі чудового приятеля з іншого світу, і той приносить йому за потреби зілля, які змінюють його зовнішній вигляд. Роблять молодшим. 

— Хіба таке можливо? — Здивувалася я. 

— У нашому світі ні, але оскільки зілля і справді з іншого світу, то, як бачиш. 

— І скільки ж тобі насправді років? 

Даркар мовчав, поки я не проткнула й іншу руку. 

— Сто двадцять дев'ять. 

— Ох, уяви собі, сто двадцять дев'ять, а виглядає на сорок, подивіться ж! Молодість є і мізків уже не треба! Хоча що я кажу, їх і раніше не було!