Розділ 14

Я чекала весь день, ховаючись на даху, поки всередині всі метушилися і панікували, не знаючи, що їм робити. Я чула абсолютно все, звісно, не без допомоги своєї магії. 

На початку всі шукали мене і не могли зрозуміти, куди я поділася. Вони думали, що мене вкрали на додаток до моєї магії, і оглядали всіх, хто траплявся їм на шляху, шукаючи хоч якийсь слід такої цінної пропажі. 

Тільки через деякий час я почула правильну версію того, що сталося. І це сталося зовсім недавно. Усі члени Кола, що залишилися, а точніше ті, що вижили, зібралися у своєму головному залі й почали міркувати, що ж їм робити. Вони з легкістю могли зробити це й раніше, але Даркара тут не було, а він є одним із головних у Колі. 

Решта без нього як без рук і ніг, самі нічого зробити не можуть. Вони ще з самого ранку закрилися в головному залі й чекали його появи, з надією, що за той час нічого не станеться. 

Хоча я прекрасно знаю, що їхні підлеглі набагато розумніші й кмітливіші, ніж вони самі. Багато з них уже давно здогадалися, чия це вина, але всі мовчали через страх. Їм вистачило сміливості хіба що шепотітися один з одним. Навіть ходячи коридорами, озиралися, нібито я була позаду них і вже повністю готова до чергового вбивства. 

Але мене це тільки забавляло. 

Усе найцікавіше почало відбуватися, коли з'явився Даркар. І в той момент, я вже була в потрібному місці, використовуючи стихію повітря. Вони звичайно можуть мене відчути, але їм зараз не до цього. 

— Даркар! Ми не знаємо що робити! Її немає! Магії нема! — Кинулася на нього Рена, схопивши за плечі, не встигнувши він навіть увійти. 

Даркар відреагував на неї сухо, просто прибрав руки й пройшов далі до столу. 

— Рена заспокойся і сядь. — Наказав він їй. — А ви краще розкажіть, що було до і після. Хто ходив на нижній рівень і хто виходив. А також, що сталося тут після крадіжки магії. 

Його обличчя залишалося беземоційним, він спокійно сів на своє місце і склав руки. 

— Амаранту охороняли тільки т-ті 

— Ні. — Перебив він її. — Ентон, розкажи ти, так буде набагато швидше. 

— Ніхто до неї не спускався, крім Меріл. Але вона заходила за п'ять днів до того, що сталося, сам знаєш, ти був тоді тут. — Даркар кивнув. — Після того дня ніхто до неї не ходив і не виходив. Але минулої ночі хтось увірвався туди навіть не використовуючи вхід, охоронці там стояли і їх було більше. Тих, що охороняли камеру Амаранти, вбили. Дівчину не знайшли, і магії теж. І в нас є два варіанти того, що сталося. 

— І яких же це варіанти спливли у ваших головах? 

— Або її забрали разом із магією, — почав Міккель. — Або ж, вона 

— Безумовно другий варіант. — Перебив Даркар. — Ніхто не міг пробратися непоміченим. 

— Але при цьому непомітно втік! — Пирхнула Меріл. 

— Ось саме! Це по іншому не працює. Якщо змогли піти, значить і прийти, труднощів не виникло. 

— Але ви занадто тупі, щоб підозрювати саму дівчину. Ви й справді не бачите в ній небезпеки? - Запитав він. — Чи вам нагадати пророцтво, якому більше ніж тисячу років? 

— Не потрібно знову повторювати його, Даркаре, ми пам'ятаємо. Але там ідеться про первістка. 

— Нісенітниця собача, у пророцтві не сказано, якою по черзі мала народитися дитина, — стомлено сказала Меріл. 

— Але чому тоді ти не сказала нам про це на самому початку? Чому підтримувала нас у думці, що її вкрали? — Рена була здивована. 

— Насправді, все набагато простіше, ніж ти думаєш. Стежити за вашим «переслідуванням» було набагато веселіше. 

— Веселіше? Ах ти, корга стара! Та я тебе зараз! 

Рена кинулася до Меріл з витягнутими руками. Вона хотіла схопитися за її шию і придушити. Але її швидко перервали. Її вдарила по руці довгий і твердий дерев'яний батіг, який дуже швидко з'явився з підлоги. Цей батіг своєю силою закликала Меріл, яка так само продовжувала сидіти на своєму місці, навіть не ворухнувшись. 

— Заспокойтеся обидва! — Крикнув Ентон. — Що ви робите? Потрібно знайти злодія якнайшвидше, ким би він не був, і тоді вже й дізнаємося, як він утік! А тоді вже, як розв'яжемо всі проблеми, сваріться скільки вам влізе. Хоч повбивайте один одного. 

— Навіщо ж його шукати? — Так само спокійно відгукнулася стара. — Давайте напряму й запитаємо. так само буде набагато легше й швидше. 

— Це ще як? — Запитав Ентон. 

— Я ж казала, що вона з глузду з'їхала. Вбиймо її просто тут, вона тільки сліди плутає. Напевно сама заодно з ворогом! 

Ці слова Меріл зачепили й тоді вона зло подивилася на Рену. З цим поглядом позаду неї з'явився новий батіг, який цього разу був набагато більшим і товстішим. За наказом господині батіг схопив Рену за шию, повністю охопивши її, і швидко, з великою силою, кинув у стіну, через що пролунав гучний звук зіткнення, так і не відпускаючи її ніжну шкіру. 

Рена ніби приклеїлася до стіни, і, здається, почала злегка задихатися. 

— Ще один писк і ти помреш. — Тихо прохрипіла стара. — Мені байдуже, що ти скажеш або що може статися тут наступної миті. Я просто вб'ю тебе. 

Рена замовкла, здається, вона навіть дихати перестала. Хоча я точно знаю, що вона жива, її серце швидко і голосно б'ється. Це чутно, воно б'ється надто швидко і надто голосно. 

— А ось тепер, — Меріл знову розслабилася. — Можеш спокійно з'явитися, Амаранто. Я вже давно тебе тут відчула. Сподіваюся, тобі сподобалося це шоу. 

Усі, хто був у цьому залі, завмерли в подиві. Вони явно не вірили й не розуміли слів, які сказала Меріл. 

Усі, крім неї, почали ходити поглядом по всьому залу і поглядати на всі дрібниці, шукаючи мене. 

Але я була далеко не там, куди вони дивилися. Я була позаду Ентона. Дихала йому мало не в шию. І мій подих він відчув, коли я прийняла свій вигляд. 

Він різко обернувся, але був настільки незграбним, що не зміг утриматись, і впав, прямо до моїх ніг. 

— Ц-це не може б-б 

Почала говорити Рена, але закінчити так і не змогла. Щойно вона сказала перше слово, з батога на всі боки виросли довгі й товсті шипи. Вони прямо і без будь-якої складності впилися їй у шию, проникаючи все глибше, і виходячи з її плоті з іншого боку. З її рота потекла кров, власне як і з самих ран. Її було багато, і вона повністю забарвила шию у свій колір, і зі швидкою швидкістю спускалася її тілом вниз.