Розділ 13

У мене було досить багато часу, щоб усе обміркувати. І я ніяк не змінила свого рішення. Ту історію, яку мені розповіла Меріл, я вирішила не сприймати серйозно, але й не забувати про неї. Я не знаю, правда це чи ні, а більше немає когось, хто міг би підтвердити її слова. 

Але я не зациклювалася на цьому довго, і набагато більше часу втратила на продумування плану, наприкінці якого я маю дістати свою силу, всю, до останньої краплі. І тут я діятиму одна і до самого кінця. Тепер я не можу розраховувати на допомогу Нікого. Тим більше, що після повернення моєї магії, він зникне назавжди. Та й завжди покладатися на його допомогу — дуже нерозумно. 

Я кілька днів пробула замкненою тут, і тепер можу продовжити задумане. Проблема, через яку я була в цьому місці стільки часу, полягала в тому, що я просто на просто ніяк не відчувала свою силу. І я не знаю, чи відчуваю її зараз, але щось тягне мене вийти якомога швидше. Це почуття чимось схоже з тим, яке було в мене в момент крадіжки артефакту, єдина відмінність у тому, що воно мене не лякало. 

Та й сидіти тут уже набридло, тож тому я дістала артефакт зі шпильки й приготувала його про всяк випадок, якщо щось трапиться. 

Біля моїх дверей завжди були по двоє спостерігачів, які змінювалися протягом кожних пів доби. 

Після того як вони помінялися востаннє, я трохи зачекала, а потім, діставшись до дверей і розташувавшись біля них, почала стукати й тарабанити по них з усієї сили. 

Я почала прикидатися, що задихаюся, трохи покашлювала і хапалася за горло. 

Вони, треба віддати їм належне, звернули на мене увагу майже одразу, відчинили двері, щоб подивитися, що тут відбувається, а після того, як побачили, що мені погано, кинулися до мене з усіх ніг. 

Стражники намагалися зрозуміти, що зі мною трапилося і чому мені стало так погано, але двері самі почали трохи прикриватися, і я скористалася цим моментом. Я витягнула руку і показала на двері, продовжуючи кашляти. 

Вони обидва повернулися і встали переді мною, готуючись атакувати когось, хто на їхню думку був зовсім поруч. Але ось до справжнього ворога вони повернулися спиною, і це було їхньою головною помилкою. 

Я швидко дістала артефакт, повертаючи його у звичний бік. І коли вони обидва повернулися знову до мене через мої рухи, було вже пізно. Я використала його силу, щоб убити їх. Цього разу їх задушила власна сила, за моїм же бажанням. 

Це перше з убивств, у якому немає так багато крові. Її взагалі немає. Їхні бездиханні тіла просто впали щойно я послабила силу. 

Далі я відразу ж попрямувала до дверей, але перед виходом перевірила, щоб нікого не було. А щойно вийшла, закрила їх на замок ключами, які самі залишилися в замку. Ці двоє не вийняли його, і через їхню ж помилку їхні тіла можуть знайти через досить тривалий час. 

Ключ я сховала, а артефакт залишався напоготові. Саме так я попрямувала далі в глиб, як виявилося, тунелю вниз, у пошуках своєї сили. 

Я проходила повз безліч дверей, але жодна з них не була тією, яка мені потрібна. І коли я занадто довго, як мені здавалося, шукала потрібні мені двері, то звернула увагу на єдиний поворот ліворуч. Обережно пройшовши ним я нічого не помітила крім чергових дверей. Але вони були іншими. По всіх дверях були якісь малюнки, і багато. Один із них означав вогонь, а інший — дитя. Їхнє значення я вивчила разом із батьком, перед тим як їх не стало. 

Я не думаючи взяла міцніше артефакт і навела його на двері, але нічого не сталося. Відкрити їх не вийшло. 

Далі я спробувала використати свою силу та емоції, і спрямувати їх через цей же артефакт. Але знову нічого. 

Я вже не знала що мені робити для відчинення дверей, і врешті-решт просто вирішила прикласти реліквію до них. 

Я навіть не очікувала, що саме це й треба було зробити. Артефакт нібито намертво прикріпився до дверей і почав світитися. Але воно швидко згасло і в той момент двері злегка прочинилися. 

Саме тоді мені стало страшно. Я не нервувала чи переживала, все моє тіло охопив дикий страх. Якщо це не ті двері, і за ними заховано щось зовсім інше й небезпечне... 

Я простояла з такими думками, поки не зібралася з духом і не вирішила відчинити двері. Я страшенно боялася дивитися, що саме знаходилося за ними, і коли з великими труднощами підняла очі, то побачила щось. Щось, що я і шукала. 

За дверима в маленькій кімнаті була захована моя сила. Вона була повністю в заперті. 

Моя магія була у формі великої магічної кулі, в якій здебільшого був вогонь. Але не будемо забувати про інші три стихії, вони теж були всередині. 

Вся ця куля була закута і захована в клітку відповідного розміру, яка не мала жодних замків. 

Сама сила, щойно я зайшла всередину, заспішила. Уся клітка просто почала хитатися і я поняття не маю, що їй заважало впасти. Магія всіх стихій намагалася вирватися на свободу, можливо до мене. 

Вогонь вилітав із клітки через прути, але він так само швидко і зникав поза нею. Земля падала на підлогу, але одразу ж розсипалася і втрачала свою форму, після чого теж зникала. Вода виливалася в мій бік, але ще в польоті до підлоги перетворювалася на пару. А повітря, мені не було видно, що відбувалося з ним, але його енергію, яка могла доторкнутися до мене, я теж не відчувала. 

Але я знала, що це все моє, і я можу забрати його собі як справжній власник. 

Я підійшла ближче і з кожним моїм кроком магія все більше вирувала всередині клітки. Але ось коли я підійшла впритул, вона різко заспокоїлася. Не було жодного руху. Вона ніби завмерла, а я насторожилася. 

Раптом усі стихії почали крутитися між собою, поки не з'єдналися в одне ціле. І виглядало це дуже незвично. 

У колі з води знаходила земля, від якої в центрі трохи виходила земна енергія. Усе це коло горіло полум'ям, яке ніяк не закривало собою воду. Здавалося б, що полум'я має бути гарячим або хоча б теплим, але від нього весело легкою прохолодою. Це виявився вітер, який охолоджував вогонь та не дозволяв йому згаснути.