Розділ 12

— Ти головне нічого не бійся, — все ніяк не переставала повторювати мені Рена. 

Вона була настільки приголомшена смертю Фіона й Уліси, що, здавалося, нібито ці слова було більше сказано заради її спокою, а не мого. Хоча їй він не завадить. Її очі стали червоними, а під ними з'явилися помітні синці від недосипання та великої кількості стресу. 

— Те, що тебе переводять, нічого не означає. Усе буде як і раніше, просто злегка зміняться обставини. Ти ні в чому не потребуватимеш, і ми так само приходитимемо до тебе, як і раніше. 

Ми йшли з нею темним коридором, поки не прибули до одних дверей, що охороняються. Рене навіть і говорити нічого не треба було, щойно побачили нас, охоронці одразу відчинили двері, щоб ми могли увійти. 

Усередині все виявилося як у в'язниці. Кімната маленька, вікно таке саме, тільки ще й темне. Здається, що так то й вікна то нема, але є свічки або ж якийсь світильник. Але всередині було все необхідне для більш-менш нормального життя для першого часу. 

— Це тільки на перший час. Потім все повернеться в потрібне русло і все буде як раніше, я обіцяю тобі це. 

— Добре, гадаю, я можу тут залишитися. Просто хочеться вже виспатися. 

— Звісно, звісно. Я тоді піду, а ти відпочивай. 

На своє щастя, вона одразу зрозуміла натяк, допомогла мені переміститися на ліжко і пішла без якихось проблем, тільки на кінець попрощалася і вкотре згадала, що все буде гаразд. 

У мене вже вуха болять від одних і тих самих фраз, які вона мені повторює. Я думала, що ще трохи й просто не витримаю, накричу на неї або ж скористаюся фізичною силою і вдарю. 

А ось коли двері зачинилися, мені стало набагато простіше. Я змогла знову нормально зітхнути й розслабитися. Тепер знову потрібно чекати. 

До самої ночі я нічого не робила, просто валялася на ліжку і кілька разів намагалася заснути. 

Вночі, коли охорона помінялася, я вирішила дещо перевірити. 

Я дістала з мого волосся невелику шпильку, яка багато років просто так без діла валялася у мене в скриньці, і повернула її. 

З внутрішньої сторони була одна цікава місцинка. Маленьке, але надійне, а головне — добре заховане. 

У цьому місці я сховала те, що допоможе мені відкрити двері, за якими захована сила. 

Після вбивства в шинку ми з Ніком довго думали про те, як же можна заховати артефакт у всіх під носом. І як виявилося, це і справді можна було зробити. 

До його властивостей входить зменшення, яким я і скористалася. Зменшивши артефакт до потрібного мені розміру, я сховала його в шпильці, кілька разів перевіривши, щоб він у жодному разі не випав або ж не був жодним чином помітний чиїмсь поглядом. І через те що він прикріплений до шпильки його енергія ніяк не виділяється, та й узагалі не відчувається. Тому я сміливо ходила з ним увесь цей час, і ніхто й не здогадувався, що вкрадена реліквія весь цей час була в усіх під носом, як і те, що маг, який здійняв стільки галасу, був тут. 

Перевіривши, що все добре, я зробила все як було і знову вирішила спробувати запалити ту срібну свічку. 

Я знаю що моєї сили замало для неї, і навіть занадто. Якщо бути точною, то щоразу, після їхнього лікування в мене залишалося небагато для життя на наступний час. Але останнього разу Меріл додала більше, щоб ніхто не бачив. Хоча здавалося, як це можливо, коли всі інші з кола були просто біля неї. Як вони не помітили? 

Це питання мене не надто хвилювало в цей час. Якщо не помітили, то це повністю їхня проблема, яка пішла мені на користь. А отже, їм нічого про це говорити я не збираюся і не буду. 

Як би я не старалася, навіть сама свічка, а не сам гніт, не горіла. Я слабка для цього. І якби не тренувала саме тіло, фізично, то я б не змогла домогтися всього того, що зараз відбувається навколо через мою долю. 

Я знову спробувала пройтися з найлегших свічок. 

Я підійшла до воскової й запалила її гніт. Це в мене вийшло. 

Але я не хотіла йти далі й вирішила магією випалити її до тла. 

Я додала вогню на гніт, і тепер він здавався майже таким самим за розміром як сама свічка, але він не вирував. Був досить спокійний і приємний для моїх очей. Через велике тепло свічка почала швидше горіти. За хвилину чи дві, віск повністю поправився, а вогник дійшов до кінця, поки сам не згас. 

Від свічки тепер залишився тільки розпливчастий віск, який скоріше швидко засох. Свічки більше немає, якщо не брати до уваги її останки на столі. 

Ось у чому спочатку полягали тренування. І саме цього завжди очікували від інших. У тому числі саме цього я очікувала від себе. 

Тепер я підійшла до дерев'яної свічки та повторила так само як і з попередньою. Єдина відмінність у тому, що ця горіла яскравіше. Саме з цією вогонь поводився не так покірно, як із попередньою. І це було зрозуміло. Для вогню дерево це велика спокуса, над якою він може не встояти. Вогонь був більш не слухняний, дикий і запальний. Але за часом горіння свічки він перевершив попереднє полум'я. 

Далі я перейшла на наступну свічку, золоту. І тут змогла запалити тільки гніт. Як виявилося саме на цьому мої сили повністю вичерпалися, і навіть підкорити моїй владі маленький гніт для мене стало великою працею, з якою я тільки впоралася через довгу хвилину муки своєї сили. 

Я вирішила відпочити від такого виду тренувань і відійшла якомога далі. Я сіла на землю в зручну мені позу і прислухалася до природи, яка весь цей час була навколо мене і підтримувала своєю атмосферою навколо. Цих простих моментів життя мені дуже не вистачало дуже довгий час. Відтоді як мене замкнули у вежі, якщо бути точнішим. 

Шелест листя на деревах, тихі звуки струмка, що тече десь неподалік від мене, і яскраві кольори всього довкола, що заспокоюють мій розум. Ось цього мені хотілося дуже давно, це для мене означає спокій. 

І мені шкода, що цим не закінчитися моя історія. Мені здається, що після всього я буду століття розплачуватися за все, що зробила тут, буквально за кілька тижнів. І саме зараз у мене є трохи часу побути щасливою, навіть якщо і на самоті.