Розділ 11

— Як ти взагалі дізнався де я? 

Я знову допитувала Нікого у своїй кімнаті. Мені було що в нього запитати за те вчорашнє. 

— Тебе й шукати не потрібно. Де пахне кров'ю, там і ти. 

— Я взагалі-то серйозно запитала, і хотіла б чути таку саму відповідь. 

— Я саме так і відповів. Останнім часом якщо пахне кров'ю, то даю дев'яносто дев'ять відсотків, що це твоїх рук справа. А головне, не важливо кого ти приплела, ти все одно присутня. 

— Мене можуть вирахувати за кров'ю? 

Це запитання виникло абсолютно спонтанно. Я навіть про це й не подумала. Що якщо це так, і мене легко можуть вирахувати? 

— Ні. Магам таке не доступно. Хіба що вони прийдуть до якоїсь допомоги. Але якщо раніше тебе не обривали у твоїх злочинах, то поки що нічого такого не трапиться. Вони й не додумаються перевірити саме твою кров. 

Його слова мене заспокоїли. 

— Тільки якщо їм хтось не підкаже. 

Я з примружено подивилася на нього. 

— Уже немає того, хто б міг це зробити, тим паче що 

Ніхто обірвався на півслові, він різко попрямував до дверей. 

— Йде, — прошепотів він і зник в одну мить. 

А я, як завжди, лягла на ліжко, злегка накривши ноги. 

Спочатку я подумала, що Ніхто просто невдало пожартував, адже минуло кілька хвилин і ніхто так і не з'явився, але потім двері різко відчинилися і всередину увірвався Дерін. Так його звуть, як я з'ясувала з минулим візитом у Коло Стихій. 

Він навіть і слова не сказав, швидко кинувся по всій кімнаті, щось шукаючи. Йому було начхати куди лізти, чи то спідня білизна, чи то якісь речі особистого догляду. 

У результаті всі мої речі були геть розкидані по всій кімнаті. Шафа відкрита і порожня. У кімнаті панував повний хаос, а я так і не могла зрозуміти, що взагалі відбувається. 

Я намагалася до нього достукатися під час усієї його дії, але не змогла. 

— Та що зрештою відбувається?! — Востаннє запитала я. 

— Ти зараз же вирушаєш зі мною в Коло Стихій. 

— Що? Але чому? Що сталося? 

— Амаранто, тобі все розкажуть, коли прибудеш до них. 

Він навіть не потрудився про мою зручність. Та що там казати... 

Дерін схопив мене, взявши на руки, і прямо так виніс із кімнати. 

Спочатку я намагалася якось відбиватися на знак протесту, звісно ж не використовуючи свою реальну силу, але йому було все одно на мої жалюгідні спроби звільнення. Та ще й з огляду на те, що він більший за мене рази у два, якщо не більше, то він із легкістю ніс мене далі. 

Але ось коли ми вийшли на вулицю, я справді почала бентежитися, збоку ми виглядали... дивно, при чому дуже. 

Під час шляху я намагалася дізнатися у нього хоч щось, але всі спроби були марні. Він просто на просто ніяк не реагував на мене, нібито мене й зовсім не було. 

Але ось щойно ми почали наближатися до Кола Стихій, я почала більше мовчати й просто спостерігати за тим, що відбувається. 

За метрів двісті від головного входу до Кола були натовпи незадоволених людей, які висловлювали своє невдоволення, протестували проти Кола і висловлювали невдоволення щодо їхнього правління в Серці Стихій. 

Такого у своєму житті я точно не бачила. Так, тут були моменти, коли хтось висловлював свою позицію на якусь тему, але щоб стільки та ще й в один час? Ніколи. 

У декого в руках були гостро колючі предмети, у декого смолоскипи, а дехто взагалі використав свою силу в спробі зламати вхідні двері. Але їхні спроби були припинені. 

Навколо будівлі був захисний бар'єр, приблизно як і в мене минулої ночі. Він захищав будівлю від тих, хто протистояв, але ніхто не знає, наскільки довго він ще може протриматися. Особисто я не думаю що більше ніж кілька годин. 

У мене ще виникло питання, яким чином ми проникнемо всередину, коли тут стільки магів. 

Але Дерін здивував мене, коли звернув недалеко від цього місця, і завернув до глухого кута, через який нічого майже не було видно. 

Потім він щось дістав, але я так і не змогла подивитись що це було. І наступної миті мене затрясло. Та так, що я заплющила очі, думаючи що мене зараз вирве. Але коли розплющила їх, то була всередині Кола, просто біля тих дверей, з іншого боку яких були протести, які, до речі, і зараз мені дуже добре чути. 

Дерін використовував телепортичну магію. Чесно кажучи, я й не знала, що він це вміє, адже це магія з іншого світу. Хіба що він сам не тутешній. 

Я не змогла довго зосередиться на тому, що відбувалося кілька секунд тому, мою увагу привернули інші звуки й рухи. Усередині Кола панував справжній хаос, і я помітила це тільки зараз. Тут були сотні магів, які бігали з одного боку в інший, тримаючи щось у руках і не знаючи, що їм робити. Кожен з них щось бурмотів або ж кричав іншим. 

Дерін же ніяк не звертав увагу на всіх довкола, він мовчки поніс мене далі сходами, на верхній поверх, до головної зали кола. 

Коли ми доходили до дверей головного залу, він без будь-яких попереджень відчинив двері ногою і зайшов всередину, де так само панував хаос. Члени Кола кричали між собою і навіть не помітили появи нових облич. І через це я змогла зрозуміти кілька фраз. 

— Ми не можемо все так залишити! — Крикнув Фіон. 

— Її взагалі потрібно було вбити першою! — Погодилася з ним Улісса. 

— І що тоді? Що буде з нами? Це саме її сила тримає нас на плаву. Якщо не буде її, то не буде сили й тоді ми точно впадемо! 

— Ви що, не можете знайти якогось клятого вбивцю з артефактом? Його енергія точно відрізняється від інших! Вам настільки бракує мізків? — Перебила всіх Улісса. 

— Залиште її в спокої, не смикайте через кожну дрібницю. — Заступилася Рена. 

— Протест навколо Кола для тебе просто дрібниця? Ти взагалі 

— Заткніться ви вже! — Зупинив їх Ентон. 

— Це до такої міри тупо, що мені хочеться блювати. — Знову почала Улісса. 

— Так блювони. Задовбала вже свої думки нав'язувати.