Розділ 8

Учора, після мого повернення, до мене так ніхто і не прийшов, включно з Ніким. Я очікувала хоч на якийсь візит, і відсутність мене напружила. Так само мені не давали спокою думки про пса і Нікого. Чи все гаразд у них, і чи не попалися вони. 

Я спробувала відволіктися і тільки чергове тренування у свідомості допомогло мені перестати думати про це, випустити всі емоції вогнем. Але ось як би я не старалася, просунутися далі по магії у мене не вийшло. Я просто зупинилася на тій самій свічці й навіть на трішки не зробила нічого більшого, ніж тоді, якщо навіть не менше. 

Сидіти, лежати й намотувати кола кімнатою протягом доби мені швидко набридло. Я вже звикла кудись ходити й щось робити, навіть ховатися, і тепер відпочинок мені здавався мукою. 

Тільки на сам вечір до мене з'явився якийсь чоловік, років так двадцяти п'яти. Він дуже молодий як для людини Кола Стихій, якому довіряють настільки, що впустили до мене, але, можливо, не дивлячись на молодість тіла, його магія набагато сильніша, ніж здається? 

Його появи я чекала ще минулої ночі, коли й сталося вбивство. Хоч він і прийшов тільки через стільки часу, я знала, що хтось нагляне, і до його появи лежала в ліжку. 

— Амаранто, так? 

Його голос був доволі грубий. 

— Так. 

Чоловік почав оглядати кімнату дуже уважним поглядом. Кожному міліметру приділив належну увагу. 

І поки він роздивлявся все навколо, я роздивлялася його з примруженими очима. 

Він здається дивним, небезпечним, йому не можна довіряти. 

Чоловік високий, очі в нього світло-карі, а волосся русяве. Тіло в нього в повному порядку, як мені здалося. Воно досить підтягнуте і привабливе, як і його лице. Упевнена, що він земної стихії. Усе вказує на це, абсолютно все. 

— Сьогодні попрошу вас раніше визначеного часу закрити фіранки. І не рипатися за жодних умов. Протягом наступної доби, або двох, якщо не більше, вас, можливо, позбавлять більшої частини охорони, якщо й зовсім не всієї. Тож попрошу вас бути особливо обережною і якщо вам щось потрібно, тоді скажіть про це зараз. Потім можливостей щось отримати просто не буде. 

— У мене є все необхідне, але... Чому вежу позбавлять наглядачів? Щось сталося? Знову щось не так? 

— Подробиці, які б вони не були, вам знати не потрібно. Тож якщо вам нічого не потрібно, то я піду. 

— Так, добре. 

Чоловік, ще раз оглянувши кімнату, вийшов і зачинив за собою двері. 

Тепер мене замкнули на замок, щоб до мене не можна було дістатися так просто. Ну а якщо вони думають, що я сама хочу втекти, то їхнє мислення рівне каменю, оскільки я наче не ходяча. Хоча той, на мою думку, виявиться розумнішим за них. 

Після того, як цей чоловік пішов, я так і залишилася в ліжку, знову занурюючись у свідомість. 

І під час чергового тренування я не змогла ніяк зосередитися. Всі мої думки були спрямовані до того, що вежа залишиться без нагляду. 

Напевно, це все через останні події, які трапилися з моєю допомогою, і які швидко розлетілися по всьому Серцю Стихій. Але на це я і сподівалася на самому початку, щоправда, тільки не знала, яким чином відреагує на це Коло стихій і як саме вони вчинять далі, але їхні дії мені подобаються. 

Якщо вежа буде погано оглядатися, або ж узагалі не буде, то моєї довгої відсутності ніхто й не помітить. А отже, це дуже зручний для мене час крадіжки артефактів. 

Я просто зобов'язана скористатися цим моментом. 

* * *

Я чекала появлення Нікого і навіть встигла трохи поспати. Але до дванадцятої години ночі він так і не з'явився і я так і не знала що зараз було з ним і псом. 

Цей факт мене страшенно дратував. 

Я вирішила почекати ще трохи, але коли час зайшов за годину ночі, відкинула цю думку. 

Він так і не прийшов. 

Зате його тіні по всій кімнаті я змогла споглядати наступної ночі. 

Щойно почало темніти, він уже був позаду мене і неабияк помотав мені нерви. Я довго виказувала йому своє невдоволення, поки не охолола хоча б трохи й не згадала про важливе. 

— Вежу зараз погано охороняють. 

— Я помітив. 

Та що ти! Помітив він. 

Я зробила глибокий вдих, а потім видих. 

— Це дуже навіть не поганий шанс для крадіжки артефактів. 

— Ти хочеш зараз вирушити за ними? 

— Взагалі то спочатку я хотіла зробити це минулої ночі. Але через те, що хтось не з'явився, довелося перенести на сьогодні. 

— Якби хтось не сказав мені заховати того пса в безпечному місці, я б і з'явився.  

Я кинула на нього злий погляд, після чого він продовжив. 

— Того разу я перевірив те місце. Оговтатися туди буде вкрай важко, але якщо постаратися все вийде. Якщо ти роздобудеш хоч якийсь артефакт, то зможеш повернутися сама, без моєї допомоги. 

— І як я це зроблю? 

— Ти зрозумієш, коли його отримаєш. Усі вони працюють по-різному. Від того, який саме буде в тому місці залежить те, як ним користуватися. 

— Добре, тоді о котрій годині ми вирушимо? 

— Найкраще буде піти за повної темряви. 

— Значить десь за кілька годин. 

— Так. І тобі слід було б узяти з собою зілля. 

— Не кажи так. Мені не подобається, коли ці колби називають зіллям. Ми маги, а не чаклуни чи відьми. 

— Але це не означає, що ми не можемо створювати зілля. Точно так само, як і не означає, що відьми не можуть користуватися магією. Це все всього лише дурні казки. Якби ти хоч когось із їхнього роду побачила, то зрозуміла б. 

— Але я не бачила, ні в цьому, ні в, тим більше, іншому світі. 

— І щось мені підказує, що в іншому світі ти ніколи не будеш. 

— Тільки якщо в загробному. 

Не ставши слухати балачки про відьом, я попрямувала знову збирати все необхідне, і в момент, коли хотіла випити Ксендекс, він мене зупинив. 

— Не пий. 

Я повернулася в його бік. 

— Це ще чому?