Розділ 6

— Мелісса мертва. 

Два слова, які довго переслідуватимуть мене в нічних кошмарах. 

Вона була останньою, кому я могла довіритися в цьому світі. 

— Як? — Тихо запитала я і підняла на Нікого погляд, і тієї ж секунди з правого ока потекла сльоза. Одна єдина. — Як? — Знову запитую в нього те саме запитання, тільки з більшою вимогою до відповіді. 

— На неї напали, звичайний напад із ножем. Смертельний. 

Смертельний... Ну звісно, якщо ж вона мертва! 

— Хто? 

Ніхто забарився, але потім продовжив. 

— Я не можу стверджувати, але енергія навколо була дуже схожа на ту, яка залишалася тут після Аліші. 

— Аліша? Значить Коло Стихій вирішило втілити свій задум у реальність, використовуючи її? Я ж просила її бути обережнішою... 

— Якщо на неї поклали око, то бути обережною ніяк не допоможе. Вони, мабуть, у будь-якому разі вбили б її. 

Не зараз, так іншим разом, це тільки питання часу. 

У моїх спогадах пробігли моменти наших розмов. 

— Може бути таке, що вони дізналися про її розповіді мені? 

— Не думаю, — швидко відповів мені Ніхто. — Якщо розмови були тут, тоді швидше за все ні. Адже ми багато разів перевіряли вежу, жодних слідів когось або чогось помічено не було. У них би просто не було можливості. 

— Гаразд, — погодилася я з ним. — Я розберуся з нею, Алішою. 

— І коли це буде? 

— Хочу якомога швидше. Мені потрібно буде тільки декуди сходити та приманити її в потрібне мені місце. 

— Амаранто, є ще дещо. 

Від кожного його слова мені ставало все більше ніяково. 

— Що ще сталося? 

— Дванадцятий загін скоро має відбути з Земель Страждань. 

Дванадцятий загін. 

— Добре. Мені вистачить часу, щоб вкрасти артефакт? 

— Якщо діяти не уповільнено, тоді... Ти хочеш вкрасти артефакт? 

— Саме так. І тоді їхня смерть відбудеться з його допомогою. 

Ніхто почав щось бурмотіти про мою витівку, але я його вже не слухала. 

Мені потрібен артефакт, потрібно думати про нього. Але зараз усі мої думки спрямовані в бік смерті Мелісси. 

А я ж знала, що так буде, я попереджала її. І я не відпущу можливість подивитися, як буде гинути Аліша, в помсту за Меліссу. 

Але ще я хочу, щоб це зробив той, кому вона хотіла допомогти вперше за останні роки, крім мене. Хочу, щоб він порвав її на частини. Хочу дивитися, як він буде це робити. 

— Ніхто? — Нарешті я перервала тишу. 

— Так? 

Я витягнула руку і показала видряпаний малюнок у себе на руці. 

— На карті тільки це здалося мені таким, що виділяється. Цей малюнок може позначатися як артефакт? 

Він почав кружляти навколо моєї витягнутої руки, а потім повністю покрив її собою, через що я навіть не бачила своєї кінцівки, як і сам малюнок на ній. 

Коли він відсторонився, мені почулася відповідь. 

— Так, це один з артефактів. Де він знаходиться? На якій землі? 

Я мовчки відпустила голову, значить він. 

— Ти зможеш перенести мене в місце, яке я скажу? 

— Теоретично так, звичайно це буде важко, але так, зможу. То де цей артефакт? 

— На острові Недоторканності. Він там.   

— Ох, — тихо зітхнув він. — Тоді мені легше берегти свою енергію, а тобі накопичувати свої сили. 

Я угукнула йому у відповідь і попрямувала до ванної. 

— Так, — невпевнено продовжив він. — Коли ти будеш діяти щодо Аліші? І чи будеш? 

Я повільно повернула голову в його бік. 

— До неї я дійду трохи пізніше, вночі, як і завжди. 

Я не стала чекати, поки він щось відповість мені, і зачинила двері у ванну. 

Усім було абсолютно байдуже, як тут справлялася бідна слабка дівчина, яка не вміла ходити. Факту що все як я справляюся їм вистачає, вони навіть не ставили собі питання як. 

Як їла? Як милася? Як доглядала за собою? 

Нікого це не цікавило. Якщо хтось і приходив до мене, то майже ніяк не допомагав, якщо, звісно ж, їм щось не потрібно було. Тільки Мелісса піклувалася про мене, навіть знаючи правду. 

Навіть стражники до мене дуже рідко зазирали, і тільки за наказами Кола, щоб перевірити, чи не при смерті я, а так само оцінити моє самопочуття для точної дати наступного лікування. 

Саме тому я не боюся вільно пересуватися кімнатою, або ж приймати ванну для розслаблення. Що зараз я і буду робити. Мені захотілося просто полежати у ванній, у теплій воді, і розслабитися. 

Переконавшись, що Ніхто пішов, я роздяглася і помістила своє, поки ще слабке, тіло у воду, приємної для мене температури.  

Ось тільки наперекір моїй спробі, повністю зняти напругу з мого тіла я не змогла. Мене нагнітали всі думки, від яких я просто вже не знала куди тікати й де ховатися від них. Мене знову почала огортати злість, яка потім швидко переросла у провину, а потім і у сором. Так, мені було соромно, що я нікого не змогла вберегти.  

Від усього цього клубка з емоцій я стиснула руки в кулаки, доти, доки шкіра з внутрішньої сторони долоні не заболіла від маленьких коротеньких нігтів, які так і впилися в шкіру, завдаючи болю. 

Коли цей біль став нестерпним, я повільно розтиснула кулаки та знову заплющила очі, після чого навколо все потемніло. Деякий час я просто так лежала, нічого не відчуваючи й не роблячи, але потім темрява почала ворушитися, а я почала падати в порожнечу без зупинки, і зрозуміла, що змогла зануритися у свідомість знову. Тепер залишилося тільки в докладних деталях пригадати місце, в якому я була востаннє. 

Цього разу в мене вийшло відтворити те місце набагато швидше, ніж минулого. І я досить швидко зорієнтувалася і змогла до найдрібніших деталей відновити все, що було минулого разу, аж до свічок на столі, які вже чекали на мене. 

До цих свічок я підійшла зі поспіхом, знову з бажанням запалити їх. Йдучи, я змогла впоратися з восковою, і намагалася на дерев'яній, що не зовсім у мене вийшло, бо я запалила не сам гніт, а всю свічку. І ось зараз я маю намір все це виправити.