Розділ 4

Я насилу змогла дочекатися того моменту, коли Аліша піде з моєї кімнати та залишить мене в спокої. 

Вона знову говорила і говорила, і добре б якби по справі, але їй було набагато цікавіше розповісти мені про свій черговий нудний день, ніж про щось вартісне. 

Я миттєво заснула після її відходу, але мене знову розбудили, тільки цього разу я хоч трохи була рада бачити винуватця. 

— Що таке, соня. Невже не вистачило ночі, щоб нормально виспатися? 

— Не тисни на хворе, я вже яку ніч поспіль не можу нормально поспати. 

Ніхто засміявся. 

— Ну так тебе ж ніхто не змушував мститися Вальгарду і відрізати його чоловічі приналежності посеред ночі. 

— Закрийся. Ти чудово знаєш через що я зробила це. Так що краще скажи навіщо прийшов, я тебе не кликала. 

— Хмм, може я просто скучив? 

— Не кажи мені цю нісенітницю. Останнім часом ти занадто часто зачастив до мене зі своїми візитами. У чому справа? 

— Ну насправді, це ти мене кличеш. Щоразу, як тобі щось потрібно і я можу чимось допомогти, то відчуваю це. І це змушує мене з'явитися. Тож я маю запитати, що потрібно цього разу? 

Я закотила очі й сіла на ліжко. 

— Я підслухала розмову Кола Стихій. І схоже, що вони хочуть позбутися Мелісси, та й ще не своїми руками. 

— А руками дівчини, яку підіслали до тебе? 

Я підняла на нього суворий погляд. 

— А ти звідки знаєш? 

— Я знаю всіх і все, на те я й існую. 

— То чому тоді нічого не сказав мені? 

— Ну ти ж не питала. 

Якби він мав людське тіло, то я впевнена, що в цей момент він знизав би плечима. 

— Ах, ти, — я схопила подушку і кинула в нього. 

І вона прилетіла б рівно в ціль, якби Ніхто не розсіявся посередині, куди вона й мала потрапити, і не пропустив подушку крізь себе. 

— Ну гаразд, якщо тебе заспокоїть, то я думав розповісти тобі. Але спочатку потрібно ж було вислухати тебе. 

— Йди до біса. 

— Ох, ти не повіриш, але можливо я якоюсь мірою з ним пов'язаний. 

По кімнаті пробігся трохи божевільний сміх. 

— Краще стеж за Мелісою, і якщо щось станеться — одразу сповісти мене. Не хочу, щоб і вона загинула. 

— Добре... Але, що робити з убивцями брата? 

Ось же вчасно згадав, гад. 

— Я вже казала, чекаємо відповідного моменту. Але поки рано, я навіть думати про них не хочу. І не буду, час ще не прийшов. 

— Тоді я можу відкланятися? 

Я мовчала деякий час, але він нікуди не зник. 

— Зачекай. Мені потрібно, щоб ти поповнив мої запаси. Орівіель, Ормофін, Баргівль і так далі. Перевір усе і додай того, чого не вистачає. — Почала командувати я. 

— У планах масштабний злочин? — З цікавістю в голосі запитав той. 

— Ще не знаю. Мені потрібно, щоб усе було готове до будь-якого моменту. 

— Добре, я поповню твої запаси. 

Поки Ніхто виконував моє прохання, або ж наказ, я задумалася. 

Стара потайки від усіх влила в мене більше сили, ніж мало бути спочатку. Чому потайки? Навіщо їй це і чого вона хоче? 

Ці питання крутяться в моїй голові відтоді, як я вийшла від Кола Стихій. 

Вона вперше зробила таке, і я не хочу втрачати цей шанс. 

Мені потрібно роздобути всю мою силу, але для цього було б непогано потренуватися з тим, що я маю на цей момент. 

Тільки як? За мною постійно спостерігають і якщо відчують хоч краплю використання моєї сили... 

— Ніхто. 

— Так? 

— Чи є можливість повністю закрити всі шляхи спостереження за мною і моєю силою? 

— Дивлячись із якою метою ти цікавишся. 

— Мені потрібно тренувати ту частину магії, що залишилася в мені. 

— Це... важке питання. 

У кімнаті знову повисла тиша, а Ніхто повністю завмер, ніби пляма на стіні. Від нього не було ні найменшого руху, ні в одну зі сторін, як і від його аури. І мене почав напружувати такий його вигляд. 

Після п'ятої хвилини тиші я не витримала і запитала: 

— Ну що? 

— Ні, — миттєво відповів він. — Таке не можливе. Якщо буде спроба використання магії в тутешньому світі, то вони помітять зміни та здогадатися, що трапилося, для них буде простіше нікуди. 

— Гаразд, тоді 

— Але, — грубо перервав він мене. — Можна спробувати в іншому світі. 

— У якому сенсі? Що за інший світ? Я не маю наміру йти з цього світу, тоді мою відсутність точно помітять. 

— Але ніхто не дізнається і не відчує, якщо ти підеш у свій особистий світ. Фізично твоє тіло перебуватиме в цій самій кімнаті, але от розум ні. Єдине, потрібно буде стежити за твоїм потоком енергії та контролювати його, щоб він не перевищував твого відомого, на цей момент, рівня сили. 

Мене це дуже зацікавило. 

— А ось тут детальніше, будь ласка. 

— Якщо по-простому, то можна помістити тебе далеко у твою ж свідомість, у якій ти зможеш тренуватися без будь-яких проблем. При цьому фізично твоє тіло залишиться тут і ніхто не помітить твоєї відсутності. А на той випадок, якщо магія виявиться трохи не керованою, що можливо вперше, потрібен той, хто повністю скопіює твою силу до початку занурення і триматиме це місце на тому ж енергетичному рівні, поки ти не повернешся. Це може здатися важким, але насправді ти будеш нібито уві сні, який сама ж і зможеш контролювати. Просто заснеш, потрапиш у свідомий сон і будеш там тренуватися. 

— І в такий спосіб ніхто нічого не дізнається... 

— Саме так. 

Я задумалася, це було відносно непоганою ідеєю. 

— І ти зможеш тримати в кімнаті мій рівень енергії? — Перепитала я його. 

— Так, і я вже розумію, на що ти натякаєш. 

— А я й не натякаю. Я кажу прямо — ти потрібен мені, щоб тренуватися, принаймні вперше. 

— Але є одне але, — я запитально подивилася на нього. — Потрібно займатися цим знаючи, що тебе не потривожать.  

— Значить знову вночі, і тоді я навряд чи зможу нормально виспатися.