Розділ 2

Я проспала до самого вечора і гарненько відпочила для свого першого кроку.

Першою справою буде помста за сестру, Гермію.

Вона була на п'ятнадцять років старша, і здавалося б доросла жінка. Сильна і може захистити себе, але насправді вона до самого кінця була тихою, сором'язливою і дуже турботливою, на відміну від мене. Такою вона стала після ночі, коли в нас забрали батьків, і вона настільки занепала того дня, що врешті-решт такою й залишилася.

Моя сестра успадкувала світле волосся від батька і його ж сірі очі, коли ж я пішла в матір, то успадкувала руде волосся і червоні очі, немов полум'я.

І так, по очах безпосередньо можна визначити головну стихію мага. Для вогняного класу червоні очі — звичайна справа. Як і сині для водного, сірі для повітря і зелені для землі.

У Гермії найсильнішою стихією виявилося повітря, але вона завжди відмовлялася завдавати комусь болю своєю магією останні шість років. Вона занадто боялася наслідків. А даремно.

Через те, що вона так і не чинила опору магією, вона мертва.

І сьогодні мені потрібно дізнатися дещо дуже важливе в цій справі.

Дочекавшись опівночі, я наважилася вдягнутися у все чорне, не забувши про мантію з капюшоном, щоб приховати своє волосся, яке майже завжди впадає в очі. Цей колір я обрала, щоб легше було злитися в темряві, і так я покинула вежу через таємний хід.

Насправді про цей хід знали багато хто, але ніхто з них не надавав цьому значення і тому ніколи не спостерігав за ним.

Щойно я покинула тісні стіни вежі, насамперед вдихнула свіже повітря, і тільки потім попрямувала в інший кінець Серця стихій, де розташований морг.

Пробратися всередину цієї, темної зовні, будівлі виявилося простіше нікуди, порівняно з тим, до чого я готувалася.

Єдина проблема, з якою я зіткнулася, — знайти саме те приміщення, в якому було тіло Гермії.

Я перевірила сім кімнат, поки знайшла ту, яка мені потрібна.

Її тіло перебувало в холодному приміщенні разом із ще двома трупами, вкритими тонким простирадлом.

Моїм тілом пройшлося дрібне тремтіння, щойно я почала наближатися до неї. Але я намагалася придушити його, як і блювотний позив від смороду, який тут був. Здавалося навіть будь-яка маска не допомогла б хоч трохи перебити цей запах.

Підійшовши ближче, я повністю здерла покривало з тіла моєї мертвої сестри.

Вона була така холодна, що перебувати просто поруч із нею, я відчувала цей холод, який йшов від неї. І я впевнена, що це не був холод кімнати, це саме від неї.

Я одразу звернула увагу на її обличчя, а точніше на губи. Вони сині, а може навіть і фіолетові. Лише від їхнього вигляду мені захотілося забрати її й зігріти, але не можна, уже пізно.

Проковтнув в'язку слину, я оглянула її тіло, а після дістала ніж і маленьку пробку.

Мені всього лише потрібен зразок її крові, але я ніяк не можу його дістати, оскільки прийшла надто пізно. Але я можу спробувати дещо інше.

Прибравши її довге і світле волосся вбік, оголюючи тіло ще більше, повертаю її голову набік. Після чого ножем малюю невеликий квадратик на шиї, більше на потилиці. Потім повторюю малюнок із більшим тиском на шкіру і врешті-решт зрізаю його, наколюючи на кінчик ножа і поміщаю в колбочку.

Щоб не було так помітно і не подавати зайві знаки раніше задуманого часу, повертаю її голову в початкове положення і намагаюся так само зробити і з її волоссям, нібито нічого не було.

Але перед тим як знову накрити її тіло простирадлом, тихо шепочу в тишу:

— Мені потрібно було це зробити. Не тримай на мене образу, Гермі. Я люблю тебе.

Я швидко вибігла назовні й почала йти назад у вежу. Жахливий запах із моргу досі переслідував мене, і через це я навіть не дійшла до вежі. Мене просто вирвало в якомусь провулку, від чого після у мене навіть паморочилося в голові і сльозилися очі. Але не дивлячись на такий мій тимчасовий стан, я повернулася у вежу до запланованого часу.

* * *

— Ти просила, щоб я з'явився, — об'явився Ніхто посеред дня, як я і говорила.

Я розплющила очі й повільно встала з ліжка та пішла в напрямку шафи, проходячи повз Нікого.

— Ти мене ігноруєш? — Запитує він.

Я мовчки дістаю колбочку з вмістом, який дістала цієї ночі, і ставлю її на стіл.

— Мені потрібно дізнатися, чи було щось у її організмі перед смертю.

Ніхто заметушився.

— Невже ти сама дістала її частинку?

— Це не настільки важливо, сама я дістала чи ні. Як саме вона опинилася в мене тебе теж не стосується. Просто зроби те, що я прошу.

Ніхто почав літати по колу в кімнаті.

— Такого в мене точно не було.

Після цих слів він різко налетів на колбу і вона зникла.

Я стояла на тому ж місці, чекаючи, що ж він скаже, але відповіді не було. І поки він перевіряв частинку Гермії на наявність чогось, я оглядала його. 

— Так, — різко сказав він, але я погано чула і перепитала його. — Так, було. В останні п'ять годин перед смертю в ній опинився Ормофін.

— Чорт, тепер зрозуміло чому вона не змогла дати відсіч. А я думала, що вона через свої принципи не змогла захистити себе, але це не так.

— І, як ти розумієш, уже після цього її зґвалтували.

— Я вже здогадалася, спасибі. — Я зробила не довгу паузу. — Адже він сьогодні буде пити?

— Як і завжди. І, думаю, на ногах встояти не зможе.

— Добре, значить, сьогодні не його день. Тільки мені ще дещо потрібно.

— І що ж це?

— Мені потрібен Орівіель, усього трохи.

Ніхто знову заметушився, і вочевидь був не задоволений цією витівкою.

— Ти з глузду з'їхала? 

— Якщо в тебе є можливість дістати його, а я знаю, що це так, то зроби це.

Ніхто був явно розгублений. Він мовчав протягом кількох довгих і болісних хвилин.

— Якщо зможу, то доставлю до вечора.

— Дякую.

— Тільки не попадися, — пробурмотів Ніхто і зник, як і завжди.