Розділ 2

Я проспала до самого вечора і гарненько відпочила для свого першого кроку. 

Першою справою буде помста за сестру, Гермію. 

Вона була на п'ятнадцять років старша, і здавалося б доросла жінка. Сильна і може захистити себе, але насправді вона до самого кінця була тихою, сором'язливою і дуже турботливою, на відміну від мене. Такою вона стала після ночі, коли в нас забрали батьків, і вона настільки занепала того дня, що врешті-решт такою й залишилася. 

Моя сестра успадкувала світле волосся від батька і його ж сірі очі, коли ж я пішла в матір, то успадкувала руде волосся і червоні очі, немов полум'я. 

І так, по очах безпосередньо можна визначити головну стихію мага. Для вогняного класу червоні очі — звичайна справа. Як і сині для водного, сірі для повітря і зелені для землі. 

У Гермії найсильнішою стихією виявилося повітря, але вона завжди відмовлялася завдавати комусь болю своєю магією останні шість років. Вона занадто боялася наслідків. А даремно. 

Через те, що вона так і не чинила опору магією, вона мертва. 

І сьогодні мені потрібно дізнатися дещо дуже важливе в цій справі. 

Дочекавшись опівночі, я наважилася вдягнутися у все чорне, не забувши про мантію з капюшоном, щоб приховати своє волосся, яке майже завжди впадає в очі. Цей колір я обрала, щоб легше було злитися в темряві, і так я покинула вежу через таємний хід. 

Насправді про цей хід знали багато хто, але ніхто з них не надавав цьому значення і тому ніколи за ним не спостерігали. 

Щойно я покинула тісні стіни вежі, насамперед вдихнула свіже повітря, і тільки потім попрямувала в інший кінець Серця Стихій, де розташований морг. 

Пробратися всередину цієї, темної зовні, будівлі виявилося простіше нікуди, порівняно з тим, до чого я готувалася. 

Єдина проблема, з якою я зіткнулася, — знайти саме те приміщення, в якому було тіло Гермії. 

Я перевірила сім кімнат, поки знайшла ту, яка мені потрібна. 

Її тіло перебувало в холодному приміщенні разом із ще двома трупами, вкритими тонкими простирадлами. 

Моїм тілом пройшлося дрібне тремтіння, щойно я почала наближатися до неї. Але я намагалася придушити його, як і блювотний позив від смороду, який тут був. Здавалося навіть будь-яка маска не допомогла б хоч трохи перебити цей запах. 

Підійшовши ближче, я повністю здерла покривало з тіла моєї мертвої сестри. 

Вона була така холодна, що перебуваючи просто поруч із нею, я відчувала цей холод, який йшов від неї. І я впевнена, що це не був холод кімнати, це саме від її тіла. 

Я одразу звернула увагу на її обличчя, а точніше на губи. Вони сині, а може навіть і фіолетові. Лише від їхнього вигляду мені захотілося забрати її й зігріти, але не можна, уже пізно. 

Проковтнув в'язку слину, я оглянула її тіло, а після дістала ніж і маленьку пробку. 

Мені всього лише потрібен зразок її крові, але я ніяк не можу його дістати, оскільки прийшла надто пізно. Але я можу спробувати дещо інше. 

Прибравши її довге і світле волосся вбік, оголюючи тіло ще більше, повертаю її голову набік. Після чого ножем малюю невеликий квадратик на шиї, більше на потилиці. Потім повторюю малюнок із більшим тиском на шкіру і врешті-решт зрізаю його, наколюючи на кінчик ножа і поміщаю в колбочку. 

Щоб не було так помітно і не подавати зайві знаки раніше задуманого часу, повертаю її голову в початкове положення і намагаюся так само зробити і з її волоссям, нібито нічого не було. 

Але перед тим як знову накрити її тіло простирадлом, тихо шепочу в тишу: 

— Мені потрібно було це зробити. Не тримай на мене образу, Гермі. Я люблю тебе. 

Я швидко вибігла назовні й почала йти назад у вежу. Жахливий запах із моргу весь той час переслідував мене, і через це я навіть не дійшла до вежі. Мене просто вирвало в якомусь провулку, від чого після у мене навіть паморочилося в голові і сльозилися очі. Але не дивлячись на такий мій тимчасовий стан, я повернулася у вежу до запланованого часу. 

* * *

— Ти просила, щоб я з'явився, — об'явився Ніхто посеред дня, як я і говорила. 

Я розплющила очі й повільно встала з ліжка та пішла в напрямку шафи, проходячи повз Нікого. 

— Ти мене ігноруєш? — Запитує він. 

Я мовчки дістаю колбочку з вмістом, який дістала цієї ночі, і ставлю її на стіл. 

— Мені потрібно дізнатися, чи було щось у її організмі перед смертю. 

Ніхто заметушився. 

— Невже ти сама дістала її частинку? 

— Це не настільки важливо, сама я дістала чи ні. Як саме вона опинилася в мене тебе теж не стосується. Просто зроби те, що я прошу. 

Ніхто почав літати по колу в кімнаті. 

— Такого в мене точно не було. 

Після цих слів він різко налетів на колбу і вона зникла. 

Я стояла на тому ж місці, чекаючи, що ж він скаже, але відповіді не було. І поки він перевіряв частинку Гермії на наявність якогось препарату, я оглядала його. 

— Так, — різко сказав він, але я погано чула і перепитала його. — Так, було. В останні п'ять годин перед смертю в ній опинився Ормофін. 

— Чорт, тепер зрозуміло чому вона не змогла дати відсіч. А я думала, що вона через свої принципи не змогла захистити себе, але це не так. 

— І, як ти розумієш, уже після цього її зґвалтували. 

— Я вже здогадалася, спасибі. — Я зробила не довгу паузу. — Адже він сьогодні буде пити? 

— Як і завжди. І, думаю, на ногах встояти не зможе. 

— Добре, значить, сьогодні не його день. Тільки мені ще дещо потрібно від тебе. 

— І що ж це? 

— Мені потрібен Орівіель, усього трохи. 

Ніхто знову заметушився, і вочевидь був не задоволений цією витівкою. 

— Ти з глузду з'їхала?  

— Якщо в тебе є можливість дістати його, а я знаю, що це так, то зроби це. 

Ніхто був явно розгублений. Він мовчав протягом кількох довгих і болісних хвилин.