Розділ 1

— Привіт моя люба, як твої справи? Як ти почуваєшся? — Одразу ж, увійшовши до мене в кімнату, запитала моя подруга, Аліша. 

— Привіт, — я змусила себе звично посміхнутися, наче й справді була щаслива її бачити. — Насправді, мені нібито й справді краще, спасибі, що запитала. 

У мене вже починало все дратувати від цього удавання, але наступні слова шокували мене. 

— Амаранто, я сьогодні прийшла не одна. 

Моя посмішка зійшла нанівець, коли Аліша відійшла в бік і в кімнату зайшла ще одна з моїх подруг, з якою, на мій жаль, я теж мушу добре спілкуватися, як ні в чому не бувало. 

— Привіт! — Я намагалася бути максимально веселою і радісною з приходу Рубі, оскільки вона бувала в мене набагато рідше, ніж Аліша. 

— Привіт! — Вона швидко підбігла до мене й присіла на ліжко. — Як ти почуваєшся? У тебе нічого не болить? 

— Ні, дякую що завітала до мене. Для мене це багато значить. 

Це тільки кілька хвилин проведене з ними сьогодні, але мені вже хотілося, щоб вони якомога швидше пішли. Пішли та більше ніколи не поверталися. 

Але до їхнього приходу я вже була не одна. І тільки тепер Аліша помітила, що біля мого ліжка, виявляється, вже перебувала Мелісса. 

— Оу, привіт, Меліссо. — Її голос уже не був такий веселий і привітний. Він навпаки став більш ворожий. 

Мелісса прийшла до мене незадовго до їхньої появи й ми не встигли про щось поговорити, як прийшли непрошені гості. 

Якби я тільки могла, то вже прогнала б їх. Але ж ні, вони ж не знають, що я все знаю! І мені не можна подавати жодного виду. 

Не можна, щоб їм стало відомо моє справжнє ставлення до них. 

Я вже відчула, як бідній Меліссі стало ніяково, перебуваючи в одній кімнаті з ними. І звісно ж я не могла не помітити, як Аліша і Рубі почали кидати косі погляди на неї. Вони хоч би постаралися здаватися хоч трішки доброзичливішими, і тим паче не так відкрито кидати на неї презирливі погляди. 

— Ну що ж, — таки перервала болісну тишу Мелісса. — Я, мабуть, піду. — Потім подивилася на мене. — Я може ще зайду до тебе днями, тож не нудьгуй, і добре харчуйся. 

Вона попрямувала до виходу, без будь-яких проблем пройшовши повз дівчат. І, я думаю, повернувшись до них обличчям, а до мене спиною, вона перестала посміхатися цим мерзотним подобам хороших подруг. Від чого ті, своєю чергою, скривили свої фізіономії, нібито лимон з'їли. Тільки після такої відповіді Мелісса вийшла і зачинила за собою двері. 

— Потрібно провітрити кімнату, — заявила Аліша, одразу ж, як Мелісса покинула мою кімнату. 

— І ми тобі принесли ті диво ліки, які допоможуть тобі знову стати на ноги. 

Так, звісно, я знаю, що це за ліки, в яких купа домішок, щоб я й далі лежала й повільно гнила в цьому ліжку, під наглядом Кола Стихій. 

Як би не хотілося, але мені довелося мовчки посміхатися їм і кивати, начебто я правда тільки й чекала, що вони прийдуть і дадуть мені ось це. 

Ці двоє розумово недорозвинених осіб тільки те й робили, що говорили без перерви, паралельно змішуючи мені в їжу ті ліки. 

Але все ж є від них одна користь. Вони приходили й просто так розповідали, що відбувається у світі навколо моєї кімнати, в якій мене ув'язнили, і найцікавіше, що відбувається всередині самого Кола Стихій, про що знають не багато осіб. Їм відома така інформація, тому що вони служать Колу і виконують усі їхні забаганки. 

Вони навіть не замислювалися, чи хочуть хоч щось приховати від моїх вух, натомість просто говорили та говорили. А я, як завжди, уважно слухала і вбирала кожне сказане ними слово, як губка, бо навіть вони могли якось допомогти мені, хоч ніхто про це й не здогадувався. 

Рубі й Аліша нагодували мене кашею з огидним, надто солодким порошком, розповідаючи, що ж такого сталося у світі, а потім одразу ж пішли. 

І коли я переконалася, через вікно, що вони далеко, швидко побігла до туалету, щоб якнайшвидше повернути те, що вони мені згодували. Аби тільки встигнути до початку дії порошку, або ж я справді зляжу і буду як овоч, який буде тільки лежати в ліжку, ні на що не здатний, якою мене зараз і вважають. 

Ці ліки, які щойно я повернула зі свого шлунка, завжди давали по різному, коли їм захочеться. Іноді раз на кілька тижнів, або може раз на місяць. Могло бути таке, що два рази за один тиждень. А головне ніхто не каже мені для чого саме вони потрібні. Тільки те й роблять, що повторюють, що вони допоможуть мені знову ходити. Але щоразу, як я його вживала і не встигала до початку його дії виблювати все, мені ставало тільки гірше, а не краще, як говорили. 

Та й зараз усі навколо думають, що я цілодобово перебуваю в ліжку і навіть не можу поворухнути пальцями ніг, не відчуваю їх, і я вже мовчу про те, щоб нормально стояти та ходити. 

Але це все не так. 

Мені доводиться грати роль жертви, заради того, щоб вижити. Вижити й помститися за все, що в мене забрали. І я це зроблю, обов'язково. 

Хоча, гадаю, мені варто визнати, що спочатку мої ноги й справді були недієздатними після пожежі тієї жахливої ночі, але дещо змінило все. 

А тепер я знищу всіх, і з деякими зроблю це виключно своєю магією, про яку вони думають, що забрали в мене до останньої краплини. Залишили тільки ту краплину, яка так необхідна для елементарного виживання організму. І як же вони помиляються. Вони просто не знають, що буде далі, не здогадуються. 

У тій маленькій частинці магії для мого життя залишився саме вогонь. І якщо я зможу зміцнити своє тіло, то зможу допомогти знову повернути всю свою магію. Навіть якщо це буде тільки вогонь, але він буде сильнішим ніж раніше. Набагато сильнішим. 

Але тоді мені може бути погано через те, що земля, повітря і вода повністю покинуть мене. 

Так, я володарка всіх чотирьох стихій, навіть якщо останніх трьох було зовсім небагато в мені, але вони багато значили для мене. Я звикла до них. 

У нашому світі чотири стихії в одному тілі — це щось неможливе. У цей час маги тільки починають пристосовуватися до гібридів двох видів, рідше трьох, хоч вони й існують досить довгий час. Але ось гібрид чотирьох стихій, це щось інше. Це диво, якого всі бояться.