31 глава
*Річард
На годиннику 5:49. Зазвичай я не прокидаюсь раніше 7. Я обернувся на другий бік і сильніше накрився ковдрою, але це зовсім не допомогло, тому я важко видихнув і підвівся з ліжка. Всі в домі ще спали, тому я старався бути дуже тихо. Швидко одягнув свій спортивний костюм, натягнув на вуха навушники, взяв ключі від вхідних дверей і вийшов з будинку. На дворі ще було досить темно, але мені було байдуже на це. Я побіг в бік сусідського парку. На шляху зустрів свого сусіда, який вигулював свою собаку. Той, здається, привітався зі мною. Я лише кивнув йому в відповідь, бо був в навушниках. В моїх думках була лише Еля. Це була перша ніч коли я не побажав їй солодких снів, перша ніч, коли ми не попрощались, коли заснули з образою на серці і від цього я почувався паршиво. Так, в цій ситуації я відчував винним саме себе, тому що я пішов не вислухавши її, як і два роки тому. Знову ступаю на ті самі граблі. Хіба можна вірити Сабріні? Єдина тут брехунка — вона. Ця ненормальна стільки зла нам заподіла, а я так легко повівся на її вигадки. Я зупинився і присів біля великого дерева, закрив лице руками і важко видихнув. Навіть ця коротка розлука з Елею для мене нестерпна. Я не можу без неї. Сьогодні ж попрошу пробачення і помирюсь з нею. Тільки зараз я усвідомив наскільки сильно я люблю її і боюсь втратити. Ця дівчина стала моєю залежністю, моїм сенсом життя, моєю коханою, без якої я вже й себе не уявляю. Ми вже втратили два роки, більше без неї я просто не зможу. Я підвівся з колін і побіг в бік дому, бо вже через годину я маю бути в універі. Швидко ж час біжить.
Я зайшов в дім, одразу піднявся в свою кімнату, щоб прийняти душ, але на мене там чекав сюрприз. Батько сидів на моєму ліжку з своїм планшетом в руках. Я був в шоці, коли побачив його тут, бо він ніколи не заходив в мою кімнату без дозволу ще й так рано. І що ж йому від мене потрібно?
—Ну нарешті. —Він з докором та роздратуванням глянув на мене, а тоді підвівся з ліжка й рушив в мій бік. —І як ти це поясниш?! —Він обернув до мене екран свого гаджета, де була оприлюднена якась стаття. Коли я прочитав заголовок, то аж зблід.
—Вся правда про сім’ю Вілерів... —Промовив я ще раз, але вже в голос.
—Читай далі. —Я прогорнув нижче. В статті розповідалось про зради батька і про маму, якій вже давно наплювати на власних дітей...Хто це опублікував???Батько ще раз прогорнув донизу і в кутку я побачив ініціали Евеліни. Від здивування я сів на ліжко. Ні! Це не можливо. Я відмовляюсь в це вірити! Ляпас батька вивів мене з стану шоку.
—Щеня ти недоросле, подивись що ти наробив!!! —Вже на крик перейшов той і сердито глянув на мене, аж мороз пройшов по шкірі від того погляду. —Тепер сам розбирайся з цією зрадницею. Ти знищив нашу сім’ю. Він гучно гримнув дверима і пішов геть з моєї кімнаті. Я ще декілька секунд просидів мовчки, просто дивився в стіну і намагався зібрати всі думки докупи, але всі вони сходились до одного —Евеліна. Вона єдина, хто знав всі брудні секретики моєї сімейки, але я просто не можу повірити, що при найменшій сварці вона вирішила в такий спосіб мені помститись. Ні,ні,ні! Вона ж не могла опуститись до такого, завдати мені удару в спину...Я вже не витримував, але мій запал спинив телефонний дзвінок. Я кинувся до свого смартфона, як до рятувального жилета.
—Привіт, Берт.
—Привіт. —По голосу друга було зрозуміло, що він вже в курсі всього цього скандалу. Хоча ...Думаю, що вже весь Нью-Йорк про це знає. —Я вже чув ті новини. Бро, тримайся.
—Берт, благаю, просто скажи, що це не вона, що її підставили, що це хтось інший... —Ледь не благав в Берта я .
—Я звірив ІР-адресу Евеліни з тою, яка оприлюднила цю новину і вони ідентичні. Мені дуже шкода, Річ... —Та далі в мене не було сил слухати. Я завершив виклик і жбурнув телефон в дзеркало, що висіло навпроти Те впало і розбилось. Один з уламків задів мою руку, але мені було зовсім на це байдуже. Я закрив лице руками, щоб ніхто не бачив мої сльози і сів на підлогу. Через декілька хвилин в кімнаті з’явився сонний і наляканий Люк, який, здається, навіть не здогадувався, що тут відбувається. Коли він побачив кров, що стікала по моїй долоні, то не на жарт злякався і одразу почав кликати Лізу на допомогу.
—Річарде, братику, з тобою все добре? —Я витер сльози і легко усміхнувся малому. За мить тут з’явилась Ліза.
—Господи, Річ, як ти це зробив??? —Вона виглядала не менш переляканою, ніж малий. Здається, рана глибша, ніж я собі її уявляв і витекло дуже багато крові.
—Люк, зі мною все добре. Іди, будь ласка, зараз в свою кімнату.
—Ліза, ти ж полікуєш мого братика? З ним точно все буде добре? —Він ще раз глянув на мою рану і скривився.
—Звісно, сонечко. Я полікую Річарда, а тоді приготую тобі смачнющий сніданок, а поки ти пограй трішки з новою машинкою, що купив тобі Річ, гаразд?
—Гаразд. —Той міцно обійняв мене на прощання і пішов. Бідолашний хлопчик. Як добре, що він ще дитина і нічого не розуміє.
—Річ, навіщо? —Ліза присіла поруч і дістала з аптечки бинт і перекис. —Рана глибока. Давай поїдемо в лікарню, щоб тобі наклали шви.
—Ні. Не потрібно. Ти вже чула новини?
—Так. В новинах теж показували. Мені дуже шкода, надіюсь, що з часом всі про це забудуть і все стане на свої місця.
—Все вже ніколи не стане на свої місця. —Ліза закінчила перев’язувати мою руку і я підвівся з паркету. На пари й універ мені було начхати, тому я одразу поїхав до Евеліни. До початку першої лекції залишалось трохи більше, ніж пів години і щось мені підказувало, що вона ще вдома. Я швидко сів за кермо і нажав на газ. Включив радіо, щоб послухати музику і трохи охолонути, але навіть тут тільки й говорили про брудні таємниці нашої сімейки. Чую, що так скоро про цей скандал не забудуть.
—Берт. —Я знову набрав друга.
—Так, слухаю.
—Ти можеш повидаляти всі ті статті з Інтернету?
—Так, звісно. Постараюсь зробити все якнайшвидше.