Нові яскраві фарби в нашому з тобою коханні

29 глава  

*Евеліна  

— Що ти тут забула, Сабріно ? — Блондинка нахабно мені усміхнулась і змахнула своїм волоссям в різні сторони .  

—Приїхала на модний показ, як і ти. —Вона спорожнила свій келих шампанського і поставила його на сусідній столик. Тоді оглянулась по сторонах і підійшла до мене ще ближче . Я тим часом з ніг до голови встигла розглянути її. Як завжди відверта сукня ,яскравий макіяж і довжелезні підбори ,на яких вона ледве стояла . Нічого нового, все в стилі Сабріни. Я всім своїм виглядом намагалась показати, що не рада її бачити та, здається, їй було на це начхати, бо вона продовжувала спопеляти мене своїм поглядом. 

—Чого тобі від мене потрібно ? —Я не витримала і заговорила першою. 

—Зараз — нічого. Просто насолоджуйся вечором, люба.—Вона знову подарувала мені свою нахабну посмішку ,від якої мені хотілось блювати .Сабріна вже хотіла піти, але я впіймала її за зап’ястя і повернула назад.  

—Що ти знову задумала ? —Моє шосте чуття підказувало мені, що Сабріна тут не просто так . 

—Відчепись, Лорен. Світ не крутиться навколо тебе. —Байдуже відповіла вона і вирвала свою руку. 

—Сабріно, я знаю тебе дуже добре .Ти знову щось замислила ?  

—Ще трішки, Евеліно. Скоро ти все дізнаєшся ... —Пробурмотіла вона собі під ніс і пішла геть ,цокаючи каблуками по скляній красивій плитці, а я так і продовжувала стояти, пропалюючи своїм поглядом дірку в картині.  

—Люба, з тобою все добре ? —Через цю божевільну я навіть не помітила, як Річ наблизився до мене. 

—Все гаразд. Я просто трішки стомилась. — Я поклала голову на плече Річарду, а він обвив мою талію своїми руками. 

—Розумію. Сьогодні був дуже насичений і водночас важкий день. Думаю, що нам вже час повертатись в готель. —Я лише з усмішкою киваю на його слова і ми покидаємо приміщення. Річ швидко ловить таксі і ми прямуємо в бік нашого готелю. Нам попався дуже веселий водій, який всю дорогу розказував історії з свого життя. По дорозі я вже забуваю про слова божевільної Сабріни і з ностальгією згадую про показ нашої колекції. Безперечно, це один з найкращих днів в моєму житті, адже сьогодні здійснилась мрія маленької Евелінки, яка так мріяла стати відомим дизайнером. 

Річ оплатив проїзд і ми в обнімку поплентались в бік нашого номеру. Сили в нас залишалось лише, щоб дійти до ліжка і заснути, що ми й, в принципі, зробили. 

Прекрасний ранок в центрі моди на власній терасі ,ще й в компанії коханого хлопця... Ще місяць тому я могла лише мріяти про такий початок дня, а зараз це реальність.  

Поки я ласувала своїм круасаном , Річу хтось написав. Він уважно прочитав повідомлення і  посміхнувся мені, коли відірвався від свого гаджета. 

—Це Сем. Він кинув мені адресу своєї студії і запитав чи ми зможемо приїхати через 2 години. Тобі підходить ?—Так. —Ми закінчили з сніданком і почали збиратись. Річард вдягнув білу класичну сорочку і штани в клітинку. Я ж не знала, що мені одягнути.  

—Чорне чи лаванодове? — Я по черзі приклала до себе дві сукні. Річ обвів мене своїм прискіпливим поглядом і вказав на легке фатінове плаття до колін ,яке було ніжного лавандового відтінку. Я вирішила дослухатись до його поради і таки вдягнути цю сукню. Через годину ми вже були зібрані. Я накинула на себе пальто і взяла красиву прозору парасольку, бо на вулиці накрапав легенький дощик і дув пронизливий вітер. Я ще сильніше закуталась в пальто і ми попрямували до студії Сема, яка знаходилась за декілька кварталів від нашого готелю. Ми вирішили не їхати, а пройтись, щоб по довше насолодитись краєвидами цього чудового міста. Мілан і справді прекрасний, особливо восени. 

—Хей. —Двері нам відкрив усміхнений Сем. Сьогодні він вже був не в офіційному костюмі, а в звичайній оверсайз футболці з плямами від фарби і сірих спортивних штанах. Він нагадував мені художника-віртуоза, вільну і творчу натуру, яка літає в своїх мріях. Думаю,  що таким він і є. —Проходьте всередину. —Ми привітались і зайшли в саму студію. Тут було дуже красиво і просторо. Завжди мені хотілось побувати в домі художника. Як я і собі уявляла, тут творчий безлад і багато різноманітних картин, пензлів і фарб. На стінах дивні кольорові візерунки і багато полиць з книгами. —Чай чи кава ? —Я навіть не помітила, як Сем перемістився за барну стійку, позаду якої знаходилась невеличка кухня. 

—Каву. —Синхронно промовили ми з Річардом. Сем усміхнувся кутиками губ і пішов набирати воду в чайник. 

—Давно вже в моєму лігві не було такої красивої пари. Ви дуже круто виглядаєте разом. 

Мені було приємно це чути. 

—Ваша кава. —Сем поставив на скляний столик три чашки з запашним лате і тарілочку з печивом. —Вибачте за безлад. 

—Та нічого. Все нормально. Ти можеш про це не турбуватись. 

За чашкою кави Сем трохи встиг розповісти про себе. За ці декілька хвилин я встигла зрозуміти, що він дуже сміливий хлопець. Я б ніколи не наважилась на переїзд в іншу країну, навіть не знаючи, що на мене там чекає. А ще Сем виявився дуже романтичним хлопцем і тепер я знаю його нещасливу історію кохання з парижанкою Шарлоттою, яка зрадила його з вже колишнім другом Сема. Здавалось, що ми з Семом вже знайомі дуже давно.  З ним було дуже легко і просто. Я б була рада поговорити з ним хоч до ранку, але ,на жаль, ввечері ми все маємо повертатись, тому Сем приступив до написання картини. 

— Єдине, що він вас потрібно—це показати мені свої почуття, які б я за допомогою уяви, пензля і фарб міг передати на полотні. Покажіть мені своє кохання. Це може бути в формі погляду, жестів, турботи чи навіть звичайних дотиків. 

Ми схвально кивнули на слова Сема і тоді він приступив до роботи. Довгі три години він творив над картиною і навіть не дозволяв нам глянути на неї, бо це було його золоте правило —ніколи не показувати картину, поки вона ще не завершена. Коли Сем з полегшенням видихнув і відклав свою палітру з фарбами в бік, я зірвалась з колін Річарда і рванула до полотна .І так, я дуже нетерпляча.