Солодкі 19 або День правди

23 глава 
*Евеліна 
Ну що ж ,цей день настав . Сьогодні мені виповнюється 19 .Це багато чи мало ?В дитинстві я з нетерпінням чекала коли подорослішаю ,а зараз навпаки —хочеться щоб час зупинився і залишитись в віці 17-18 років .
Я важко позіхнула і відкрила очі .За дверима було чутно чиїсь кроки .За лічені секунди в моїй кімнаті всі рідні вітали мене в святом .Джеремі голосно співав пісеньку "Happy birthday",тато тримав подарунок ,Еріка мала кульки і малюнок ,а мама простягнула до мене красивий тортик ,щоб я задула свічки на ньому .На мить ,я заплющила очі і загадала бажання ,а тоді задула вогонь .
—Вітаємо тебе доню .—Мама міцно обійняла мене і поцілувала в щоку.—Нехай всі твої мрії здійсняться ,будь щаслива .—Я подарувала мамі свою усмішку .
—Елю ,ми знаємо як довго ти мріяла про політ на повітряній кулі .І ми всією сім'єю вирішили здійснити твоє бажання .—Тато простягнув мені невеличку коробку .Я відкрила її .Вона була заповнена цукерками ,а на її дні був абонемент на стрибок з парашутом .Я запищала від радості і підстрибнула на ліжку .Вже 2 роки я мріяла про це .Нарешті!Я була дуже щаслива .
—Елю ,а це тобі від мене .—Еріка простягнула мені свій малюнок на якому було зображено всю нашу сім'ю .
—Дякую тобі ,сонечко .—Я поцілувала сестру в чоло .—Всім вам дякую .—Я підвела очі і обвела всіх поглядом .Як добре ,що в мене така сім'я .Мені дуже з ними пощастило .Я міцно всіх обійняла .
—Я приготувала твої улюблені млинці .
—Я скоро спущусь до вас на кухню .—Всі покинули мою кімнату .Я радісно усміхнулась своєму відображенню в дзеркалі і пішла збиратись в універ . Сьогодні дуже важливий день ,бо ми маємо представити колекцію нашого одягу на модному показі .Я так хвилююсь ,але надіюсь ,що в нас все вийде ...
Ми з Річардом не спілкувались після тієї вечірки .Він писав до мене ,дзвонив ,але я ніяк не могла набратись сміливості ,щоб поговорити з ним .Мені було соромно і страшно ,бо тепер він знає про мої почуття .Я боялась ,що він поглузує з мене і знову зробить боляче .Та зараз мені діватись нікуди і нам прийдеться разом представляти наш проект. Я зібралась з думками і пішла одягатись .В честь свого Дня народження я вирішила вдягнути чорну сукню з атласу на коротких бретельках .Вона дуже вишукана і елегантна .Також я взула до неї туфлі з срібними паєтками .Волосся я зібрала в високий хвіст і випрямила .Зробила мінімалістичний макіяж ,лише губи підвела яскравою червоною помадою ,яка влучно доповнювала мій образ .
—Виглядаєш просто чудово !—Промовив брат ,коли я ввійшла на кухню .
—Дякую .—Я сіла поруч і ми всією сім'єю разом поснідали .Тоді ми з братом поїхали в універ .Біля входу мене зустріли Ітан ,Єва і Мія .
—З Днем народження тебе ,Елю .Завжди залишайся такою щирою та життєрадісною дівчиною .Нехай завжди поруч будуть вірні друзі і кохана людина .Бажаю тобі щастя , здоров'я ,успіхів і щоб всі твої мрії здійснились .—Єва вручила мені подарунковий пакет і міцно обійняла .
—Приєднуюсь до привітань .—Ітан вручив мені великий букет квітів і поцілував в щоку .—Будь щаслива ,Елю .
—Я теж приєднуюсь до всіх привітань .—Мія радісно обійняла мене і вручила подарунок .
—Дякую вам усім .Мені дуже приємно .
—Ну що ж ,привітання привітаннями ,а модний показ ніхто не відміняв .—Ітан схвильовано подивився на годинник. —До початку 45 хвилин. Потрібно все підготувати .Щиро бажаю кожній з вас удачі .
—І тобі теж .—Ми всі направились в концертний зал ,де і мало все відбутись .Я зайшла всередину і поглядом почала шукати Річарда .І де ж він ?Я вже всюди глянула ,але його ніде не було ,тому я пішла за сцену .Він сидів на кріслі і нервово заломлював кісточки на своїх пальцях .Коли почув стукіт підборів ,то обернув голову в мій бік .Його погляд був розгубленим і схвильованим .Моє серце підказувало мені ,що щось не так .
—Ель ,в нас проблема .—Він швидко піднявся і підійшов до мене .Я стривожено глянула в його небесно-голубі очі .
—Що трапилось ?
—Всі наші моделі мають харчове отруєння .—В моєму горлі з'явився неприємний комок .
—Що ?
—Тільки ті ,хто мав сьогодні представляти колекцію нашого одягу захворіли .—Я гірко усміхнулась .В житті не повірю ,що це якесь співпадіння .Я точно знала ,хто це влаштував і зараз я була дуже розлючена .Я різко розвернулась і пішла зі сцени .Здавалось ,що я готова зараз змести все на своєму шляху.Мені просто надоїло це терпіти !Кожного разу я мовчала ,але більше не стану .Моєму терпінню урвався терпець .
—Та як ти могла !?—Я підійшла до Сабріни і дала її ляпаса.Аж легше на душі стало ,коли я дала волю емоціям .
—Ти що геть здуріла ?—Вона притулила свою долоню до червоної щоки і роздратовано подивилась в мій бік .
—Я пробачала тобі всі твої підлості і вчинки ,але більше не буду ,Сабріно !Як ти могла опуститись до такого ???Отруїти наших моделей !Ти вирішила зруйнувати мої мрії ,моє життя ,зламати мене !—На очах вже з'являлась волога .
—Вмій приймати поразку .—З насмішкою промовила та. —Я вже знищила тебе і змирись з цим .
—А ти —спустись з небес на землю ,гадюко !—Погрозливо прокричала Єва і тоді вилила Сабріні на голову пляшку мінералки .
—Остинь ,люба ,а то кипиш,як старий чайник .—З усмішкою промовила Мія .Сабріна розлючено глянула на нас ,а тоді пішла геть.
—Ненавиджу вас усіх !—Погрозливо кинула та нам в слід .
Я сіла на сходи біля сцени і закрила обличчя руками. Зараз мене опанував відчай .Я виплеснула весь негатив на Сабріну ,але ж це не змінить той факт ,що наш модний показ зірвано .Немає моделей —немає проекту .
—Ель ,ми щось придумаємо .— Я відчула теплу чоловічу долоню на своєму плечі.Від дотику в мене пройшли сироти по всьому тілу .Приємний бархатний голос Річарда заставив мене витерти сльози і піднести до нього свої заплакані очі .
—Вже нічого не змінити .Сабріна таки добилась свого .—Понуро промовила я ,прижавши коліна до живота і обійнявши їх руками .
—Ні ,Метелику ,ми так просто не здамось .—З легкою усмішкою промовив Річард ,легко доторкнувшись до мого підборіддя своїми пальцями .Я завмерла в очікуванні .Тоді він простягнув мені руку.—Довірся мені .Я зроблю все , щоб наша колекція одягу була сьогодні представлена .—Моє серце билось з шаленою швидкістю від його слів .Я легко кивнула і подала йому руку .—Жодна Сабріна не варта твоїх сліз .—Він витер вологу з моїх щік і цим викликав в мене легку посмішку .—Ніколи не можна здаватись .Треба завжди йти до кінця .Якщо зневіришся і облишиш спроби ,то так нічого не доб'єшся ...Ходімо .—Річ взяв мене за руку і потягнув в бік наших друзів .
—Ітане , Міє , Єво , Джеремі , Алексе , нам потрібна ваша допомога .—Я лише мовчки стояла і захопливо слухала Річа .Що ж він придумав ?В мене геть не було ідей .—Я знаю ,що  ви теж сьогодні представляєте проекти ,але без вас ми просто не справимось .Ми з Евеліною будемо останні і теоретично моя ідея може спрацювати ,але все залежить лише від вас .Ви б могли бути нашими моделями?—Друзі почали переглядувались між собою .Я вже почала переживати .
—Звісно ,що так !—Промовила Мія .
—Ми друзів в біді не кидаємо .—Підтримала її Єва .Всі інші теж схвально закивали .В мене знову покотилась сльоза ,але цього разу вже від щастя .
—Річарде ,але нас тільки 5 ,а вам потрібно 10 моделей .Де ви знайте решту ?—Алекс був правий .Нам бракує людей ,а до початку вже залишилось дуже мало часу .
—Ну не 5 ,а 7 .Ми з Евеліною ще є .Ти ж не проти представити власну колекцію ?
—А в мене є вибір ?—Знизивши плечима запитала .Я готова на все ,лиш би ми таки сьогодні здали цей проект .
—Залишається знайти ще 3 людей .Я щось обов'язково придумаю .—Річ глянув на мене ,а тоді кудись відійшов в бік і подзвонив до когось .Кожна секунда його розмови здавалась для мене вічністю .Чи зможемо ми якось викрутитися з цієї ситуації?Я лише нервово потирала, і так спітнілі долоні ,одну об другу .Фух...Я важко видихнула і пішла в бік Річарда ,який вже завершив свій дзвінок .
—Залишилось знайти лише 1 людину .—Я щиро здивувалась .
—Як ?Кого ти знайшов ?
—Шерон з своїм чоловіком радо погодилась нам допомогти .—Від радощів я міцно обійняла Річа і усміхнулась .
—Дякую тобі .—Я з вдячністю глянула на нього .
—Нам все вдасться.Я вірю.Залишилось лише знайти одну дівчину .—Річ запитально глянув в бік наших друзів з якими зараз про щось говорила Ася .Коли вона побачила нас ,то пішла в наш бік .
—Річарде ,Евеліно ,я знаю ,що ви мені не довіряєте і маєте на це право ,але я справді хочу вам допомогти .Вчинок Сабріни був жахливий .Я намагалась її зупинити,але це було марно .—Та опустила очі до низу.Здається ,що вона говорила щиро .—Я чула ,що вам потрібна ще одна модель і я можу нею бути ,якщо ви звісно не проти .—Сьогодні просто якийсь день сюрпризів .Я широко розкрила очі і перевела погляд на Річа ,який виглядав не менш здивованим .
—Ми згодні ,Евеліно ?—Я лише схвально кивнула і взамін Ася легко нам посміхнулась .
—Дякую...—Єдине ,що змогла я вимовити .
—Немає за що .Надіюсь ,це хоч якось загладить мою провину перед вами .—З сумом промовила та ,дивлячись в вікно .
До початку показу залишалось вже дуже мало часу ,тому ми всі відправились по той бік сцени. Я перевірила всі наші костюми .Мало що .Ця божевільна ж могла і їх понищити .На щастя ,з ними все було добре і я видихнула з полегшенням .Ми з Річардом вирішили ,що вийдемо разом .Він —в костюмі принца ,а я —принцеси .За декілька хвилин до початку з'явились Том і Шерон .Я була дуже рада ,що вони не кинули нас в біді і зголосились допомогти .Я швидко віддала їм їхні наряди і вони пішли перевдягатись .Коли наші друзі закінчували представляти власні колекції одягу ,то одразу перевдягались в наші речі .Ми виходимо останні і це очікування мене потрохи вбивало .Не люблю бути останньою ,бо приходиться довго чекати і переживати,а  так б першими вийшли ,"відстрілялись" і спокійно спостерігали за іншими в залі .Та що вже робити .Доля й так нам подарунок зробила в якості таких хороших друзів ,що не кинули в біді .До нашого виходу залишилось ще дві пари ,тому я пішла перевдягатись в своє плаття .Воно мені дуже подобалось .В дитинстві кожна дівчинка міряла про сукню принцеси і я не була винятком .Ось моя мрія здійнилась,так би мовити .Та все б нічого ,якби не блискавка,яку я ніяк не могла самостійно застібнути,хоч і довго та старанно намагалась це зробити .
—Ель,ти ще довго ?—Я почула стукіт в двері .
—Секундочку .Я ніяк не можу застібнути блискавку на сукні .—Я спробувала ще раз ,але було марно .Я важко видихнула і глянула на себе в дзеркало .
— Я допоможу тобі .—Річ зайшов всередину .На мить він завмер і обвів мене поглядом з голови до низу ,від чого мені стало ніякого .Тоді він став позаду мене і повільно потягнув блискавку догори. В мене ж розум відключався від кожного його доторку .Я обернулась до Річа і зустрілась з його небесно-голубими очима .Він поставив руки на стіл і я опинилась в глухому куті .Мої коліна почали тремтіти .Річ провів рукою по моїй талії і ближче прижав мене до себе.Він продовжував дивитись на мене ,а я просто не здала як себе зараз поводити .
—Запрошуємо на сцену Евеліну Лорен і Річарда Вілера !—Я почула голос нашого декана на сцені і швидко вибралась з обіймів Річа .
—Нам пора на сцену .——Розгублено промовила я ,поправляючи свою зачіску .
—Мг .—З якимось сумом ,промовив Річард.Він взяв мене за руку і ми пішли. Я трішки хвилювалась ,але коли він був поруч ,то я почула себе набагато впевненіше .Річ взяв в декана мікрофон .
—Дорогі друзі ,сьогодні стався невеличкий форс-мажор і наші моделі через погане самопочуття не зможуть представити нашу колекцію одягу .—Я спостерігала за реакцією суддів і глядачів .Вони виглядали засмученими і розчарованими даною новиною.—Але наші друзі вирішили не кидати нас біді і радо погодились нам допомогти за що ми їм дуже вдячні .А зараз ми приступимо до нашої колекції .На її створення нас з Евеліною надихнув мій молодший брат .Ми вирішили створити одяг ,який нагадуватиме нам і вам усім про найпрекраснішу мить нашого життя —дитинство .Напевно кожен пам'ятає, як хотів кросівки з підсвіткою,порвані джинси і платтячко принцеси чи супермена .—Студенти почали перешіптуватись і усміхатись .Здається ,Річ зміг їх зацікавити своїм монологом .—Своєю колекцією одягу ми хочемо нагадати вам про ваше дитинство ,адже всі ми з вами в душі —діти .Раді вітати на сцені наших моделей !—Під гучні оплески залу і легку музику наші друзі вийшли на імпровізований подіум .Всі вони тримались досить достойно .Ми з Річем вийшли останні .Я подякувала всім і ми зійшли зі сцени .Декан сказав ,що через декілька хвилин жюрі прийме рішення на рахунок переможця .Ми зайняли свої місця в залі .
—Не переживай ти так .—Річ побачив ,як тремтять мої руки і накрив їх своїми ...
—Дякую усім студентам за ваші чудові проекти .Кожен з них був по-своєму хороший і оригінальний. Але знайшовся один ,який припав до душі нашим суддям найбільше .І так ...Поїздку в Мілан отримують Евеліна Лорен і Річард Вілер !Вітаємо наших переможців !!!—Всі почали нам радісно хлопати ,а я не могла відійти від шоку .Ми це зробили !В нас вийшло !Річ покружляв мене на руках і ніжно поцілував в щоку. Тоді ми піднялись на сцену і декан вручив нам сертифікат на поїздку в Мілан на наступні вихідні .Аж не віриться ,що наша колекція буде представлена там .Це ж невимовна радість .Кращого подарунка на День народження і годі було уявити .Ми подякували нашим друзям і зійшли зі сцени. Я все ще була в шоці .
—Ель ,ми виграли .—Радісно промовив Річ .
—Це все завдяки тобі .Якби ти сьогодні не знайшов моделей ,то цього б всього не було .
—Елю ,нам потрібно поговорити .Давай пройдемо за куліси .—Річ виглядав якимось схвильованим і переживав .
—Гаразд .—Мені теж було лячно,бо здається ,що я знаю про що піде мова .Та рано чи пізно ця розмова мала відбутись. Я зробила глибокий ковток повітря і пішла за Річардом. За сценою нікого крім нас не було. Лише приглушене світло і вільний диванчик. 
—Я на секунду. —Річ пішов в гримерку і повернувся з неї з великим букетом квітів і невеличкою коробочкою. —Елю,вітаю тебе з твоїм Днем народження .Вибач ,що не привітав раніше через ці всі проблеми. —Я легко усміхаюсь і прийняла квіти. Я й справді думала,що він забув. —Бажаю щоб всі твої мрії здійнились і ти стала крутим дизайнером .Я вірю ,що ти все зможеш. 
—Дякую .Мені приємно це чути. 
—Відкриєш ?—Він простягнув мені коробочку з красивим червоним бантиком .
—А що в ній ?
—Відкрий і дізнаєшся .—Загадково промовив Річ. Я потягнула за стрічку і побачила браслет на якому були  золоті метелики .
—Дякую. Він дуже гарний. —Я по-дружньому обійняла Річарда. 
—Я допоможу тобі застібнути. —За мить браслет вже красувався на моєму зап'ясті. 
—Але це ще не все .Ель ,ти тоді правду в щоденнику написала ?—Я закусила губу і відвела погляд .Та більше брехати я не хотіла —ні собі ,ні Річарду .
—Так .—З стразом промовила я .—Я справді тебе кохаю ...завжди кохала .Та я знаю ,що не можу заставити тебе полюбити мене і я все зрозумію ...—Та договорити я не встигла .Річард підійшов до мене впритул .Однією рукою він притягнув мене до себе за талію ,а іншою ніжно погладжував моє шовкове волосся .Наші губи сплелись воєдино.Я обвила його шию руками і з моїх вуст видався ледь чутний стогін .Річ підняв мене на руки не розриваючи поцілунку і я обхопила ногами його пояс .Мій мозок був неначе в дурмані ,а тіло і емоції я взагалі не могла контролювати ,але я була дуже щаслива .Я відчувала тих метеликів в животі ,приємне тепло від кожного дотику. Аромат їдких парфумів заворожував ще більше. Єдине ,чого мені не хотілось —щоб цей поцілунок коли-небудь закінчувався ,бо я ще не відчувала себе так добре ,як в цьому моменті. Коли нам бракнуло повітря ми відсторонились і важко видихнули.Я хотіла щось сказати ,але ми почули сильний крик з залу .Річ мовчки опустив мене на землю і взяв за руку .Ми швидко побігли на звуки крику .Посеред натовпу була Ася і Сабріна .
—Зрадниця !Через тебе я програла .Ненавиджу тебе !—Сабріна потягнула бідолашну за волосся .
—Ану припини .—Я стала між дівчатами і закрила собою Асю .Сабріну ж до себе притягнув Ітан .
—Ану відпусти мене !—Вона дала моєму другу ляпаса ,а тоді сильно штовхнула мене .Я сильно вдарилась та ще й впала на Асю .—Ви всі поплатитесь !!!—Закричала ця божевільна ,але за свої вчинки на неї чекала розплата ,бо позаду я почула голос декана .
—Негайно в мій кабінет ,Сабріно .На вас чекає дуже серйозна розмова !—Суворим голосом сказав чоловік .Здається,що він все бачив .Блондинка люто глянула на нас і пішла за деканом .
Річард швидко допоміг мені встати .Асю підняла Єва .В бідолашної дівчини текла кров з губи .За свою доброту вона ось так отримала. Я простягнула їй серветку .
—Пробач .Це все через мене .—Я винувато опустила очі .Річард міцно обійняв мене .
—Ні .Це ви мене пробачте .—Ася вже почала плакати .Мені стало її дуже шкода .—За все пробачте.Я стільки лиха зробила вам з Сабріною ,але я все виправлю .Тепер моя совість буде чиста .—Ася почала шукати щось в своїй сумочці.Вона дістала звідти флешку і простягнула її Річарду.—Тепер ти знатимеш правду .Вибач ,що не сказала раніше .—Звернулась вона до нього ,а тоді в сльозах втекла з залу .Я лише заворожено дивилась їй в слід .