Поцілунок з присмаком минулого

Дана глава може розтривожити особливо чуттєвого читача. Не рекомендується читати вагітним і особам до 18 років !

13 глава 
*Евеліна 
—Що ?—Я не витримую і підходжу ближче до Алекса .
—Брат Річарда зломав ногу і він зараз з ним в лікарні.Це все ,що я знаю .
Бідний Люк .Він такий хороший хлопчик. Мені одразу стало шкода його .Я відійшла в бік і набрала номер Річа.Мені хотілось підтримати хлопця ,навіть попри образу на нього .Гудки все йшли ,а трубки ніхто не брав .Напевно йому зараз не до цього .Річ дуже любить свого брата .Точно хвилюється за нього .З'єднатись з ним в мене так і не вийшло ,тому я повернулась назад на своє місце ,бо вже почалась наступна пара ,на якій мені було досить складно зосередитись ,бо думками я була десь далеко. На третій парі в нас була робота над проектом. Мені прийшлось працювати самій і було досить сумно .Проте ,я майже закінчила роботу з ескізами .Це вже можна вважати великим плюсом .Я прощаюсь з дівчатами і виходжу з універу . Сьогодні Ітан мене не проводить ,бо в нього тренування з футболу .Далеко відійти я не встигаю ,бо чую неприємний голос Сабріни позаду себе:
—Стій !—Я зупиняюсь і повільно обертаюсь до неї .І чого їй цього разу від мене потрібно ?—Якщо ти думаєш ,що я вчора жартувала ,то ти глибоко помиляєшся .Я бачила як ти в коридорі дзвонила до Річарда .Не смій ,чуєш ,не смій більше наближатись до мого хлопця !—Я же мені все це надоїло .Та я ,здається ,знаю ,як її заткнути .
—А тепер послухай мене.У мене є хлопець і мені не потрібен твій Річард .Але мені надоїли твої образи і приниження !—Я роблю ще крок вперед і опиняюсь впритул до Сабріни .Зараз вона вже не виглядає такою сміливою .—Якщо ти не залишиш мене в спокої ,то Річард дізнається ,що Білку отруїла саме ти .—Сабріна починає нервово сміятись . Та за цим сміхом вона ховає свій страх ,я це знаю .
—Не мели дурниць .
—В мене є докази .—Вирішую піти ва-банк .—Тому краще залиш мене в спокої !
—Які ще докази ?—То я таки була права.Сабріна вбивця Білки. Вона своєю поведінкою сама себе видала .От яку зміюку пригрів на грудях Річард .
—Скоро дізнаєшся ,якщо не залишиш мене в спокої .—Погрозливо кидаю ,тоді розвертаюсь і швидким кроком йду в бік квіткового .Сабріна ...Спочатку в мене були сумніви ,але зараз я знаю точно —це вона отруїла нещасну Білку .Вона так переживала ,коли я сказала про докази .Точно ,щось є !Моє 6 чуття підказує мені це. Якщо вона не перестане чіплятись до мене ,то я покажу Річу її справжнє лице ...
—Ай...—Через свою необережність та задумливість я не помічаю і заходжу в скляні двері нашого магазину .Ну супер .Тепер ще й шишка буде .
—Доню ,обережніше.—Мама вибігає з квіткового і допомагає мені сісти на лавочку .—Сильно болить ?—Я хитаю головою в різні боки в знак заперечення .
—Ні.Вже краще .—Мама міцно обіймає мене і цілує в голову .
—Ходімо всередину. Прикладемо тобі холодну ложку з води ,бо льоду я ,на жаль , тут не маю .—Скоро моя біль проходить і я приступаю до роботи . Сьогодні в нас було дуже багато клієнтів .Ми з мамою навіть в чотири руки не встигали формувати букети .Я була досить стомлена ,але щаслива ,що бізнес йде вгору. Та й мама виглядала радісною .Вона дуже  полюбила цю роботу і неначе в неї відкрилось друге дихання.Я набирала Річарда ще декілька разів ,але він все ще не брав трубку .Ми ж маємо робити спільний проект. Я викликала таксі і поїхала в дім Вілерів .Якщо й працювати сьогодні не будемо ,то хоч Люку побажаю швидкого одужання .Набираюсь сміливості і дзвоню в двері .Мені їх відкриває Ліза .
—Доброго вечора ,а Річард вдома ?Ми домовлялись разом робити проект ,але він цілий день не брав від мене трубку.
—Добрий вечір .Він в кімнаті Люка .Хлопчик зламав ногу і Річ весь день провів з ним .Я вас проведу .—Ми підіймаємось на другий поверх в кімнату Люка .
—Привіт .—Малий лежить на ліжку з гіпсом на нозі .Збоку сидить Річ і читає йому казку .
—Еля !—На обличчі Люка з'являється усмішка .—Який я радий тебе бачити .Ходімо до нас .Я хочу тебе обійняти .—Який ж він милий .
—Звісно ,зайчику .—Я підходжу до нього і міцно обіймаю .
—Я скучив .
—І я за тобою скучила. В мене для тебе дещо є .—Я дістаю з пакета настільну гру ,яку купила в сусідньому, від нашого ,магазині .—В мене теж був колись перелом ноги .Мені було досить сумно вдома і я тебе розумію .Тому вирішила подарувати тобі цю гру .Будеш гратися з Річардом і не буде так сумно .
—Дякую тобі ,Елю .—Люк ще раз обіймає мене .Весь цей час я спостерігаю на собі погляд Річа .Він ще не вимовив ні слова .—Ми ж пограємось всі разом в цю гру ?Річарде ,Елю ,ну ,будь ласка .—Малий благально дивиться на нас обох .Ми схвально киваємо і починаємо розпаковувати гру .Звичайна настільна гра ,а скільки радості вона принесла маленькому Люку. Спочатку виграв Річард ,а потім Люк . Мені щось сьогодні не дуже пощастило ,але я не засмучувалась ,бо це було не головним .Бачити усмішку на лиці Люка —ось що було справжньою перемогою .
—Річарде ,я хочу пити .Можеш ,будь ласка ,зробити мені чаю .—Сонно каже Люк .
—Так ,звісно .—Річ підводиться з коврика на якому ми грали гру і виходить з кімнати. 
—Елю ,а тобі сподобались квіти ?—Звертається до мене Люк.Я спантеличено дивлюсь на нього.
—Які квіти ?—Здивовано запитую .
—Я зранку чув ,як Річард замовляв для тебе квіти. Вони ще в нашому саду ростуть ,тільки от я назви не пам'ятаю ...—Замислено каже малий. 
—Гортензії ?—Висловлюю свою здогадку. 
—Так !Саме вони .
—Дуже сподобались .—То це виходить ,що Річард надіслав мені квіти ?Я навіть не думала ,що це може бути він. Ого .На цьому наша розмова завершується ,бо в кімнату заходить Річ з 3 чашечками чаю і печивом .
—О ,шоколадне печиво ,моє улюблене!—Люк радісно наминає смаколики,а я все думаю над вчинком Річа ...
—Він заснув .—Тихо каже хлопець .Він накриває брата і ми виходимо з кімнати малого .
—Я з усім цим навіть не поцікавилась як його нога .—Забудькувато кажу .
—Нічого .Лікар сказав ,що все скоро заживе.
—Як це сталось ?—Запитую ,обійнявши себе руками.
—Він біг на сходах і впав .
—Нехай швидко одужує .
—Дякую ...і за те ,що прийшла теж. Ти зробила Люка щасливим .Я вже давно не бачив його таким радісним .Він любить тебе. —На моєму лиці з'являється усмішка .І я люблю цього хлопчика .
—Я дзвонила до тебе цілий день ,але ти так і не взяв трубку .Хотіла запитати на рахунок Люка і проекту .Якщо ти стомлений,то можемо перенести на інший день. 
—Та ні ,давай зараз. Якщо ти звісно не проти. —Я схвально киваю і ми піднімаємось на третій поверх .
—Я працювала над ескізами сьогодні в універі .Як тобі ?—Дістаю свої роботи з папки і Річ зацікавлено розглядає їх .
—Досить непогано. 
—Я ще тільки один не закінчила .—Дістаю останній листок з папки і даю його Річарду. 
—Сукня принцеси ?
—Так .—З усмішкою кажу .Мені здається ,що кожна дівчинка в дитинстві хотіла мати таку сукню. Звісно вона в нас буде модернізована .
—Ну тоді і костюм принца теж має бути. —З усмішкою каже Річард .Я домальовую свою сукню принцеси . Річ працює над ескізами для хлопців .
—Як тобі ?—Піднімаю свій аркуш ,щоб його було краще видно .
—Красиво ,тільки ось тут потрібно підправити. —Річард сідає впритул до мене і бере мене за руку ,в якій я тримаю олівець. В мене по тілу проходять мурашки. Тоді він плавно проводить лінію на папері за допомогою олівця і моєї руки .
—Так краще .—Хриплим голосом каже мені на вухо .Від цього жесту я ще більше починаю нервувати і різко повертаю голову. Мої губи повільно доторкається до губ Річа .Та ми щось не спішимо підсторонятись .Я вже й хотіла ,але Річард продовжив поцілунок .Він легко ковзнув по моїй талії своєю рукою.Я не змогла супротивитись .Мій мозок кричав мені ,щоб я не робила цього ,але я ігнорувала його і слухала лише своє серце ,а воно як на зло ,ще досі тримало в собі лише Річарда .Я розуміла ,що це неправильно ,але я не могла супротивитись власним почуттям .Я так довго мріяла про цей поцілунок і нарешті це сталось. І це було прекрасно ...Я нарешті відчула тих метеликів в животі ,нарешті відчула те щастя, про яке так мріяла ...Лише коли нам забракло повітря ми повільно відсторонились один від одного ,важко дихаючи .Я відвела погляд в бік і поправила своє волосся .Річ спопеляв мене своїм поглядом ,а його їдкі парфуми все ще дурманили мій розум .
—Вибач ...—Я дивлюсь в небесно -голубі очі Річарда і щось нічого не розумію .
—Що ?
—Це була лише хвилинна слабкість .Пропоную забути про все ,що щойно сталось .—Мені неначе ніж в спину запхали. Стало боляче,знову ...
—Хм...—Я важко видихаю і підводжу очі догори ,щоб не заплакати. 
—Тільки не потрібно ніяких сцен.—Сухо промовляє Річард .—В мене є кохана дівчина ,а в тебе хлопець .—Це "кохана дівчина" просто мене добиває .Цікаво ,чи казав б він так само ,якби знав ,що його "кохана" —справжня вбивця його коня ?
—То своїй коханій тепер і шли квіти з вибаченнями. 
—Звідки ти дізналась ,що це я ?
—А хіба це має значення ?—З іронічною посмішкою запитую .
—Сабріна вчинила неправильно і я лише вирішив попросити пробачення. Але ж ви дівчата...Як завжди собі щось попридумували і нафантазували ,але реальність інша. 
—І яка ж вона ?
—Ми ніколи більше не будемо разом ,Евеліно. —Ну все !З мене досить цих принижень .Я швидко скидаю всі свої ескізи в папку і виходжу з цього проклятого дому .Лише тоді даю волю емоціям і сльозам .Ненавиджу,ненавиджу його !Треба було дати йому ляпаса , відсторонитися .Наївна ідіотка .Я йшла по темній вулиці і в думках проклинала себе за той вчинок. Я знову відчувала ту саму біль .Чому ?
—Дівчино ,обережно .—Вже вдруге за день я в щось врізаюсь .Я підіймаю очі і бачу перед собою високого накачаного хлопця з сигаретою в руках. Біля нього стоїть ще один і нахабно розглядає мене,а той ,в якого я врізалась ставить мені свої руки на плечі .Я намагаюсь зробити крок назад ,але врізаюсь в стіну. Цей хлопець видихає дим від своєї сигарети мені прямо в лице ,а мене вже починає вивертати від цього запаху і я починаю кашляти ,а ці двоє —сміятись .
—Відпустіть мене .
—Арт ,відпустимо ?—З нахабною посмішкою запитує в свого друга .
—Нєа ,Свят. —Імена я їхні тепер знаю ,але легше мені від цього не стало .Мої коліна почали підкошуватись .
—А ти чого така заплакана ,красуне ?Невже хлопець кинув ?—Цей Свят проводить своїм пальцем мені по щоці і витирає сльози .Мені стає бридко і я відвертаю обличчя. 
—Не ваше діло .
—Ну як це не наше ?Один кинув ,а другий знайшов .Ну в нашому випадку ,принцесо ,ти сама в наші руки прийшла .—Втручається Арт.Від світла фонаря я бачу лише його силует і яскраві карі очі .І чому я не викликала таксі ?Чому неприємності знову переслідують мене? Неприємний комок застряг в мене в горлі. Я з важкістю проковтнула його. 
—Арт ,а вона нічогенька .—Я закочую очі .Почути компліменти від місцевих гопніків —це явно не те ,чого мені зараз б хотілось. —Як тебе звати ,принцесо?
—Не скажу .—Злісно промовляю .
—Евеліна її звати. —Промовляє цей Артем і однією рукою припіднімає іменний кулончик на моїй шиї.
—Ну що ж ,Евелінко ,може розважимось ?—Хитро запитує цей Свят,а потім запихає свою холодну руку мені під сорочку .В мене по тілі проходять сироти ,а страх остаточно опановує мене. 
—Відпусти мене !Допоможіть !!!—Щосили кричу я ,але хто ж мене почує?Зараз вже темна ніч і на дворі взагалі немає людей .Арт затуляє мені рота рукою .
—Поводься як хороша дівчинка і ми не зробимо тобі боляче .Тобі сподобається ,обіцяю .—Свят тихо промовляє мені це на вухо ,а тоді цілує в шию .По моїх щоках починають котитись сльози .Невже це кінець ?Мене ніхто не врятує ?Я намагаюсь вибратись з рук цих покидьків ,але Арт дуже міцно мене тримає .Навпроти них я просто безсилий ліліпут. Свят знімає мою сорочку і я залишаюсь в одному топі .Мені стає дуже холодно і огидно .Тоді він почирає стягувати з мене штани .Я махаю ногами як можу ,але нічого не вдається .Мої джинси опиняються на асфальті і я залишаюсь в одній білизні .
—Вау !—Свят захоплено проводить рукою по моєму оголеному тілу ,зачіпляючи пальцями білизну .Тоді він цілує мене в шию і спускається все нижче і нижче .Мої повіки вже опухли від сліз .І ось ,коли надії вже зовсім не залишалось і я змирилась зі своєю долею я почула до болю знайомий голос і розплющила очі .
—Відпустіть її !Негайно !—Річард швидкими кроками наближався до нас .Я намагалась кричати ,але долоня Артема була моєю перешкодою і видавала я лише якісь приглушені звуки .
—Чого ти кіпішуєш ?Ми і з тобою поділимось .Правда ,Святе ?—Не вгаває цей Арт .
—Відійшли від неї ,інакше я за себе не ручаюсь .—В голосі Річа я чула роздратування ,а в очах бачила лють .Мені хотілось просто вибратись з лап цих двох ,одягнутись і втекти ,щоб ніхто не бачив мене в такому стані .
—Арт ,ти потримай її ,а я з цим клоуном розберусь .—Свят закочує рукави і відходить в бік Річа .Артему приходиться відкрити мені рот ,щоб тримати міцніше за руки.Тримає він мене так ,що я не бачу його лиця .Річард швидким кроком підходить до Свята і з усієї сили вдаряє його кулаком в лице .Невеличкі краплинки крові проливаються на землю з рук цього мерзотника .Той сильно лютує і б'є Річа в живіт .Той гідно приймає удар .Я від страху кричу і закриваю очі .
—Не бійся ,Евеліно .—З легкою усмішкою каже Річард і повалює на землю цього Свята. Хлопці починають ще сильніше битись .В Річа починає текти кров з губи і брови .Мені стає дуже шкода його .Так більше не може продовжуватись .Я повільно обертаю голову і бачу ,що Арт зараз захоплено спостерігає за цим "побоїщем" .Ну що ж ,тоді це мій шанс .Я з усієї сили б'ю його ногою в те саме місце і він починає корчитись від болю .
—С*ука .Зараз я тобі як покажу .—Артем швидко підіймається і ловить мене за волосся .Стає так боляче .
—Аййй !
—Негайно відпусти її, придурок !—Річ з усієї сили вдаряє Свята і той просто валиться на землю .Тоді він підходить і вдаряє Артема якоюсь палкою по голові .Він теж падає на землю .Тоді Річ підходить до мене ближче .Я охоплюю себе руками .Зараз я виглядаю просто жалюгідно .В одній білизні ,заплакана ,з синцями на тілі і розбурханим волоссям ,та моральна картина ще гірша .Я не витримую і починаю плакати,сповзаючи по стіні .Мої емоції нарешті виходять назовні .Я казала ,що не буду плакати при Річардові ,але вже байдуже на цю обіцянку .Мені просто хочеться виплеснути ці емоції. 
—Елю ,все закінчилось. Перестань плакати .—Річ присідає біля мене і починає витирати сльози .Тоді він підсувається ближче і обіймає мене .Мені стає добре і легко в його теплих обіймах.
—Дякую ,що допоміг .—В сльозах кажу .—Якби не ти ...
—Тс...—Він прикладає свій палець до моїх губ .—Ходімо ,поки ці придурки не встали. —Річ допомагає мені піднятись .Моя сорочка виявляється порваною ,тому я одягаю лише джинси. —Ось ,візьми ,бо ти замерзнеш .—Річард знімає своє худі і дає мені його .
—Дякую.—Я вдягаю його .Річард бере мене за руку і ми крокуємо в бік його дому .