Квіти теж плачуть

1 глава 

*Евеліна 

—Спляча красуне, ну скільки можна? Вже другий день поспіль доводиться тебе будити. — Чую над своїм обличчям незадоволене буркотіння брата. Мені зовсім не хочеться вставати, тому я обертаюсь на бік і ще сильніше накриваюсь ковдрою. — Е ні, сестричко, так не піде. Вже навіть Еріка не спить. —Джеремі швидко стягує ковдру на підлогу, підіймає мене на руки і перекидає собі на плече. Я починаю бити хлопця по плечу.

— Ей, Джеремі, ну досить!

— Сестричко, треба було одразу добре поводитись. — Брат виносить мене на вулицю і ставить під шланг, який поливає наш газон. Я швидко промокаю.

— Джеремі! — Невдоволено дивлюсь на хлопця і поправляю своє мокре волосся.

— З останнім днем літа тебе, Елько! — Єхидно усміхається той і починає втікати на заднє подвір'я, бо знає, що зараз йому буде непереливки. Я підіймаю з землі один з шлангів, з якого тече вода і біжу з ним за братом.

—Ну все Джею, зараз я тобі влаштую прощання з літом! — Набираю швидкості і наздоганяю любого братика. 

—Ну все, мала, достатньо. — Промоклий до нитки Джеремі забирає в мене мою "зброю" і ми нарешті припиняємо. — Я просто хотів тебе розбудити і підняти настрій, а то з цим переїздом ти геть підупала. 

— В тебе це вийшло. — З усмішкою кажу і тоді ми з братом обіймаємось. Такі капості ми часто робимо один одному, але ніколи не ображаємося, бо це лише невинні жарти. Взагалі, мені дуже пощастило з братом. Він завжди підтримував мене, був поруч в найщасливіші і найважчі моменти. Я ціную те, що він в мене є.
Тоді ми разом крокуємо додому. Я швидко заходжу в вбиральню, приймаю душ і перевдягаюсь в білу футболку оверсайз і джинсові шорти з високою посадкою. Заходжу на кухню, де мій любий братик поїдає млинці.
— Мама залишила нам сніданок. — Каже той, наповнивши свій рот ще однією порцією десерту. Я підходжу до кухонного столу, дістаю з полички свою чашку з єдинорогом і наливаю в неї какао .З дитинства люблю цей напій. Сідаю біля брата і накладаю собі в тарілку смачнючих маминих млинців ,а тоді поливаю їх полуничним сиропом. Коли їжа тане на моєму язику я широко усміхаюсь. В світі я ще не зустрічала людини,яка готує смачніше ніж моя матуся .В неї просто золоті руки .Надіюсь ,що і мені вона свої вміння передасть .
—Батьки вже поїхали на роботу .Еріка в садку .Мама сказала ,що якщо ти хочеш,то може сьогодні приєднатись до неї в квітковому ,але спочатку ,дорога сестричко ,ми повинні розкласти наші речі на місця, а то тато вже зранку спотикнувся об одну з коробок. —Я схвально киваю .
—Гаразд. —Я тоді швидко в себе все поскладаю і поїду до мами. 
—Ок .Я заберу вас після роботи. Сьогодні останній день літа. Надіюсь,що ти не збиралась провести його в гордій самотності ?—З насмішкою запитує брат ,за що отримує від мене легкого підзатильника .
—Маєш якісь ідеї ?—Вигнувши брову запитую .Мій братик завжди відрізнявся оригінальністю і я з нетерплячкою чекала що ж він придумав цього разу .
—Пропоную взяти Еріку і сходити в луна парк,а батьки нехай побудуть вдвох і нарешті відпочинуть від нас .Я чув як батько хотів запросити маму в ресторан ,але та сказала ні ,бо не хоче залишати нас самих .
—Ти правий. Останнім часом вони тільки й думають про роботу і нас .Нехай відпочинуть ,та й я вже так давно кудись не виходила .—Замріяно кажу .В Чикаго я так і не змогла з кимось подружитись. В мене досить складний характер і це завжди ставало причиною,що я не могла ні з ким знайти спільну мову .Сумно це визнавати ,але напевно вже така моя доля .Вільний час я завжди проводила за книгами ,або ж просто гралась з сестрою .Лише брат інколи витягував мене з дому і намагався якось розрадити .Після подій ,що стались два роки тому мені й не дуже хотілось веселитись .Я закрилась в собі і перестала довіряти іншим .Проте на це були вагомі причини ...
—Елю ,ти чого так задумалась ?—Брат махає мені перед очима рукою і тим самим повертає в реальність. —Їж млинці ,а то вони й так вже ледве теплі .
—Просто задумалась. —Наколюю на вилку порцію десерту і пережовую ,дивлячись в вікно .Брат миє посуд за собою ,тоді міцно мене обіймає .
—Хорошого тобі дня ,красуне .—Джеремі цілує мене в щоку і виходить з кухні.Я вирішую більше не копатись в своїй голові ,тому швидко доїдаю сніданок і повертаюсь в кімнату .Мені в очі одразу падає велика валіза і дві важкі коробки. Пора вже розкласти свої речі .Відкриваю шафу і починаю туди все складати. Це забирає в мене багато часу. Коли вже весь одяг розкладений , я підходжу до коробок і дістаю з них альбоми з фотографіями.Здуваю пилюку з них і відкриваю .На перших фото я ще зовсім маленька .Зараз я зовсім не схожа на цю беззубу пухкеньку дівчинку з заплетеними косичками .Здається ,роки пішли мені на користь.Гортаю далі і бачу фото на якому зображена я з Джеремі .Тут я стою біля школи. Це ж перший навчальний день .Стільки років минуло ,а таке враження ,що це було тільки вчора .Далі йде моє фото з Річем .Ми обнімаємось ,а на задньому фоні наші коні.Одинока сльоза скочується по моїй шоці і падає прямісінько на те місце ,де зображені я з хлопцем .Моє серце не витримує і я закриваю альбом .Чому ще досі так боляче ?Закриваю лице руками і важко вдихаю .В горлі появився неприємний комок ,який неначе душить мене з середини .На столі я знаходжу стакан з водою і спустошою його до дна .Тоді знову закриваю очі ,повільно дихаю і рахую до 10 .Мені стає трохи важче .Я ховаю альбом в самий низ полиці і продовжую розкладати інші речі. Таке враження ,що фізично я ще знаходжусь в цій кімнаті ,але думками я десь дуже далеко .Всі дії виконую автоматично ,як робот. Коли закінчую з розкладанням ,то з важкість сідаю на ліжко. Телефонний дзвінок заставляє мене знову повернутись в реальність .
—Привіт ,доню.Я тебе не розбудила ?—Турботливо запитує рідна .
—Привіт .Ні матусю ,не розбудила .—Вибираю сльози і намагаюсь усміхнутись. 
—З тобою все добре ?Здається ,в тебе сумний голос .—Занепокоєно промовляє .Мама завжди відчуває мене,їй навіть не потрібно бачити мене,щоб знати ,що щось не так ,але зараз мені зовсім не хочеться її засмучувати .
—Ні ,мамусю ,все добре .Я просто трішки вдарилась ,але вже все пройшло .
—Будь обреженою ,моя люба .
—Ти так як ?Все добре ?—Вирішую перевести тему в інше русло. 
—Так. Все чудово. Робота кипить повним ходом .
—Рада за тебе .Я вже розібралась з речима і зараз прийду до тебе .
—Гаразд .Буду чекати...Добре ,доню ,до зустрічі .В крамницю прийшли клієнти ,відключаюсь .—Мама кладе трубку .
Я з важкість видихаю ,а тоді знову відкриваю шафу і починаю шукати одяг ,в якому б я зараз змогла піти в крамницю .Мені на очі попадає біле плаття довжини міді з красивим розрізом на нозі .Вся сукня вкрита дрібними квіточками .Здається ,це те ,що я шукала .Надягаю його і взуваю ще білі кросівки. Тоді збираю своє волосся в різтріпаний пучок. Наношу на обличчя BB крем ,підводжу вії тушшю і наношу на губи ніжно-рожевий блиск .Прискаю на зап'ястя улюблені парфуми,на голову натягаю солом'яний капелюшок з білою стрічкою .Свій образ доповнюю білими окулярами і невеличкою літньою сумочкою , з такого ж матеріалу ,як і капелюх.Як на мене ,то вийшло дуже навіть красиво. Навіть настрій мій трохи піднявся ,коли я поглянула на себе в дзеркало. 
—Братику,я біжу до мами .Допоможу їй в квітковому. 
—Гаразд.Я якраз їду забирати Еріку з садочку. Давай і тебе підвезу .—Чую я голос з кімнати Джеремі ,а тоді він з'являється власною персоною .—Ого ,а ти вирішила причарувати всіх нью-йоркських красенів ,сестричко ?—Хлопнувши в долоні ,промовив брат. Я лише закотила очі і крадькома посміхнулась .—Ходімо ,моя красуне .—Він простягає мені руку ,як той принц з середньовіччя. Я вирішую йому підіграти ,роблю реверанс і таки подаю руку. Ми весело спускаємо на перший поверх .—Тепер буду переживати за тебе ,сестро. Ще почнуть чіпляти якісь непрохані кавалери .—Каже брат ,одночасно закриваючи двері. —Якщо що ,то дзвони .—Підморгує мені і ми нарешті сідаємо в машину. 
Я одразу включаю радіо і опускаю дах .Люблю коли вітер роздуває моє хвилясте волосся .Лунає одна з моїх улюблених композицій і я починаю весело підспівувати. Джеремі бачить це і собі починає співати. Ми починаємо сміятись ,бо наші вокальні дані далекі від ідеалу,ну дуже далекі ...Якщо б ми були дуетом ,то нас б в першу чергу закидали помідорами ,але що поробиш. Не вмію співати ,але й втриматись ,коли чую одну з улюблених пісень теж не можу .
Ось так весело ми й добираємо до квіткового .
—Бувай братику .—Вибігаю з машини і махаю Джеремі на прощання .Той повторює за мною і від'їжджає .
—Привіт ,матусю .—Я підходжу до рідної і міцно її обіймаю .Та усміхається і гладить мене по голові .
—Привіт ,доню .Яка ж ти в мене красуня .—Я з усмішкою кручусь навколо мами. 
—Вся в тебе .—Чесно кажу.На свої 39 мама виглядає дуже молодою. Вона дуже красива і доглянута жінка і з дитинства вона мене теж привчала бути такою .
—Гаразд ,принцесо моя ,ти ставай за прилавок .Я вийду на двір ,бо зараз мають доставити нову партію квітів .Я ще маю поговорити з поставщиком .
—Добре.
—Ціни написані в цьому блокноті. —Мама вказує на стіл .—З квітами будь обережна .Обов'язково перед тим як зібрати букет підріж кожну. Папір для упакування і стічки в ящику під столом. 
—Гаразд.Я розберусь .—З усмішкою кажу .
На вулиці чутно якийсь сигнал. 
—Це вже напевно товар привезли. Я побігла .—Мама цілує мене в щоку і виходить в крамниці. Я закриваю очі і насолоджуюсь цим прекрасним ароматом. Яка ж краса мене зараз оточує .Відчуваю себе в якомусь ботанічному саду .Тоді я підходжу до підвіконника і бачу на ньому багато різноманітних гортензій .В самому центрі стоять ніжно-рожеві .Це ж мої улюблені квіти. Я нахиляюсь до них і вдихаю аромат .Просто неперевершено. В мене навіть парфуми з їхнім запахом .Не знаю чому ,але з дитинства я люблю саме ці квіти .Не троянди ,тюльпани чи ромашки ,як більшість дівчат ,а саме ці гортензії .В дитинстві я навіть називала їх метеликами ,бо квіти за формою були схожі на них .Метелики ...Вони пробудили в мені цілу бурю спогадів .За іронією долі в приміщення зараз з'явилися саме один з представників цього виду .Такий гарний...Він сів на одну з квіток і я змогла його краще роздивитись. Який ж він прекрасний...
—Ме...Евеліна ?—До болю знайомий голос заставив моє тіло тремтіти.По тілу пройшов цілий табун мурашок ,а всередині я відчула якесь хвилювання .Метелик здійнявся вгору і полетів в бік того,хто щойно зайшов в крамницю .Мені все ще було страшно повертатись і я до останнього моменту відтягувала зустріч з його небесно-голубими очима .Останки впевненості таки заставили мене зробити той важкий крок і зараз я стояла біля хлопця, з яким не бачилась довгих два роки. Мить ,ще одна ...Жоден з нас не наважувався порушити мовчання ,ми лише спопеляли один одного поглядом .Здається ,що я вже навіть не відчувала аромат улюблених гортензій ,лише його їдких парфумів з нотками перцю і кориці .Він користується ним вже більше 5 років і я ніколи не забуду цей запах ,як і все ,що пов'язане з цим хлопцем .В моїй пам'яті зараз пробігали спогади ,а на очі вже підступили сльози ,та я всіляко намагалась себе зупинити. Ні ,я не можу заплакати ,не можу показати свою слабкість перед ним .Думаю ,що ми б простояли так ще цілу вічність ,якби не дзвіночки на дверях ,які сповіщали нас про ще чийсь прихід .Ми одночасно обернули голови і я зустрілась ще однією людиною з свого минулого .
—Евеліночка ...—На її обличчі з'явилась фальшива усмішка ,хоч я й бачила її наскрізь і знала ,що ця дівчина хоче вп'ястись своїми гострими накладними нігтями в моє горло .
—Сабріна ...—Промовила я ,так неначе від її імені в мене запекло в горлі .Я обвела білявку своїм холодним поглядом з ніг до голови .Вона змінилась за ці два роки ...Здається ,ця дівчина на відстоків так 50 точно складається з силікону .Накачані губи ,підтягнуті скули ,нарощене волосся ...Вона була схожа на ляльку барбі .Дівчина швидко підбігла до мене і почала обнімати. Я хотіла її відштовхнути ,але стрималась .Нехай цей парад лицемірства продовжується ,я промовчу ...
—А ти тепер тут працюєш ,Евеліночко ?Не думала ,що тебе тут зустріну. —Зверхньо і з насмішкою промовляє ,а я лише міцно зжимаю кулаки ,які так і просяться зарядити їй по намальованому фейсу .Дівчина бачить ,що я зараз погано налаштована і відходить до Річарда і міцно його обіймає .—Річику ,а ти знав ,що Евеліночка тут працює ?—Мене зараз виверне від її писклявого голосу .Річ ж продовжує пропалювати мене своїм поглядом ,від якого мені стає не по-собі .Я опускаю очі ,хоч і мала б з впевненістю дивитись на нього .Та не можу .Моя душа зараз розривається на дві частини. Одна хоче міцно його обійняти ,а інша виплеснути всю ненависть ,яка жила в мені ці два роки. 
—Бачу ,мій любий, сьогодні не в настрої .Евеліночко ,можеш нам зробити букет з червоних троянд .Ти квіточок не шкодуй .Он всі ті червоні давай...—Білявка вказує на ще запаковані троянди .—Моєму коханому ж мені нічого не шкода ,правда ,котику ?—Вона солодко усміхається Річеві і цілує в щоку .Від її "котику" мені хочеться втекти звідси і більше не чути її голосу .Я вирішую просто зробити свою роботу. Дістаю всі червоні троянди ,кладу їх на стіл і починаю обрізати кінці ,щоб ті довше простояли .Хоча в душі мені хочеться ,щоб вони швидше зав'яли ,щоб ця паскуда не змогла довго насолоджуватись цією красою ...
—Звісно ,пупсику ,мені для тебе нічого не шкода .—Нарешті відмирає Річард і на його обличчі з'являється єхидна усмішка .Я відволікаюсь на слова хлопця і випадково раню палець об шипи. Кров цівкою стікає і робить плями по моєму красивому платті.Я розчаровано починаю перемотувати палець якимось клаптиком тканини ,що знайшла на столі .Ще й сукню улюблену зіпсувала. 
—Ой ,Евеліночко ,а ти все ще така незграбна ,як в школі .—Білявка починає сміятись .Я ледь стимуюсь ,лише те ,що вона наш клієнт заставляє мене зупинитись .Я швидко запаковую квіти і віддаю їх власниці. Та радісно цілує Річа в губи на моїх очах .І як їм не соромно? Мені знову боляче ...Дурне серце ,ти б мало ненавидіти його ,а ти все ще ниєш від болю і від ...кохання .Так ,цього клятого кохання ,яке принесло тобі стільки болю!