21.3

Віола

Команда вже розійшлася, але Віола повернулася, бо хотіла ще раз переконатися, що з пацієнтом все гаразд. Медсестри та анестезистка завершували свою частину роботи. Світло залишалося таким самим — рівним, холодним, беземоційним. Віола стояла біля апаратури, дивлячись на показники.

Пацієнт був стабільний, робота завершена, але вона не поспішала йти.

Лише тепер Віола дозволила собі подумати не про пацієнта, а про нього — Богдана.

Це було дивно — вимовляти його ім’я подумки так спокійно після того, що між ними колись було. І ще дивніше — після того, що щойно сталося.

Вона заплющила очі на секунду і подумки відтворила операцію. Не повністю, звісно ж. Фрагментами. Згадала його рухи. Як він заходить у складний момент — без метушні, без нервів. Як робить паузу рівно тоді, коли треба. Як не говорить зайвого. Вона давно знала цей його стиль, адже колись за ним уважно спостерігала, а тепер — працювала всередині ось цього усього, була його частиною.

І це було зовсім інше відчуття.

Віола помітила, що Богдан став точнішим і діях, жорсткішим у хорошому сенсі. У ньому з’явилася впевненість, яка не потребувала підтвердження, і це відчувалося в кожному русі.

З ним було дуже легко працювати, і лише сьогодні Віола зрозуміла, наскільки це важливо.

Не «цікаво», не «приємно», а саме легко. У хірургії це означало довіру, коли можна не контролювати постійно, не передбачати кожен крок наперед. Вона просто була впевнена, що все пройде добре.

Це було рідкісне відчуття. Дуже.

Пацієнта повезли в палату. Віола ж поглянула на порожній операційний стіл і раптом усвідомила, що це може стати її нормою — їхньою нормою. День за днем. Операція за операцією. Поруч.

Ця думка Віолу не налякала — поки що, але змусила замислитися, бо справа була не тільки в роботі. Вона знала себе. Знала, як працює її пам’ять. Як тіло іноді згадує швидше, ніж розум. І це було небезпечно. Не для кар’єри, а для внутрішнього балансу.

Віола рішуче вийшла з операційної, дорогою позбуваючись зайвого, і попрямувала до чоловіка. Їй треба було розповісти про те, як минула операція, адже Джеремі чекав.

Вона сказала собі, що усі ці відкриття не повинні жодним чином вплинути на її стосунки з чоловіком. Джеремі на таке не заслуговував.