Глава 67

Ці два тижні пролетіли для замку герцога Олдінгтона як одна мить, сповнена метушні та шелесту розкішних тканин. Проте Раєль, попри свій новий статус, на місці не сидів. Майбутній король Ерідора не збирався байдикувати.

Щоранку, щойно перші промені сонця розганяли нічний туман, Раєль сідав на Крейга і летів до свого родового гнізда. Він скидав із себе пишний каптан, залишаючись у самій сорочці із закоченими рукавами, і працював нарівні з простими каменярами. Воїн власноруч переносив важкі кам’яні брили, розчищаючи внутрішній двір замку від завалів. Разом із садівниками Едрайна він саджав молоді яблуні та кущі троянд у колись запустілому королівському саду, роблячи абсолютно все для того, щоб у день весільної церемонії його фортеця виглядала величаво та привабливо. Щовечора він повертався до замку герцога втомленим, але його очі горіли таким палким азартом, що Ліріель щоразу танула від ніжності, дивлячись на свого працьовитого воїна.

Сама ж принцеса Ліріель цілими днями залишалася під пильним наглядом суворих фрейлін та королівських швачок. Примірки весільної сукні перетворилися на справжні тортури: її кололи шпильками, затягували в корсети та змушували годинами стояти нерухомо, наче мармурова статуя.

Але найважчим випробуванням для Ліріель стала... Луміра. Срібна драконниця ні на крок не відходила від принцеси, вважаючи себе її головною весільною радницею. Річ у тім, що за останні дні Луміра потайки пробралася до кімнати молодших фрейлін і до дірок начиталася там любовних романів у м’яких палітурках. Тепер кожну вільну хвилину, коли швачки відходили перекусити, срібна непосида з ентузіазмом намагалася вчити принцесу тонкощам «правильної» поведінки нареченої.

— Ліріель, ну ти знову стоїш як на військовому огляді! — невдоволено протуркотіла Луміра, гойдаючись на хвості посеред кімнати для примірок і активно розмахуючи маленькими крильцями. — Де твій дівочий трепет? Слухай мою пораду: коли ти у своїй пишній сукні підійдеш до Раєля біля вівтаря, ти маєш дуже повільно опустити вії, отак притиснути ручки до серця і томно, пристрасно зітхнути! Бажано так, щоб твій корсет аж затріщав від надміру почуттів!

Ліріель, яка в цей момент намагалася виплутатися з величезного шлейфу з білого шовку, не витримала й засміялася, грайливо примруживши очі.

— Луміро, якщо я томно зітхну так, як написано у твоїх книжках, мій корсет просто лусне, і Біатрис отримає серцевий напад просто під час церемонії, — весело зауважила принцеса. — До того ж, Раєль звик бачити мене справжньою, а не крихкою лялькою, яка непритомніє від кожного подиху вітру.

— Ой, нічого ти не тямиш у вищій весільній магії! — ображено фиркнула срібна дракониця. — Справжні лицарі, як наш Раель, просто божеволіють, коли дама серця демонструє безпорадність! От дивись, у третьому розділі «Пристрасного серця найманця» графиня Елоїза раптово знепритомніла прямо в обіймах маркіза, коли він приніс їй букет польових лілій. І що він зробив? Він палко поцілував її крізь сльози! Раель теж так зробить, якщо ти хоча б спробуєш трішечки поплакати для профілактики!

— Якщо я раптово впаду Раелю на руки біля вівтаря, він не поцілує мене, Луміро, — з усмішкою відповіла Ліріель, підходячи до великого дзеркала і розглядаючи своє відображення. — Він вирішить, що на нас напали шпигуни Адріана, вихопить меч і почне штурмувати вівтар, шукаючи ворогів. Воїнські звички парасольками не вибиваються.

Луміра на мить задумалася, уявивши Раєля, який із криком «За Ерідор!» рубає весільний торт мечем на шматки, захищаючи непритомну наречену, і почухала лапкою ніс.

— Хм... Ну, в цьому є певний сенс, — неохоче погодилася дракониця, але здаватися не збиралася. — Добре, непритомність скасовується. Але ти хоча б пообіцяй мені, що коли він одягне тобі обручку на палець, ти скажеш йому: «Я така щаслива!». Обіцяєш? Королівство має право на справжній романтичний фінал!

Ліріель підійшла до маленької срібної драконки, усміхнулася і лагідно погладила її по блискучій лусці на голові. В її очах спалахнув вогник щирого кохання, яке не потребувало жодних вигаданих романів.

— Обіцяю, Луміро, — тихо й ніжно прошепотіла принцеса, а її серце солодко забилося в передчутті того дня, коли вона нарешті назавжди об'єднає свою долю зі своїм воїном. — Тільки він і я. Ну... і ви з Крейгом, звісно, якщо ви не спалите святкові столи ще до початку бенкету.