Глава 66

Король Едрайн відкинувся на спинку свого крісла. На його обличчі більше не було й сліду колишнього гніву — лише задоволеність.

— Ну що ж, якщо я все правильно розумію, питання з нашим принцом ми вирішили, — промовив Едрайн, повільно пригубивши вино. — Тепер, коли зрадника Севана знищено, а Адріан готується до довічного ув'язнення в обіймах нашої дорогої кузини Грейлін, настав час вирішити найголовніше питання. Питання з вами двома.

Він повільно розвернувся в кріслі, переводячи свій погляд спочатку на доньку, а потім на Раєля.

— Треба якомога швидше одружити вас офіційно, — твердо мовив король.

Раєль та Ліріель із легким подивом переглянулися.

— Нам справді не можна зволікати, — продовжував король. — Камінь Сили прийняв твою кров, і чутки про повернення істинного спадкоємця Ерідора вже розлітаються землями. Ваш шлюб — це об'єднання наших королівств. Я допоможу тобі відбудувати Ерідор. Але перш ніж ми закладемо перший камінь у нові стіни... я хочу почути, що моя донька під надійним захистом закону і свого чоловіка. Тож готуйтеся. Весілля буде гучним, і цього разу — без жодних викрадень!

Раєль вдячно й шанобливо кивнув.

— Я з вдячністю приймаю вашу допомогу, Ваша Величносте, — спокійно відповів Раєль, тримаючи Ліріель за руку під столом. — Але в мене є одна умова. Церемонію весілля та мою офіційну коронацію ми будемо проводити в моєму родовому замку.

— Але дозволь! — вигукнув король Едрайн, мало не проливши вино з кубка. — Цей замок стояв закинутим стільки років! Там же вежі напівзруйновані, вікна бійниць заросли диким плющем, а в тронній залі, мабуть, гуляє вітер! Ми можемо провести розкішну, пишну церемонію в моєму столичному палаці, де все готово для прийому іноземних послів!

Проте Ліріель не дала батькові розвинути цю тираду. Вона м'яко, але рішуче стиснула пальці Раєля і з чарівною усмішкою подивилася на короля:

— Батьку, Раєль абсолютно правий. Поки швачки шитимуть мені весільну сукню — а на це, як ти знаєш, піде щонайменше два тижні, — ми наймемо найкращих ерідорських майстрів та каменярів. За цей час замок трохи відремонтують, розчистять площу і приведуть тронну залу до ладу.

Раєль з любов'ю подивився на дівчину. Вона була не просто прекрасною принцесою, вона розуміла його душу без слів і знала, як важливо для його знівеченого королівства повернути життя саме в серце древньої цитаделі.

— Ой, яка ж тобі мудра, далекоглядна дружина дісталася, Раєлю! — не витримала Луміра, яка сиділа на сусідньому стільці й намагалася за допомогою виделки підчепити шматочок солодкого яблучного пирога. — Просто золото, а не принцеса! Цінуй її і не забувай щоранку приносити їй каву в ліжко, згідно з моїми інструкціями щодо щасливого шлюбу!

Крейг лише важко, приречено зітхнув, заплющивши очі, ніби подумки запитував у богів, де саме в бойовому статуті драконів написано, що вони мають вислуховувати лекції про каву в ліжко від малолітніх рептилій.

Король Едрайн, дивлячись на цю затяту й абсолютно щасливу команду, лише безпорадно, але тепло усміхнувся. Проти змови власної доньки, майбутнього зятя та двох драконів у нього не було жодного шансу.

Король Едрайн лише безпорадно всміхнувся, розуміючи, що проти цього союзу його королівське слово більше не має сили.

— Гаразд, гаразд, нехай буде по-вашому. Твоя взяла, доню.

З цього моменту в замку герцога розпочалися шалені приготування. Проте Раєль одразу постановив: церемонія має бути скромною, без зайвої палацової пишності, золотих фонтанів чи кілометрів дорогого шовку. Королівство ще потрібно було відбудовувати з попелу, допомагати знедоленим людям у лісах, купувати зерно та відновлювати спалені села. На все це потрібні були колосальні кошти, час і сили, і Раєль не збирався витрачати ерідорське золото на пусті палацові видовища.

Дивовижно, але люди Ерідору зустріли це рішення з неймовірним піднесенням. Невидима магічна хвиля, яку випромінював очищений Камінь Сили, вже розійшлася по всьому королівству. Люди відчули, як з їхніх душ спав важкий гніт, повітря стало чистішим, а земля під ногами наче знову наповнилася життєвою енергією. Дізнавшись, що законний король повернувся і дбає про їхній добробут, ерідорці з радістю та гордістю підтримували свого нового володаря. Сотні добровольців самі вирушили до гірського замку, тягнучи за собою вози з камінням, деревом та інструментами, щоб безкоштовно допомогти відремонтувати родинне гніздо династії Артура.