Глава 65

Святковий вечір у замку герцога Олдінгтона вдався на славу. Срібні кубки, наповнені найкращим вином, дзвеніли за здоров'я майбутнього короля Ерідора, а повітря зали було густим від ароматів запеченої дичини.

Проте в столиці панувала зовсім інша атмосфера.

Принц Адріан сидів у королівському кабінеті, де ще нещодавно вони з Севаном плели свої інтриги. Зараз, коли старий маг зник, принц залишився сам на сам зі своїм військом та зграєю найманців мага. Адріан був самовпевненим, пихатим, але дурнем його точно назвати було не можна. Битва, що невблаганно насувалася на столицю, обіцяла стати для нього смертельною пасткою.

Сил було катастрофічно мало. Проти нього виступала армія короля Едрайна. Але найстрашніше — під стяги Раєля вже почали масово стікатися сили герцога та маркіза, двох найстарших, найвпливовіших і наймогутніших родів королівства, які визнали законного спадкоємця.

Адріан дивився на мапу, і холодний піт проступав на його обличчі. Він зрозумів головне: йти військовим шляхом - це самогубство. Потрібно було терміново схитрити.

Він узяв чистий пергамент, вмочив перо в чорнило і почав писати лист, адресований одночасно королю Раєлю (тим самим на папері офіційно визнаючи законного спадкоємця престолу) та королю Едрайну.

У своєму посланні принц розсипався у витончених палацових вибаченнях. Він пафосно клявся, що всі його минулі гріхи та наміри були лише наслідком страшного впливу темної магії Севана, яка повністю затьмарила його чистий розум. Наостанок Адріан тонко нагадував Едрайну, що той колись офіційно обіцяв йому Ліріель у дружини. Але оскільки принцеса була вже заручена з Раєлем, він благородно поступається своїми правами. Проте до глибини душі шкодує, що йому так і не вдасться поріднитися з великою родиною короля Едрайна.

Коли поштовий яструб влетів крізь широке вікно, розмови за столом миттєво вщухли. Птах опустився на руку короля Едрайна. Монарх акуратно зняв із лапи послання, запечатане сургучем із гербом узурпатора, і розгорнув пергамент.

Раєль та Ліріель сиділи по ліву руку від короля. Король Едрайн, розгорнувши принесений пергамент, зачитав його привселюдно, прямо за банкетним столом. Його гучний голос перекривав дзвін келихів.

Коли монарх закінчив читати останнє речення листа, у залі на мить запала тиша.

— Поріднитися він, бачите, хоче, — крізь зуби процідив Раєль, і його голос став холодним, як криця. — Можу організувати йому близьке знайомство з моїм мечем. Дуже тісне й родинне.

Позаду них випірнула срібна мордочка.

— Ой, Раєле, ну ти знову все зводиш до рубання! — невдоволено хмикнула драконниця, пережовуючи соковите м'ясо. — Слухай, а ревнощі тобі личать, ти відразу стаєш таким пафосним, наче справжній король. Може, йому Крейг щось підпалить? Гардероб його вишуканий чи ще щось.

Із зали, де відпочивав Крейг, пролунав бас великого дракона:

— Луміро, якщо твоя єдина думка — це підпал спідньої білизни ворога, то я наполегливо прошу тебе повернутися до пережовування м'яса й мовчати. Наша справа — тримати крила готовими до бою, а не працювати молями-шкідниками в чужих шафах.

— Я просто пропоную невеличку диверсію! І взагалі, Раєле, налий мені краще он того солодкого ягідного вина з високого глечика. За таку геніальну ідею з гардеробом я заслуговую на королівську нагороду!

Раєль, який саме збирався зробити ковток, аж поперхнувся, а рука короля Едрайна з кубком завмерла на півдорозі.

— Навіть не думай, дрібното, — суворо прогудів Крейг. — Ти ще надто мала для справжнього вина. Твій максимум на сьогодні — тепле молоко з медом.

Луміра обурено фиркнула, випустивши крихітну хмаринку диму, але під суворим поглядом старшого дракона все ж слухняно вмостилася назад, облизуючи лапки від солодкого пирога.

Ліріель лише ніжно посміхнулася, відчуваючи, як серце солодко тьохнуло від такої гарячої реакції Раєля. Вона легенько накрила його долоню своїми пальцями, заспокоюючи.

Король Едрайн тим часом замислився. Він крутив кубок у руках, міркуючи, що робити з цим принцом, який так вправно умив руки. Битва могла коштувати сотень життів, але й залишати Адріана без покарання було не можна.

Тут Ліріель примружила очі, і на її губах з'явилася хитра посмішка.

— Що ж... якщо принц Адріан так сильно й палко хотів поріднитися з нашою родиною, — протягнула принцеса, грайливо намотуючи золотаве пасмо волосся на палець.

Раєль здивовано й навіть трохи насторожено глянув на неї:

— Лірі, ти ж не серйозно?

— Абсолютно серйозно, мій королю, — лукаво відповіла дівчина, обертаючись до батька. — То нехай Адріан одружиться з Грейлін, моєю любою кузиною!

Король Едрайн застиг із кубком біля самого рота. Кілька секунд у залі панувала мертва тиша, а потім обличчя старого монарха повільно розпливлося в широкій посмішці.

— А що? Це просто геніальна думка, доню! — з усмішкою вигукнув монарх, весело стукнувши кубком об стіл. — Древня мудрість каже, що друзів треба тримати близько, а ворогів — ще ближче, щоб повністю контролювати кожен їхній подих. Потрібно обов'язково запропонувати цю чудову партію принцу. Ну... як запропонувати... Суворо настояти на їхньому негайному весіллі, не приймаючи жодних заперечень.

Грифон Каєрн, який величаво сидів на спеціальному постаменті поруч із королівським кріслом, грізно клацнув дзьобом.

— Не знаю, як цей нещасний принц тепер викручуватиметься з власної ж дипломатичної пастки! Наша дорога кузина Грейлін своєю неймовірною палацовою зарозумілістю та етикетним занудством кого хочеш до божевілля доведе за два дні. А якщо ще й врахувати її вельмишановну матусю, герцогиню Веренію... О, я взагалі Адріану не заздрю! Проти цієї жінки навіть магія Севана здалася б легкою дитячою забавкою.

— О так! — радісно підхопила Луміра, яка від задоволення аж заплескала срібними крилами. — Ооо, тоді Адріана можна буде лише щиро пожаліти! Хлопцю просто кінець! Вона ж змусить його звітувати за кожну витрачену мідну монету і читатиме йому лекції про правила палацового тону з ранку до ночі! Це не шлюб, це довічна каторга без права на амністію!