Глава 64

Зворотний політ на Крейгу вже був зовсім іншим. Коли Ліріель та Раєль летіли назад до замку герцога, вони обоє відчули — щось безповоротно змінилося.

Це ще не було помітно для простого ока. Безкраї поля під крилами великого чорного дракона так само лишалися зарослими диким полином та колючим будяком, а поодинокі селянські хати стояли чорними, чекаючи на відбудову. Але в самому повітрі, у живій вібрації простору тепер розливалося щось нове — тонке, ледь вловиме тремтіння чистої королівської магії, яка прокинулася від сну. Навіть сонце, здавалося, пробивалося крізь хмари з якоюсь особливою, переможною золотавістю.

Раєль дивився на ці спустошені, але вже оживаючі простори зі спини дракона. Його серце тепер билося в один такт із цією землею. Він розумів, що це лише крихітний, перший крок тривалої відбудови його королівства. Відчуваючи раптову хвилю відповідальності, воїн міцніше притис до себе дівчину. Ліріель затишно відкинулася назад, спираючись на його груди, і накрила своїми долонями його руки.

Луміра летіла поряд. Срібна драконниця з грацією виписувала в повітрі піруети, раз у раз намагаючись підлетіти ближче, щоб зазирнути закоханим в обличчя і перевірити, чи не збираються вони знову порушити «палацовий етикет» прямо в польоті.

Коли Крейг нарешті приземлився на широкому дворі замку герцога, Раєль першим зіскочив на землю. Обернувшись, він обережно підхопив принцесу за талію. Його долоні затрималися на її тілі трохи довше, ніж вимагала звичайна ввічливість, і він акуратно поставив її на землю, не поспішаючи випускати дівчину зі своїх міцних обіймів. Ліріель лукаво посміхнулася, заглядаючи в його темні очі, але насолодитися моментом їм завадили.

Із високих парадних дверей замку назустріч їм мало не біг сам господар фортеці — блідий як полотно герцог Олдінгтон. За ним, видаючи панічні ойкання та шурхотячи численними спідницями, дріботіли фрейліни принцеси та поважні міністри, які зазвичай пересувалися палацом зі швидкістю пораненого равлика. А за всією цією хаотичною процесією широким кроком йшов він.

Король Едрайн. Батько Ліріель.

Поруч із монархом, карбуючи крок і грізно клацаючи могутнім дзьобом, ступав його величезний грифон Каєрн, чиї очі дивилися на Раєля з явним засудженням. Як з'ясувалося пізніше, Його Величність уже встиг влаштувати таку грандіозну прочуханку всім присутнім вельмажам за раптове зникнення принцеси, що міністри досі трималися за серце. Адже їм було суворо доручено стежити за дівчиною до весілля з Раєлем.

Але зараз король був насамперед розлючений на самого воїна. Едрайн виховав доньку в суворих традиціях: наодинці залишатися їм суворо заборонялося. А тут ці двоє нахабно втекли удвох!

— Ліріель! — прогримів громоподібний голос короля. — Раєлю! Що ти собі дозволяєш?!

Король зупинився перед ними, важко дихаючи.

— Те, що ви офіційно заручені, не дає тобі права викрадати мою єдину доньку вже вдруге! Раєлю! Я навчу тебе поважати батьківське слово та королівський етикет, навіть якщо ти тричі законний спадкоємець престолу!

Едрайн був не просто грізним монархом, він був батьком, який до нестями любив свою єдину дівчинку і ледь не сивів від переживань за її безпеку. Він полетів до замку герцога одразу, як дізнався про зникнення принца Адріана з-під варти. І був упевнений, що це Севан витягнув його.

Поки король на повні легені розпікав свого майбутнього зятя та принцесу за грубе порушення палацових протоколів, дві непомітні тіні кудись рухались. Одна чорна, велика, а інша — маленька й срібляста.

Крейг і Луміра, намагаючись не видавати жодного звуку, бочком-бочком прокрадалися вздовж високої замкової стіни. Вони старанно вдавали, що вони — просто елемент архітектурного декору, прагнучи триматися якомога далі від королівського гніву і якомога ближче до запахів, які доносилися з вікон замкової кухні.

Раєль навіть не намагався виправдовуватися. А от Ліріель таки спробувала вставити слово на оборону коханого:

— Але, тату! Ми знайшли таємну скарбницю! Камінь Сили зцілено, Севан...

Король Едрайн раптово замовк на півслові й важко, шумно дихнув носом, перериваючи її тираду. Він різко, підозріло озирнувся на всі боки. Попри всю свою шалену батьківську лють, він залишався досвідченим монархом. Проводити гучні сімейні сцени з елементами з'ясування стосунків на очах у переляканих підданих, тремтячих міністрів і фрейлін, які вже ловили кожне слово для майбутніх пікантних палацових пліток, було абсолютно неприпустимо для королівського престижу.

— В кабінет! Негайно! — крізь зуби процідив Едрайн, круто розвернувшись на підборах.

Його плащ розмашисто зметнувся в повітрі, ледь не зачепивши крило грифона Каєрна, який лише відсахнувся.

Король швидким кроком рушив до замку. Бідний герцог Олдінгтон, господар цієї фортеці, після такого погляду монарха навіть не наважився зайти за ними всередину. Що ж до фрейлін та міністрів на чолі з суворою головною фрейліною Біатріс — вони миттєво розчинилися, аби не потрапляти на очі розлюченому королю.

— А ти залишаєшся тут, Ліріель! — суворо відрізав Едрайн, маючи твердий намір нарешті побалакати наодинці, по-чоловічому.

Він буквально заштовхнув Раєля до кабінету й рішуче зачинив двері прямо перед носом у доньки. Ліріель залишилася стояти під дверима в коридорі. Вона невдоволено насупилася, схрестивши руки на грудях. Раз розумні аргументи на її суворого батька зараз не діяли через емоційну бурю, настав час застосувати іншу, абсолютно безпрограшну та перевірену віками жіночу стратегію — сльози.

Вона закинула голову, зобразила на обличчі глибокий відчай і почала схлипувати. Причому робила це настільки гучно й жалібно, що цей звук легко проникав крізь товсте дерево дверей і відлунював у кабінеті, наче плач покинутого кошеняти.

Серце грізного короля, здатного без вагань вести армії на смерть, під цим натиском не витримало. Едрайн смикнув плечем і відчинив двері. Побачивши доньку з вологими очима, притис її до своїх грудей і почав дбайливо гладити по голові, як маленьку дівчинку.