Глава 57

Підготовка до вильоту зайняла менше години. Герцогський двір, який ще зовсім недавно ліниво прокидався, тепер нагадував мурашник. Слуги поспішали у своїх справах. Кожен був зайнятий.

Ліріель швидко перевдягнулася в брючний костюм, поки Луміра стежила за її фрейлінами. Щоб менше було розмов та істерик старшої фрейліни про порушення палацового етикету принцесою, дівчина вийшла потайки з кімнати. Міністри були зайняті підписанням договорів з герцогом Олдінктоном. Тому їй ніхто не заважав вийти із замку непоміченою.

Крейг та Раєль уже чекали біля брами. За мить до них прилетіла Луміра зі своєю сумкою, з якої пахло свіжою випічкою.

Величезні крила Крейга робили важкі, розмірені помахи, і кожен такий рух відгукувався глухим гулом, що вібрував десь глибоко в грудях.

Попереду, міцно утримуючи товсті шкіряні віжки, сидів Раєль. Його широка спина слугувала для Ліріель надійним щитом від пронизливого гірського вітру. Проте принцеса притискалася до нього не лише через холод. Вона обвила руками його талію, відчуваючи кожним нервом, наскільки напружений зараз її наречений. Його тіло нагадувало натягнуту тятиву лука, готову от-от тріснути від надмірного тиску.

Раєль не просто летів уперед. Він повертався в минуле, яке вважав назавжди втраченим.

Під його одягом, торкаючись шкіри, висів древній золотий медальйон. Останні кілька днів цей родинний артефакт поводився дивно — він випромінював м'яке, але відчутне тепло, яке ставало сильнішим з кожним днем. Цей медальйон повернув пам’ять воїну.

Але разом із пам'яттю медальйон приніс важкий, майже нестерпний тягар. Раєль більше не міг ховатися за маскою простого, нехай і талановитого воїна. Його виховували як солдата: вчили підкорятися наказам, виживати в різних ситуаціях. Тепер же він був єдиним законним королем занедбаної країни, що стікала кров'ю. Королем без армії, без корони і без жодного уявлення про те, як діяти далі. Попереду на нього чекав замок його предків і трон, оповитий магією — трон, який не підпускав нікого, хто намагався сісти на нього без права.

— Раєлю, — раптово пролунав глибокий бас Крейга. Голос великого чорного дракона легко перекрив свист вітру. — Якщо ти стискатимеш мої ребра з такою ревністю, то до тронної зали долетять лише твої бездоганні чоботи. Послаб хватку, я не збираюся скидати тебе та принцесу.

Раєль здригнувся, немов прокинувшись від важкого сну, і трохи послабив хватку.

— Пробач, Крейгу. Задумався.

— О, думати — це надзвичайно корисна звичка для майбутнього монарха, проте не тоді, коли від твоїх роздумів страждає етикет залицяння! — срібною блискавкою над їхніми головами пролетіла Луміра.

Маленька дракониця крутила витончені піруети в повітрі, її луска переливалася під сонячними променями, наче найчистіше палацове срібло.

Вона граційно склала крила, піймала висхідний потік повітря і зависла на рівні обличчя Раєля, витримуючи дистанцію.

— Мій шановний майбутній королю, — пролунав її дзвінкий голосок. — Я спостерігаю за тобою. І змушена зробити тобі зауваження. Замість того щоб міцно стискати Крейга, краще б ти обійняв міцніше Ліріель. Та зробив їй легкий, невимушений комплімент, який мав би зігріти її серце в цьому холодному небі? Ну ж бо, прояви відвагу! Шепни їй, що її очі сяють яскравіше за зірки над Ерідором, або що її посмішка здатна розтопити кригу на вершинах цих гір. Мені доводиться вчити тебе елементарним речам, Раєлю.

Ліріель не стрималася і тихо засміялася, притискаючись щокою до плеча чоловіка. Вона обожнювала Луміру саме за цю здатність розганяти будь-яку темряву своїм безтурботним світлом.

— Луміро, обережніше, — м'яко зауважила принцеса. — Якщо ти так сильно відволікатимеш нашого воїна, ми ризикуємо приземлитися не на площі замку, а в найближчі кущі.

— Я лише дбаю про те, щоб майбутній король Ерідору вмів завойовувати не лише фортеці, а й серця. Крейгу, ну скажи йому! Підтримай мою скромну ініціативу.

Чорний дракон глибоко зітхнув. Він повільно повернув голову в бік маленької супутниці.

— Маленька драконка, — пробасив Крейг, і в його гучному голосі вгадувалися нотки теплоти. — Твоя ініціатива заслуговує на похвалу при королівському дворі, проте зараз ми перетинаємо простір, де краще тримати язик за зубами, а крила — у повній бойовій готовності. Не заважай чоловіку збиратися з думками. Королівство Ерідор зустрічає нас не квітами. Подивіться вниз.

Гумор Луміри вмить згас. Вона слухняно ковзнула під захист великого крила Крейга, і над вершниками зависла важка, майже фізично відчутна тиша.

Під ними відкрилася панорама, від якої в Ліріель стислося серце, а Раєль до болю стиснув зуби.

Ерідор колись був перлиною цих гір. Раєль пам'ятав його з розповідей батька та зі своїх уривчастих дитячих спогадів — це була країна золотих полів, гамірних ярмарків та величних шахт, звідки везли найкраще залізо для всього континенту. Зараз же земля під ними виглядала так, ніби по ній пройшлася вогняна сарана.

Величезні занедбані поля, які колись годували тисячі сімей, заросли густим, колючим, диким чагарником. Земля здавалася мертвою, сірою, покрита тріщинами від довгої відсутності дбайливих людських рук. Гірські копальні, що колись іскрилися від дорогоцінних жил, тепер зяяли пустими, чорними очними ямками завалених печер. Раєль бачив спалені села — колишні затишні домівки перетворилися на чорні кістяки пічних труб, що стирчали з трави.

У повітрі, що піднімалося від землі, пахло старим гаром, мокрою гнилою соломою та пусткою. Країна, залишена без законного правителя, була закинута. Мародери, сусідні загарбники та темні поплічники Севана шматували її на шматки протягом багатьох років.

Проте, вдихаючи цей гіркий, наповнений болем коктейль запахів, Раєль раптово відчув, як медальйон на його грудях запульсував. Кров у його жилах наче відгукнулася на крик цієї знівеченої землі. Кожне спалене дерево, кожна зруйнована хата відгукувалися в його душі не просто жалем, а чистою, холодною люттю.