Глава 55

Ліріель із самого ранку намагалася довести міністрам і Раєлю, що її присутність на пошуках каравану просто необхідна. Проте цього разу фрейліни виступили непохитною стіною моралі.

— Ваша Високосте, летіти на драконі в дикі ліси за розбійниками — це за межами будь-якого протоколу! — твердо заявила графиня Беатріс, закриваючи собою вихід. — Король дозволив вам дипломатичну місію, а не полювання на контрабандистів.

Максимум, на що виборола право принцеса — це особисто провести Раєля до дракона на задньому дворі замку.

Раєль уже стояв біля Крейга. Коли принцеса підійшла, він повернувся, і в його очах спалахнув той самий палкий вогник, який Ліріель бачила минулої ночі. 

— Будь обережним, мій королю, — тихо прошепотіла вона, простягаючи йому руку для офіційного  прощання на очах у гвардії та фрейлін, які пильно спостерігали з балкона вежі.

Раєль зробив крок назустріч. Він навмисно нахилився дуже близько — настільки, що Ліріель відчула тепло його тіла і те, як він глибоко вдихнув аромат її волосся навпіл із конваліями. Але замість того, щоб просто за протоколом поцілувати тильну сторону її долоні, він повільно перевернув її руку і притисся губами до ніжної, чутливої шкіри на внутрішньому згині зап'ястя.

Поцілунок був довгим, палким і гарячим. Ліріель цього явно не очікувала — по її тілу пробігла хвиля солодкого тремтіння, а дихання на мить перехопило. Вона вражено дивилася на нього, ховаючи рум'янець, а Раєль лише лукаво всміхнувся, відпускаючи її пальці.

— Я повернуся з перемогою, принцесо. Заради своєї нагороди, — тихо прошепотів він, легко вистрибуючи на спину Крейга.

— Ого! — захоплено пискнула Луміра, яка вже сиділа на крилі бойового дракона. — Я ж казала, він перевершив учителя! Беатріс там на балконі зараз віяло від заздрощів зламає! Крейгу, злітаємо, поки нас не заарештували за порушення королівського етикету!

Крейг потужно змахнув крилами, і за лічені секунди замок герцога Олдінгтона залишився далеко внизу.

Пошуки каравану виявилися нелегкою справою. Ліси на кордоні були густими, покрученими прадавньою магією та затягнутими сизим туманом. Крейг годинами кружляв над кронами дерев, принюхуючись до запаху багаття чи заліза, а Луміра срібною стрілою шмигала між гілками, оглядаючи кожну лісову стежку.

Нарешті, наприкінці дня, у глибокій глухій ущелині Луміра помітила дивний рух:

— Раєлю! Крейгу! Там, біля старої закинутої шахти! Бачу вози з емблемою золотих терезів герцога!

Караван справді був там. Великі криті вози стояли оточені найманцями узурпаторів. Але щойно Крейг важко опустився на землю, піднявши куряву, а Раєль оголив свій меч, готовий до запеклого бою — ворожі солдати раптом завагалися.

Маг Севан і тут встиг розгорнути свої брудні, жадібні щупальця. Це за його наказом банда перехопила вантаж. Проте лиходій припустився великої помилки. Після попередньої битви в замку маг залишився без свого магічного посоха.

Прикривати магією грабунки чи викликати фіолетові блискавки він більше не міг. Без свого артефакту маг виявився звичайним, слабким і переляканим стариганем. Налякані присутністю могутнього бойового дракона та рішучістю Раєля, найманці швидко кинули зброю інавіть не спробувавши захищати награбоване.

Раєль швидко обійшов ущелину, перевіряючи вози — все золото та рідкісні товари герцога Олдінгтона були цілими й неушкодженими.

— Раєлю, я оглянула всю територію, — Луміра незадоволено приземлилася на колесо воза, склавши крила. — Цього лисого чаклуна Севана тут немає. Самого мага ми не знайшли. Нападники кажуть, що він віддав наказ і втік у ліс, щойно почув гуркіт крил Крейга. Боягуз!

Раєль насупився, ховаючи меч у піхви:

— Він знає, що без свого посоха він ніхто. Але те, що він бродить десь поруч і плете нові змови — поганий знак. Проте караван у нас.

Крейг глибоко й задоволено загарчав. Попереду на них чекав тріумфальний поворот до герцога, чиї золоті терези тепер стовідсотково мали схилитися на бік Раєля, а самого воїна гріла думка про те, як Ліріель зустріне його після того поцілунку в зап'ястя.

Повернення каравану викликало в замку герцога Олдінгтона справжній тріумф. На радощах суворий фінансист забув про свої рахівниці й щедро запросив Раеля та всю його свиту переночувати в найкращих покоях фортеці. Для чотирьох фрейлін на чолі з Беатріс це був справжній рай: вони верещали від захвату, штурмуючи королівські ванни з лавандовою водою та готуючи шовкові простирадла.

Герцог закотив розкішний бенкет на честь майбутнього короля Раєля. Проте для самого воїна це свято швидко перетворилося на солодку каторгу. Як головний гість, він сидів на самому виду у всіх, оточений міністрами та радниками. Усамітнитися з принцесою не було жодної можливості.

Ба більше, ситуація загострилася: молодша сестра дружини герцога, молода шляхтянка у розкішній сукні з глибоким декольте, весь вечір крутилася біля Раєля. Вона раз у раз наливала йому вино, голосно сміялася з його історій і заглядала в очі, відверто зваблюючи його.

Ліріель бачила все. Вона сиділа трохи далі тримаючи свій келих так міцно, наче збиралась ним когось прибити. Всередині в неї все палало від гніву. Вона не могла відкрито підійти й відігнати цю нахабну особу. Нарешті, коли бенкет перевалив за північ, фрейліни буквально під руки затягли втомлену принцесу до її спальні на вежі. Раєль так і залишився за столом, проводжаючи її приреченим поглядом.

У спальні дівчина ходила з кутка в куток, нервово стискаючи пальці. Вона шалено ревнувала, а Луміра, яка вмостилася на подушці, абсолютно не уявляючи, що робить, лише підливала масла у вогонь своїми роздумами.

— Ой, Лірі, ну ти ж бачила цю кокетку в зеленому шовку? — обурювалася драконка. — Вона ж прямо на нього вішалася! Це називається - фліртувати. Я читала про це в одній із книжок фрейлін. Хоча все логічно. Наш Раєль тепер король. Усі лорди та багаті роди зараз будуть раді поріднитися з ним. Красивий, сильний, з великим бойовим драконом... Будь-яка шляхтянка мріє відхопити такого нареченого. Ти давай не лови гав, бо поки ти тут сидиш, його там шматочок за шматочком розберуть!