Глава 45

Король сидів за довгим столом ради, підперши підборіддя прикрашеною перснями рукою. За високими вікнами зали засідань згущалися похмурі грозові хмари. Перші далекі розряди грому глухо струшували повітря, змушуючи полу'я у свічниках ледь помітно тріпотіти. Монарх слухав свою доньку вже десять хвилин, і з кожною секундою його брови піднімалися все вище.

— ...і тому, батьку, — впевнено завершувала промову Ліріель, гордо випрямивши спину під пильними поглядами стародавніх портретів на стінах, — моя присутність там — це не дівоча примха. Це офіційна дипломатична місія нашого королівства. Як твій особистий посол, я проконтролюю, щоб старі роди підписали вигідні для нас торгові угоди ще до того, як Раєль офіційно зійде на престол. Ми розширимо сферу впливу без жодної краплі крові наших гвардійців. Це чиста геополітика.

Поруч із Ліріель прямо на лакованій поверхні столу поважно вмостилася Луміра. Срібна драконниця так активно й затято кивала головою після кожного слова принцеси.

— Саме так, Ваша Величносте! Чиста гео... гео-кополітика! — тріумфально підхопила вона, заплутавшись у складному слові, але нітрохи не знітившись. — Без нас Раєль там просто з усіма поб'ється чи випадково спалить чийсь кодекс, а з нами — підпише купу важливих папірців. І взагалі, я маю особисто проконтролювати якість королівського сургучу на документах! Раптом він смачний?

Король важко, приречено зітхнув, дивлячись на цю рішучу парочку, а потім повільно перевів погляд на Раєля. Воїн стояв трохи позаду, у глибокій тіні оксамитових штор, тримаючи руку на ефесі меча. Його серце калатало в очікуванні вироку — або на них чекав арешт за нову спробу бунту, або шалена подорож.

Монарх довго мовчав. За вікном нарешті з шумом хлинув перший літній дощ, наповнюючи залу прохолодою і змиваючи залишки ранкової тривоги.

— Дипломатична місія, кажеш? — повільно промовив король, і в його очах, попри всю суворість, спалахнули хитрі, схвальні іскри досвідченого гравця на політичній арені. Він упізнав у доньці свою власну породу. — Що ж, Ліріель. Твої аргументи вагомі. Як король, я змушений визнати, що така далекоглядність принесе нашій короні величезну вигоду. Тому я згоден.

Луміра від радості ледь не перекинула королівське чорнило, а Раєль тихо й полегшено видихнув, відчуваючи, як залізна напруга в плечах нарешті зникає.

— Але, — підняв палець монарх, змусивши срібну драконницю миттєво завмерти з піднятою лапою.

Раєль ледь помітно напружився.

— Але! — повторив король. — Тільки на моїх умовах. Моя донька, спадкова принцеса, не може подорожувати дикуном на спині бойового дракона в компанії колишнього найманця. Оскільки це офіційний візит, ти, Ліріель, поїдеш у розкішній королівській кареті. З тобою вирушать троє моїх найкращих міністрів для ведення фінансових переговорів. І, звісно... — король єхидно, суто по-батьківськи усміхнувся, — чотири твої особисті фрейліни. Щоб ретельно стежити за твоїм гардеробом та палацовим етикетом.

У Раеля від цієї картини всередині все обірвалося і з гуркотом полетіло в прірву. У своїй уяві він уже бачив суворий, мобільний військовий загін, який тепер неминуче перетворювався на конвой із купою громіздких валіз, кованих скринь та шляхетних дам, які непритомнітимуть від кожного писку лісової миші чи пориву вітру.

— Ваша Величносте... — обережно, намагаючись стримати паніку, почав воїн. — Карети суттєво уповільнять наш хід. Мага Севана це може підштовхнути до швидких і рішучих дій...

Король повільно підвівся, відсуваючи важке крісло. Він підійшов упритул до Раеля і поклав свою масивну долоню йому на плече. Погляд монарха миттєво став таким холодним, що Крейг навіть про всяк випадок переступив з ноги на ногу, побоюючись розгнівати господаря палацу.

— Мені байдуже до швидкості карет, Раєлю, — тихо, але вагомо, наче зачитував смертний вирок, промовив король прямо йому на вухо. — Моя головна умова — це репутація моєї доньки. Дозволь нагадати тобі, хлопче, що ви з принцесою ще не одружені. Ви заручені вашими батьками, але вінчання не було. І якщо під час цієї подорожі з її голови впаде бодай одна волосина, або якщо ти дозволиш собі якісь... гм, зайві нічні залицяння до весілля... я особисто наздожену твій загін і самотужки скручу тобі твою королівську шию. Навіть Крейг тебе не врятує. Ти мене почув?

Воїн важко ковтнув клубок, що раптово застряг у горлі. По спині пробіг відчутний холодок, але він знайшов у собі сили витримати важкий погляд майбутнього тестя й чітко відповів.

— Почув, Ваша Величносте. Усе буде в межах найсуворішого етикету та релігійних догм.

— От і чудово, — миттєво повеселішав король, ляснувши воїна по спині й відходячи назад до столу. — Міністри та фрейліни будуть готові з першими променями сонця. Ідіть збиратися.

Щойно важкі двері зали ради зачинилися за їхніми спинами, Луміра миттєво, наче велика білка, застрибнула Раєлю на плече і весело, лоскочучи лускою, зашепотіла прямо у вухо:

— Ой, та не бійся ти так, лицарю! Ну подумаєш, шию скрутить — справа житейська! Головне — діяти акуратно й тактично. Фрейліни — це взагалі не проблема. Ми з Лірі підсиплемо їм у вечірній чай міцного сонного зілля від мого знайомого травника. Крейгу, чуєш? Збирай валізи, на світанку ми вирушаємо на дипломатичний штурм лордів!

За високими вікнами коридору літня гроза нарешті вщухла. Повітря наповнилося неймовірною свіжістю, ароматом мокрого листя та озону, а перші промені сонця, що пробилися крізь хмари, яскраво заграли на срібній лусці Луміри.