Глава 43

Король повільно відпив із кубка, міряючи молодого воїна важким, вивчальним поглядом. Раєль стояв рівно, розправивши плечі. Назовні він здавався скелею, але всередині в нього все стискалося під цим королівським (і тестевим) судом.

— Отже, — нарешті перервав тишу король, і його низький голос глухо відбився від високих книжкових шаф. — Викрадення. Серйозно, Раєлю? Мій найкращий друг, твій покійний батько, навряд чи пишався б тобою зараз. Тебе всі ці роки, як я розумію, вчили військової тактики, а не крадіжок принцес під покровом ночі. Які твої справжні наміри щодо моєї доньки?

Раєль глибоко вдихнув, відчуваючи, як повітря в кабінеті раптом стало гарячим і густим. Він подивився монарху прямо в очі — чесно, відкрито і без найменшої краплі страху.

— Мої наміри щирі, Ваше Величносте. Я кохаю Ліріель, — твердо відповів воїн.

За дверима принцеса тихо охнула від несподіваного щастя, притиснувши долоню до серця, а Луміра так радісно підстрибнула б, якби Крейг вчасно не притиснув її хвіст масивною лапою до мармуру.

— І саме тому я повернув її вам, — продовжив Раєль, і його голос зазвучав із рішучістю. — Я чудово розумію, що зараз у мене немає нічого, крім мого імені та родинного медальйона. Повернути престол і завоювати підтримку старих лордів буде неймовірно важко. Але це лише половина справи. Королівство мого батька розграбоване зрадниками, економіка знищена, а люди залякані. Я не маю права просити руки вашої доньки, залишаючись принцом-вигнанцем без гроша в кишені.

Воїн зробив упевнений крок уперед, і перші промені сонця, що пробивалися крізь вітражне скло кабінету, золотом спалахнули на його плечах:

— Я поверну свій дім. Я відбудую міста і змушу лордів схилити голови. І лише тоді, коли я стану повноправним, сильним правителем, здатним забезпечити Ліріель гідне життя і абсолютну безпеку, я прийду до вас знову. Прийду офіційно і попрошу її руки так, як належить королю.

Монарх довго мовчав. У тиші кабінету було чути лише тихе потріскування дров у каміні. Його обличчя повільно розгладилося, а в глибині проникливих очей спалахнула глибока батьківська повага. Він упізнав цей тон — точно так само говорив батько Раєля в часи своєї буремної молодості. Хлопець виявився не просто сміливим воякою, а чоловіком із великою честю та далекоглядним розумом.

— Гідна відповідь, сину мого друга, — тихо й тепло сказав король. Він підійшов ближче і важко, по-батьківськи плеснув Раєля по плечу. — Твій батько пишався б тобою. Я даю своє благословення на цю боротьбу. І...

Договорити монарх не встиг. Важкі двері, які досі мужньо стримували натиск, не витримали спільної ваги голови Крейга, срібної тушки Луміри та напору самої Ліріель. Завіси жалібно рипнули, замок клацнув, і стулки з гучним тріском прочинилися навстіж.

Уся шпигунська компанія дружно й незграбно ввалилася в кабінет. Принцеса дивом утримала рівновагу, шалено змахнувши руками, Луміра стрімголов прокотилася по м'якому королівському килиму прямо до ніг правителя, а морда Крейга застрягла в дверному прорізі. Чорний дракон застиг у безглуздій позі, невинно кліпаючи золотими очима, а з-за його спини виглядало крило грифона.

— Ми просто... перевіряли якість замка! — випалила замурзана від пилу, але неймовірно щаслива Луміра, миттєво схоплюючись на лапи й обтрушуючи срібний хвіст. — Раєлю, ну яка промова! Я аж ледь не розплакалася!

У кабінеті на мить зависла шокована тиша, яка миттєво вибухнула гучним сміхом. Король лише хитро посміхнувся, хитаючи головою від такої безпардонності. Ліріель, густо почервонівши, зустрілася поглядом із Раєлем і лагідно посміхнулася йому у відповідь. На подив усіх, правитель не розгнівався на цю недолугу компанію. Він тепло подивився на доньку, в чиїх очах зараз світилося справжнє життя, а потім знову перевів погляд на Раєля.

— Раєлю... — голос короля раптом здригнувся від глибокого, пригніченого роками болю. Він підійшов до вікна, де сонячні промені фарбували стіни в яскраві кольори. — Коли ти тільки народився, ми з твоїм батьком Артуром скріпили кров'ю священну обітницю. Ми поклялися: якщо в нас із королевою народиться дівчинка, ми заручимо вас. Ми мріяли об'єднати наші королівства у вічному, непорушному мирі.

Монарх обернувся, і в його очах блиснули сльози спогадів.

— Та коли прийшла та страшна звістка про трагедію в горах... Я довго оплакував твій рід. Роками пізніше, під тиском величезних державних боргів та зовнішніх загроз, я був змушений погодитися на сватання принца Адріана. Але перша, істинна клятва... вона нікуди не зникла. Вона записана в серці цього світу.

— Оце так поворот! — не витримала Луміра.

Вона радо плеснула срібними крилами і почала підстрибувати на місці, від чого сумка на її боці кумедно підлітала вгору.

— Ну я ж казала! Я ж казала, що вони як шматочки одного магічного пазла! Раелю, чуєш? Тобі навіть завойовувати її не треба, вона офіційно твоя за наказом двох королів!

Король знову насупився та суворо, спідлоба зиркнув на драконницю. Та миттєво прикусила язика, затихла й невинно зачовгала лапами, ховаючись за масивне плече Крейга.

Монарх знову повернувся до молодих людей, і його суворий погляд остаточно потеплішав. Ліріель відчула, як її серце закалатало від шаленого, непідробного щастя, а щоки залив густий рум'янець.

— Твій батько пишався б тобою, хлопче, — тихо мовив правитель. — Але попереду на нас чекає багато важкої роботи. Нам потрібно повернути твій трон, вигнати зрадників із твоїх земель і... — він хитро, з батьківським лукавством подивився на доньку, — якось розібратися з цим вашим нічним викраденням, щоб придворні пліткарі не зламали собі язики.

Раель із теплою усмішкою поглянув на Ліріель, обережно ловлячи її погляд, сповнений ніжності. Тепер він тримав її за руки відкрито, не ховаючись від усього світу.