Глава 42

Королівський палац зустрів мандрівників гучним, тривожним набатом, який розрізав крижане ранкове повітря. Сонце холодно відбивалося від сотень націлених арбалетів та гострих пік. Варта була приведена в повну бойову готовність. Щойно Крейг, Луміра та королівський грифон важко опустилися на розкішні мармурові плити головного парадного двору, повітря навколо забриніло від металу — героїв миттєво оточило щільне, непробивне кільце гвардійців із виставленими списами.

Монарх важко зліз із грифона. Незважаючи на налякані погляди варти, він владним рухом руки наказав доньці та Раєлю слідувати за ним. Вони рушили всередину палацу під тисячами прискіпливих і шепітливих поглядів стражників та придворних, які тулилися до стін.

У тронній залі панувала гнітюча, вичікувальна тиша. На них уже чекав принц Адріан. Побачивши короля живим, він на мить зблід, але швидко повернув собі зарозумілий вираз обличчя. Король пройшов до свого престолу, все ще хмурячись, і різко обернувся до Раєля. Гвардійці миттєво схопилися за ефеси зброї.

Не чекаючи розправи, Ліріель рішуче виступила вперед, закриваючи Раєля своїм тілом. Усі правила суворого виховання та палацового етикету, які в неї вбивали з дитинства, зараз випарувалися перед лицем справедливості та палкого кохання, що калатало в її грудях.

— Він не злодій! Він урятував мене! — відчайдушно, дзвінко крикнула принцеса, і її голос луною відбився від високого склепіння, змусивши батька на мить замовкнути від подиву. — Принц і його чаклун брехали тобі, батьку!

Король насупився ще дужче, переводячи важкий погляд із доньки на принца-нареченого. Адріан поспішно скривив обличчя, вдаючи глибоку образу, хоча в його горлі пересохло від паніки.

— Ваша Величносте, принцеса просто засліплена магічним обманом цього зрадника! — втрутився Адріан, солодко стелячи слова, хоча його голос ледь помітно тремтів. — Мій маг ніколи б не...

— Твій маг щойно намагався вбити мене! — гримнув король, перериваючи його тираду. — І нам ще доведеться з'ясувати, чи знав ти про його зрадницькі наміри.

Залою прокотився гучний, шокований шепіт придворних. Адріан замовк, наче йому заціпило. Його очі гарячково забігали, спина вкрилася липким потом, і він почав обережно, бочком, прокрадатися до виходу, сподіваючись непомітно зникнути в коридорах. Проте Крейг пронизливо рикнув, і гвардійці миттєво перекрили принцу шлях.

Монарх уважно дивився на свою доньку, яка непохитно стояла перед коханим, на срібну драконницю, яка грізно розправила крила за спиною воїна, і на самого Раєля. Молодий чоловік тримався з гідністю, спокоєм та величчю, які зовсім не були притаманні звичайному найманцю. Королівська кров Раєля буквально відчувалася в кожному його русі.

Лють правителя трохи поступилася місцем хитрому, зацікавленому погляду з-під насуплених брів. Король підняв руку, наказуючи гвардії опустити зброю.

— Добре, — холодно і суворо промовив він, фіксуючи погляд на Раєлі. — Я вислухаю тебе. Але пам'ятай: якщо твої слова виявляться брехнею, плаха чекатиме на тебе ще до заходу сонця. Говори.

Раєль відчув, як медальйон на його грудях відгукнувся знайомим, підбадьорливим теплом. Він зробив упевнений крок уперед, зустрівся поглядом із Ліріель і приготувався до найважливішої промови у своєму житті...

— Ваша величносте, я винен. Я викрав вашу доньку, щоб уберегти її від небезпеки. І ще тому, що…

Та раптом король підняв руку, перериваючи його на півслові. Монарх міг бути тонким дипломатом, геніальним стратегом і мудрим правителем, але перш за все він залишався батьком.

І факт того, що його єдину й улюблену дитину зухвало поцупив посеред ночі якийсь чоловік, усе ще вимагав серйозних, суворих роз’яснень.

— Раєлю, — холодно промовив король, прокручуючи важкий золотий перстень на пальці. Його погляд на мить затримався на блакитному сяйві медальйона воїна. — Твоє походження доведене. Ти — єдиний законний спадкоємець престолу. Але твої... гм, методи вирішення сімейних проблем вимагають окремої дискусії. Прошу за мною до мого кабінету. Самого. Без свідків.

Ліріель миттєво напружилася, її пальці стислися в кулаки, і вона зробила крок уперед, готова кинутися на захист коханого. Проте Раєль м’яко зупинив її поглядом, у якому читалася німа впевненість. Він поважно кивнув і рушив слідом за монархом.

Щойно важкі двері королівського кабінету зачинилися, запечатуючи всередині звуки, у коридорі миттєво розгорнулася зовсім інша, секретна операція.

Принцеса, геть забувши про манери й правила етикету, підібралася навшпиньках до дверей батькового кабінету й припала вухом прямо до замкової шпарини. Поруч тихенько й нетерпляче примостилася Луміра. Ззаду підкрався Крейг. Бойовий дракон акуратно нахилив свою голову, притиснувши вухо до верхнього краю дверей.

Королівський грифон також крутився поряд. Він гордо випнув груди й усім своїм виглядом демонстрував, що він тут просто гуляє, розглядає гобелени на стінах і взагалі дивиться в інший бік. Але його вухо було вивернуте під абсолютно неприродним кутом у бік кабінету.

— Ну що там? Що вони кажуть? — гучним шепотом заторохтіла Луміра, шалено махаючи кінчиком хвоста. — Крейгу, ти більший, у тебе вуха як лопухи, ти маєш чути краще! Твій Раєль хоч здогадався впасти на коліна, як я вчила?

— Тихо ти, — прошипіла на неї Ліріель, безуспішно намагаючись розгледіти хоч щось у темряві замка. — Вони поки просто мовчать. Батько наливає вино. О, чуєш? Кубки брязнули.

— Сподіваюся, Раєль не бовкне якоїсь дурості, — глухо пробурчав Крейг.

Тим часом по інший бік дверей, у затишному кабінеті, панувала напружена тиша. Ранкові промені сонця пробивалися крізь високе вікно, малюючи на підлозі золоті смуги.