Глава 40

— Ні-і-і! — розпачливо закричала принцеса, дивлячись на нерухоме тільце своєї супутниці.

Цей крик остаточно позбавив її сил. Світ навколо Ліріель потьмянів, повітря здалося важким і липким, і вона безпорадно повисла в повітрі, затиснута магічними путами мага.

Битва на мить завмерла. У густій ранковій тиші, що раптом залягла над подвір’ям, маленька срібна дракониця здавалася крихітним уламком розбитого дзеркала. Вона лежала абсолютно нерухомо. Її очі були заплющені, крила безсило розпласталися по холодних кам’яних плитах, а срібляста луска, що зазвичай так яскраво вигравала на сонці, помітно потьмяніла, вкрившись сизим попелом. Вона не дихала. Холодна роса, що випала на мох навколо неї, здавалася краплями сліз самого замку.

Севан задоволено розсміявся, опускаючи посох. Бачачи розпач принцеси та безсилу лють воїна, він вирішив, що перемога вже в його кишені. Жадоба похвалитися своїм тріумфом виявилася сильнішою за магічну обережність. Повітря навколо його фіолетового щита ледь помітно розрядилося, а захисна стіна стала тоншою.

— Поглянь на себе, хлопчику, — знущально кинув маг, киваючи на нерухому Луміру. — Ти такий самий безпорадний, як твій батько-король. Знаєш, чому я погубив твою королівську родину? Не через політику чи дурні кордони! Мені потрібен був синій сапфір у вашому родовому медальйоні! Цей камінь — ключ до джерела первозданної сили. Я знищив твоє королівство лише для того, щоб здобути його! І зараз я заберу те, що належить мені, а з допомогою принца Адріана твої землі стануть моїми!

Поки чаклун самовпевнено виголошував свою пафосну тираду, гідну найгірших театральних лиходіїв, за його спиною, відбувалося справжнє диво.

Срібна драконниця ледь помітно ворухнула кінчиком хвоста. Луміра прийшла до тями, хоча кожен клаптик її тіла відгукувався тупим болем від магічного удару. Розуміючи, що відкритий бій вона програє, маленька бешкетниця вирішила діяти хитро.

Поки маг розпинався перед воїном, розводячи руками й упиваючись своєю промовою, вона потихеньку, буквально по міліметру, почала прокрадатися до нього зі спини. Вона повзла на животі, наче гігантська срібна гусениця на полюванні, майже розчиняючись у ранковому тумані та злившись із темними тінями вогкого моху. Старе каміння надійно приховувало її рухи, не видаючи жодного шелесту, а Крейг про всяк випадок голосно зітхнув, відволікаючи увагу мага на себе. На щастя, чаклун був так захоплений власною величчю, що дивився лише на Раєля.

Раєль помітив цей сріблястий рух у тінях. На мить його серце шалено калальнуло в грудях, готове вискочити, а горло стисло від дикого хвилювання і раптового припливу надії. Вона жива! Ця божевільна мала жива!

Але щоб Севан нічого не запідозрив, воїн змусив себе люто вискалити зуби. Потайки косячись на Луміру, Раєль почав відволікати мага. Він робив різкі випади мечем, створюючи ілюзію, ніби від розпачу зовсім утратив голову і намагається підібратися до ворога ближче.

Раєль потайки сподівався, що срібна бешкетниця нарешті виявить хоч краплю інстинкту самозбереження і заповзе в якусь глибоку й безпечну щілину. Проте Луміра навіть не думала про втечу. У її срібних очах спалахнув мисливський азарт. Вона притиснулася пузом до землі, майже повністю розчинившись серед вогкого зеленого моху, і м’якими, невагомими кроками почала підкрадатися до Севана зі спини. Крок. Завмерла, притиснувши вуха й ледь ворушачи кінчиком хвоста. Ще крок. Згрупувалася, підібгавши під себе лапи та націлившись у потилицю ворога.

Маг, засліплений власною гординею, продовжував сипати фіолетовими блискавками. Він намагався поцілити у воїна, та одночасно стримував чорною магією Крейга. Повітря навколо кипіло й тріщало від пекельної спеки. Уламки стародавніх стін плавилися, стікаючи краплями, як гарячий віск.

Аж раптом ранкове небо над замком буквально здригнулося від потужного, свистячого звуку. Крізь щільну пелену туману, розсікаючи повітря могутніми крилами, каменем донизу кинувся бойовий грифон. Вітер від його крил підняв такий ураган, що з Севана ледь не здуло його розкішну золоту мантію.

На спині звіра, люто стискаючи руків'я важкого меча, сидів король — батько Ліріель. Напередодні, коли його багатотисячна армія зупинилася на привал, монарх особисто помітив, як перший радник його майбутнього зятя розчинився у фіолетовому магічному тумані. Відчувши серцем недобре, король без вагань пішов на шалений, божевільний ризик. На своєму вірному крилатому супутнику він у останню мить встиг застрибнути прямо у згасаючий вихор телепортації Севана.

Він летів сюди з однією думкою — врятувати єдину доньку з лап зухвалого найманця, як переконали його маг та принц Адріан. Його серце стискалося від батьківського розпачу та люті.

Але, підлітаючи до подвір'я, крізь свист вітру король чітко почув кінець пихатої тиради Севана: «...Я знищив твоє королівство лише для того, щоб здобути його! А за допомогою принца Адріана твої землі стануть моїми!»

В один момент увесь світ старого правителя перевернувся з ніг на голову. Усе, у що він вірив, уся його державна мудрість розсипалися попелом під ударом цієї зради. Жахлива правда опекла його душу, мов розпечене залізо. А коли він побачив свою єдину «золотинку», свою принцесу, яка безпорадно висіла в чаклунських путах майже непритомною, його гнів досяг божевільного масштабу.

— Севане, зраднику! — громовим, левовим голосом закричав король, змушуючи грифона з лютим клекотом приземлитися прямо між обгорілими уламками колон.

Проте маг, попри свою пиху, зреагував блискавично. Навіть не повернувши голови й не відриваючи погляду від Раєля, він різко викинув ліву руку вбік. З його худих пальців із шипінням вирвалися довгі фіолетові магічні пазурі. Вони пульсуючою хваткою обплели могутні лапи грифона та тіло короля, миттєво притискаючи їх до каміння і сковуючи кожен рух залізними путами.

Севан задоволено розреготався, упиваючись власною безкарністю:

— О, Ваша Величносте! Яке дивовижне запізнення... тобто, яке вчасне прибуття! Ви з'явилися якраз на страту найманця, який так зухвало викрав вашу донечку! І як же, ну як же буде прикро, коли цей воїн уб’є вас у цьому запеклому двобії! Мені навіть не доведеться напружувати мізки й вигадувати брехню для ваших підданих. Вони самі проклянуть цього вискочку за смерть свого улюбленого короля!