Глава 29

Нічне повітря свистіло у вухах, коли Крейг величними помахами могутніх крил ніс їх крізь пелену хмар. Принцеса сиділа попереду воїна, міцно тримаючись за його сильні руки, і заворожено слухала уривки спогадів, які він квапливо переповідав їй, намагаючись надолужити п'ятнадцять років забуття.

Проте одна річ не давала дівчині спокою. Вона насупилася, міцніше перехопила його долоню і голосно, щоб перекрити шум вітру, запитала:

— Послухай... Якщо твій родовий медальйон розкололи, коли ти був дитиною, то як одна з його частин опинилася у скарбниці мого нареченого принца? Вони ж ніколи не були на твоїх землях!

Воїн на мить замовк. Його обличчя стало похмурим. Він повільно подивився на золоту половинку амулета в своїй руці, синій сапфір якої продовжував тривожно пульсувати.

— Я не знаю, — чесно визнав він, і в його голосі почулася глуха тривога. — Як ця прикраса опинилася у принца та його чаклуна — для мене така ж загадка, як і для тебе. Я пам’ятаю, де захована друга частина амулета, — вже впевненішим голосом промовив Раєль, вдивляючись вдалину. — Крейгу, нам треба летіти в Орден Чотирьох Веж.

Курс польоту було швидко змінено. Надійно схований серед хмар, Крейг повернув свої крила на схід. Туди, де над гострими скелями височіли силуети стародавньої фортеці. Тепер їм не потрібно блукати наосліп. Вони летіли додому.

Ліріель із драконкою, все ще не вірячи в те, що відбувається, злякано дивилися одна на одну. Раєль відчував напругу принцеси.

— Ми летимо до Ордену Чотирьох Веж, — оголосив він, намагаючись заспокоїти дівчину. — Саме там я провів своє юнацтво та навчався військовому ремеслу. Тоді я думав, що звичайний сирота. Але тепер я згадав. Я прийшов туди не з порожніми руками.

Принцеса довірливо присунулася ближче, заворожено слухаючи його розповідь.

— Що ти будеш шукати там?

— Другу половину батьківського медальйона, — він обережно підняв у руці артефакт, синій камінь продовжував пульсувати м’яким блакитним світлом. — Коли мене привела під ворота Ордену цілителька, вона наказала нікому не розповідати про цей амулет і сховати його. Я був зовсім дитиною і зробив, як вона казала. Коли заховав його в глибоку щілину під головною вежею Ордену, закляття забуття стерло цей спогад та всі спогади про моє минуле.

Крейг старався летіти низько, намагаючись ховатися за рельєфом скель, щоб не потрапляти на очі можливим патрулям. Вони вже летіли над землями гірського королівства. Над землями Раєля. Королівство Ейранн. Давнє гірське королівство, яке межувало з королівством батька Ліріель Аердол через великий хребет. Ранкове сонце тільки підіймалося над вершинами. Чорний дракон розрізав крилами холодне гірське повітря. Під його темними крилами повільно пропливали ліси. Темно-зелені хвойні схили змінювалися сріблястими стрункими скелями. Десь глибоко внизу шуміла річка. З висоти, на якій вони летіли, вона скидалася на блакитну стрічку, яку хтось недбало кинув між гір.

Попереду, на тлі світліючого неба, вже чітко проступали чотири величні вежі стародавнього Ордену, де ховалися відповіді на питання, які виникали в голові дівчини зі швидкістю пікіруючого дракона.

Принцеса мовчала. Її пальці, що до цього міцно і звично трималися за надійну руку чоловіка, який притримував її за талію, раптом безсило розтиснулися. Вона повільно, несвідомо трохи випростала спину, намагаючись не спиратися на чоловіка. На зміну здивуванню прийшов жах усвідомлення. Це більше не був її простий, зрозумілий захисник. З нею зараз сиділа людина, чий статус тепер був рівний її власному. Попереду в нього боротьба за визнання своєю країною. А цей обов’язок міг назавжди стерти пам’ять про їхню лісову казку. Вона знітилась і міцно охопила себе руками за плечі. Наче намагалася захиститися від цього раптового холоду великої політики.

Раєль відчув, як принцеса раптом розтиснула пальці на його руці та відсторонилася, наче між ними виросла невидима стіна. Серце чоловіка стислося від нового, досі не відомого йому страху. Він покохав її, будучи звичайним бійцем. А тепер, раптом, він став королем. Тільки-от королем без реальних земель, без чинної армії та з повністю розореною набігами та чварами економікою. Все це ще потрібно було відвоювати та заслужити.

До запеклої боротьби з ворогами воїн був готовий кожною клітиною свого тіла. А от до боротьби за її серце в новому статусі — ні. Він боявся, що ця раптова корона зруйнувала їхню лісову простоту. Чи захоче вона тепер ставитися до нього як раніше? Чи не побачить у ньому лише чергового зарозумілого принца з державними планами?

Не витримавши цієї мовчанки, він трохи притиснув дівчину до себе, обхопивши двома руками. І нахилився ближче до її вуха, намагаючись перекрити шум вітру.

- Я не знаю, про що ти зараз думаєш, – глухо промовив він, і його пальці трохи міцніше стиснулися на її талії. – Тепер усе стало інакше. Я більше не лісовий бродяга. Попереду на мене чекає руїна, а не королівство, і мені доведеться заново доводити право на цей титул. Я… З усього, що зараз відбувається, я знаю лише одне напевно. Моє серце належить тобі. Та я боюсь, що тепер… що між нами все зміниться. Що ти не захочеш бути зі мною, коли дізнаєшся, скільки перешкод попереду.

Принцеса уважно вислухала його похмуру сповідь. На її блідому обличчі раптом з'явилася хитра і вельми багатообіцяюча посмішка.

- Ти тепер король, – дівчина ще сама не вірила, називаючи так Раєля. - Зміни обов'язково стануться.

Він кілька секунд мовчав. Потім поглянув на Луміру, яка тільки хитренько поглядала на нього й мовчала.

- Я змінився? – раптом запитав він у драконки. – Можливо, в мене виросла друга голова чи хвіст?

- Ні, – посміхаючись, коротко відповіла драконка.

- Тоді чому принцеса мене не приймає як раніше? – він підморгнув.

- А ти що, думав, якщо ти виявився принцом у вигнанні, то вона одразу впаде в твої обійми без бою? – в очах драконки грали пустотливі вогники.