Глава 23

Чим ближче вони підходили до королівського палацу, тим більше лісова казка розчинялася в реальності. Столиця королівства Авенор зустріла їх галасом. Після кількох днів лісової тиші місто вдарило хвилею голосів, скрипом возів та іржанням коней. Десь грала музика. Зайшли в місто через південні ворота. Варта глянула — і пропустила. Вони мали вигляд звичайних подорожніх. Пішли головною вулицею. Багато людей. Кожен кудись поспішає. Ліріель йшла поряд із Раєлем. Тут, серед натовпу, хотілося триматися ближче. Вони йшли, майже торкаючись рук одне одного. Відчуваючи тепло долонь. Раєль, за звичкою, оцінював натовп. Звернули в провулок. Там пахло чимось кислим. З вікон звисала білизна. Десь вгорі сварилися дві жінки. З'ясовували щось за кухню.

- Цікаво живуть, — не витримала та прокоментувала драконка, зупиняючись.

- Луміро, не відставай! — гукнув її Раєль.

- Я спостерігаю. Це цікаво, — швидко наздогнала та всілася Крейгу на спину.

Провулок закінчився, і вони вийшли на невелику площу. Торгові лавки тягнулися по обидва боки цієї площі. Вони перетнули площу та вийшли на вулицю, яка вела до палацу.

Перед ними постала велика золочена брама королівського палацу. На варті — гвардійці. В таких блискучих обладунках, що вони здавалися металевими статуями. Мандрівники підійшли ближче. Вартові синхронно схрестили перед ними списи.

- Стій! — прогримів один із них, презирливо оглядаючи компанію.

Ліріель вражено застигла. Раєль зробив крок уперед, затуляючи собою дівчину. Крейг застережливо рикнув. Його величезна тінь огорнула браму.

Срібна драконка кулею вилетіла з-за спини Раєля і сіла прямо на гострий наконечник списа охоронця.

- Ти що, дійсно не впізнав свою принцесу? — обурено крикнула Луміра.

Гвардійці зблідли. Переплутати срібну супутницю принцеси було неможливо.

- Принцесо? — трохи заїкаючись від здивування, промовив другий вартовий, вглядаючись в обличчя дівчини. — Ваша Високосте! Пробачте! Ми не впізнали… Ви пішки… Вас усюди розшукують… Без карети…

- Зате з двома драконами! — гордо підсумувала Луміра, злітаючи зі списа.

Ворота розчахнулися, і один зі стражників кинувся по мармуровій доріжці в палац, щоб доповісти про повернення принцеси.

Король підвівся, коли двері в зал відчинилися. Великий тронний зал палацу вражав величчю. Високі колони губилися десь у розписаній золотом стелі. Вітражні вікна кидали кольорові плями на відполірований мармур підлоги. Король не витримав та пішов назустріч принцесі. Його «Золотинка», в простому одязі, волосся зібране не дуже старанно, щоки рожеві від дороги, стояла на порозі. Він пішов через весь зал. Ліріель підбігла до нього, не стримуючи емоцій.

- Донечко!

Король міцно обійняв дочку. Ліріель притиснулася до нього.

- Тату, – вона сміялася крізь сльози.

- Жива, ціла, – батько тримав міцно. – Я так хвилювався. Все королівство на ноги підняв. Де ти була? Що сталося? Ти схудла, – він взяв її обличчя в долоні.

- Зі мною все гаразд.

Луміра, що стояла збоку біля дівчини, теж мало не пустила сльозу. Облетіла навколо грифона короля та сіла перед ним. Той обережно доторкнувся до неї могутньою головою, ніби перевіряючи, чи все в порядку.

Раель з Крейгом стояли осторонь.

- Ваша Величносте, – голос, що наближався, був рівний, владний, дуже ввічливий і тому здавався холодним. – Нарешті ви знайшлися.

Його очі на мить ковзнули по Раєлю та Крейгу.

- Хто ваші супутники, принцесо? — Принц тепло дивився на дівчину в обіймах короля.

Луміра підлетіла до Крейга.

- Вони врятували нас із принцесою, — вона мигцем поглянула в бік дівчини. — Можливо, магія рун якось пошкодилася, і нас із Лірі закинуло на другий кінець королівства.

Драконка явно не бажала говорити правду. Ліріель не стала розповідати про її витівку. Все з’ясувалося. Хто був винуватцем у зриві весілля, вони знали. Четверо. А іншим це не потрібно було знати.

- Так, батьку, — Ліріель все ще стояла біля короля. — Цей воїн та його дракон врятували нас із Лумірою та піклувалися, поки не привели додому.

Король нахмурився.

- Ми перевіряли руни, коли ви з драконкою зникли. Хтось втрутився та переставив їх, — він лагідно провів долонею по волоссю доньки.

Дівчина мигцем глянула на Луміру. Та стояла стовпчиком та стискала в лапах її сумку. Тільки очі рухалися з боку в бік.

- З рунами старанно попрацювали, — сердито продовжував король. — Розрив із супутником. Перенесення. Міцний зв’язок кохання та влади. Я ще з’ясовую, хто міг так їх наплутати. Але коли знайду...

Він міцно стиснув кулаки. А його грифон гучно заревів.

Ліріель перелякалася за Луміру.

- Все добре, батьку. Ми з Лумірою в порядку. Все минулося. Раєль із Крейгом оберігали нас.

Король нарешті відпустив зі своїх обіймів доньку. Він підійшов до Раєля, пильно вдивляючись в обличчя чоловіка.

- Я маю подякувати тобі, воїне, за свою доньку та її драконку.

Король стояв перед чоловіком владний, сильний. Та в куточках очей, вкритих дрібними зморшками, світилася турбота. Він був дуже вдячний чоловіку за повернення принцеси.

- Проси будь-яку винагороду.

Раєль стримано посміхнувся самими куточками губ.

- Головна нагорода для нас із драконом — безпека нашої принцеси.

Він опустив погляд. Лише ковзнув ним по дівчині, що стояла та сумно дивилася на нього. Луміра пирхнула та закотила очі. Чому деякі люди соромляться скористатися ситуацією? Інші, он, нічого не соромляться. Вона поглянула на принца, який безцеремонно розглядав дівчину в чоловічому вбранні і трохи гидливо морщився.

- Гаразд, — король махнув рукою. Біля нього одразу з’явився придворний.

Король шепнув йому щось на вухо, і той зник. Наче розтанув у повітрі.

- Моя нагорода буде щедрою, — він повернувся в бік чорного дракона. — Я завжди радий прийняти у своєму палаці захисників своєї доньки, — знову поглянув на Раєля. — Ви можете залишитися. Для тебе і твого дракона відчинені найкращі покої палацу.