Глава 20

Він встиг відійти на безпечну, для його друзів, відстань, як тіні навколо дерев ожили. З-за товстих стовбурів дерев, із густих кущів почали виростати силуети. Почувся тихий шуркіт металу об шкіру.

Це була засідка. Навколо воїна щільним кільцем стояли найманці. Їх було забагато для випадкової зустрічі в лісі. Жодного попередження, лише холодний блиск оголеної зброї в променях сонця.

Раєль миттєво оцінив ситуацію. Він перший кинувся у вир битви. Сталь задзвеніла.

Крейг з принцесою та Лумірою чекали, прислухаючись до лісових звуків. Ліс лишався тихим. Потім десь у далині задзвеніла сталь. Почувся крик. Чорний дракон напружився. Він чув перебіг бою і відчував запах крові. З кожною хвилиною цей запах ставав сильнішим. Нападників було багато. Надто багато для однієї людини. Дракон нервово вдарив хвостом. Новий порив вітру доніс свіжий запах крові. Дракон відчув, як усередині нього щось неприємно стиснулось. Ліріель стояла, вдивляючись в зелене море, нервово притискаючи руки до грудей.

— Допоможи йому, — вона благально подивилася на Крейга.

Дракон не відповів, він ще якусь мить вагався, потім розправив крила.

— Залишайтесь тут. — Потім суворо подивився на драконку: — Луміро, охороняй принцесу.

І злетів та зник за густою зеленою стіною дерев.

Кілька секунд принцеса та драконка стояли мовчки. Тільки дивилися в бік, де щойно зник чорний дракон. Потім переглянулись.

— Ми що, так і будемо стояти та чекати? — тихо запитала принцеса.

— Ні, — коротко відповіла драконка та розправила срібні крила.

Принцеса посміхнулась. Драконка нетерпляче махнула хвостом. І вони разом рвонули вперед за драконом.

Раєль бився, зціпивши зуби. Він розумів, що не має права програти. Він ухилився від сокири, яка зі свистом, розсікаючи повітря, врізалась у стовбур дерева. Туди, де щойно була його голова. Меч у руці блиснув у відповідь. Нападник упав. Воїн уже бився з наступним. Ще троє. П’ятеро. Найманці з’являлись із лісу один за одним. Наче сама тінь дерев породжувала нових ворогів. Сталь дзвеніла об сталь. Удари сипались безперервно. Раєль потроху відступав. Удар руків’ям меча у груди — і нападник відступив, захлинаючись повітрям. Але на його місце вже йшов інший. Холодна ясність допомагала Раєлю. Треноване тіло рухалось злагоджено та швидко. Один із нападників криво посміхнувся, занісши меч. Меч Раєля описав коротке коло, і усмішка назавжди зникла з обличчя найманця. Але ворогів ще було багато, а плечі вже наливалися втомою. На обличчі чоловіка з’явилася тонка подряпина. По плечу поповзла смуга крові. Та треба захистити принцесу. Від цієї думки в грудях спалахнула лють.

Ліріель з драконкою бігли на шум бою. Серце дівчини калатало так сильно, що вона відчувала кожен удар. Страшно. І здоровий глузд шепотів залишитись. Але було щось сильніше за страх. Тривога за того, хто бився десь попереду. Дихання збилося. Гілки хльостали, та вона бігла. Луміра летіла поряд. І навіть не коментувала ні метеликів, ні квіти. Головне було переконатись, що з Раєлем та Крейгом все гаразд.

Принцеса з драконкою підбігли до краю галявини і замерли. Перед їхніми очима світ перетворився на суцільний хаос. В повітрі висів запах крові. Він змішувався із запахом розритої землі, вогню та зламаних гілок. Десь кричали люди. Пролунав гнівний рик Крейга. Розправивши свої величні крила, він ламав гілки дерев, а в глибині пащі закипало смертоносне полум’я.

Дівчина з драконкою пробралися майже впритул до місця бою. Принцеса, побачивши все, злякано йокнула. За декілька метрів від неї Раєль розсік плече найманцю, і червона кров бризнула на зелену траву. Дівчина зблідла, затремтіла від жаху і відвернулась, заплющивши очі. Осіла на землю та притиснулась спиною до каміння.

- О ні, ні… я не можу на це дивитися! – затремтів її голос, – там жах якийсь коїться.

Луміра, навпаки, висунула свого срібного носа й заворожено спостерігала за битвою.

- Луміро, ти що, не боїшся? – не повертаючи голови, спитала дівчина.

- Я ж дракон. Хижак. – драконка не відводила погляду від бою.

- Скажи, що з Раєлем, – голос дівчини зрадницько дрогнув.

- Я тобі зараз все розповідатиму.

Луміра сіла на камінь та почала активно коментувати все, що відбувалося на галявині.

- О! Диви, Раєль б’ється одразу проти чотирьох.

- Що там відбувається? – не витримувала невідомості принцеса.

- Бій! – запально вигукнула Луміра.

- Це я зрозуміла.

- Досить хороший бій.

- Луміро, Раєль!

- Він б’ється з трьома. Ні, чотирма. О, знову з трьома.

- Що означає знову?

- Один передумав. Його хвіст Крейга переконав.

Пролунав гучний крик.

- Що сталося?

- Нічого страшного. Найманець зустрів дерево.

- Як?

- На великій швидкості. Ооо!

- Що тепер?

- Це буде мій улюблений момент. Чорний дракон щойно приземлився прямо посеред групи нападників.

- І?

- Здається, вони шкодують, що прийшли сюди.

- Звідки ти знаєш?

- Вони дуже голосно кричать про це! Слухай, а Раєль непогано махає тим мечем. О, дивись, зараз один нападник буде робити трюк. А ні, він просто перечепився через корч.

Раптом драконка перестала крутити хвостом. Витягла шию, та її тон в одну мить змінився з насмішкуватого на серйозний.

- Оу… Тепер неприємність. Раєля поранили. Той гад з кинджалом дістав його ззаду.

Слова драконниці вдарили принцесу сильніше, ніж страх. Весь її жах перед кров’ю та вогнем зник в одну секунду. Його витіснила паніка за життя чоловіка. Не роздумуючи, вона різко розвернулась обличчям до бою, шукаючи очима Раєля.

Він відступав, затиснутий трьома найманцями. Його ліве плече було залите кров’ю, а рухи трохи сповільнилися. Крейг у цей час розганяв вогнем арбалетників на іншому кінці галявини і не встигав розвернутися.

Ліріель панічно роззиралася, чим допомогти воїну. Луміра раптово підскочила на камені і схопила кругляк.