Глава 14

Раєль знов подав руку принцесі. Та прийняла її наче так й було треба, та піднялась на ноги. Тільки відпустив він її не одразу. Лише на кілька секунд затримав більше її долоню у своїй руці, й це змусило принцесу зашарітись знову.

Вони направились до виходу з провулка.

- Ти кажеш – він відпустив руку принцеси та звернувся до Луміри – що щось блимнуло та тільки тоді ти побачила Крейга. Тепер ми з принцесою теж бачимо вас обох. Може ви стали видимими й для решти людей та їх супутників?

- Можливо – зрозуміла його думку Ліріель. Та подивилась на великого дракона в квітах.

- Бойовий дракон з квітами? – замислився Крейг зупиняючись.

Решта зупинились також дивлячись на ромашки та інші квіти які продовжували стирчати з його луски.

- Ой не переймайся – Махнула лапою Ліміра – Раєн взагалі спав вкриваючись бузковою ковдрою принцеси зі срібними зірочками.

- Луміро! Ти ж обіцяла! – строго подивився на неї воїн.

- ОЙ! Я забула. – закрила вона лапкою пащу та відлетіла за плече принцеси.

Хоча в куточках хитрих очей вгадувалось, що вона нічого й не збиралась забувати.

Чорний дракон знов хмикнув.

- А тебе сильно хвилює, що скажуть про квіти незнайомі тобі люди? – спитав Раєн дивлячись на свого друга.

Крейг глянув на нього потім на принцесу й мигцем на Луміру. Ті чекали його відповіді. Звісно він міг сказати, щоб зняли з нього всі квіточки, та Раєн мав рацію. Думка інших людей дракона мало турбувала, а ось думка людей, що перебувають з ним поруч, для нього важлива. Ну звісно окрім цієї маленької, срібної скалки. Та й  взагалі. Мало хто наважиться кепкувати з великого дракона. Він махнув головою показуючи, щоб всі рушали до виходу. Ліріель посміхнулась та поклала свою руку йому на бік. Вони з Крейгом вийшли першими. Слідом летіла Луміра. За ними йшов Раєль. Судячи зі здивованих вигуків людей, дракони стали видимими для оточення.

Четверо мандрівників направились до табору артистів.

Ті прийняли їх. Хоча були дуже здивовані появі одразу двох драконів. Та коли Ліріель розповіла правду про свої фокуси, артисти були, трохи навіть засмучені, що тепер не буде такого цікавого виступу в їхній трупі. Сьогоднішній виступ був дуже вдалим. Тому ніхто не держав зла на витівки дівчини та дракона. Вечір настав швидко. Повозки артистів стояли півколом на узліссі. Після вечері, кожен займався своєю справою. Ліріель з Раєном сиділи біля вогню. Крейг лежав трохи далі, а Луміра з діловим виглядом ходила навколо нього розглядаючи на ньому квіти та інколи ненароком поправляючи їх. Чорний дракон удавав, що витівки срібної драконки, його мало стосуються й не звертаючи на неї уваги, продовжував лежати та слухати розмови воїна та принцеси.

- Завтра ми доберемося до міста – мовила дівчина

В її голосі відчувалися й радість та сум водночас.

- Мені багато чого не зрозуміло в цій ситуації. – розмірковував Раєль дивлячись на вогонь – Хто хотів зірвати ваше весілля? Чому руни спрацювали так, що дракони стали невидимими для оточення? Та саме головне, - він зробив паузу та поглянув на дівчину – Чи не загрожує вам небезпека коли ви повернетесь додому?

Дівчина повела плечима. Луміра, нарешті перестала літати навколо чорного дракона, та сіла біля принцеси, прислухаючись до розмови.

- Я не знаю хто хотів так далеко закинути мене – мовила нарешті принцеса – Руни, перед весіллям перевіряли. А що сталось під час церемонії, для мене загадка.

- Якби хтось хотів просто зірвати весілля, – розмірковував далі Раєн - То навряд вас с Лумирою могло закинути так далеко. Скоріш за все від вас хотіли позбавитись.

Він підкинув гілок у вогонь. Крейг лежав мовчки, прислухаючись до розмови та думав про щось своє. Зате срібна дракониця чомусь не знаходила собі місця. По її мордочці було видно, що її щось бентежить. Вона не дивилась ні на кого, била нервово хвостом та теребила в лапах свою сумку.

Раєн продовжував говорити.

- Якщо, хтось хотів згубити принцесу переставивши руни …

- Ні! Не згубити! – раптово вигукнула Луміра перебиваючи його.

- Лумі?! – принцеса здивовано поглянула на неї. – Ти щось знаєш?

- Не згубити, - вже тихіше повторила Луміра – Я б нізащо не зробила тобі лиха.

Вона віддано подивилась на Ліріель та здихнула.

- Ти!?

Всі здивовано поглянули на драконку.

Вона опустила голову.

- Я лише хотіла, щоб ми опинились в саду. Поговорити без свідків. І переставила всього пару рун.  Це все поспіх. Я погано вивчила руни – нарешті вона подивилась в очі дівчини. – Я лише хотіла, щоб ти була щасливою.

Дівчина не втрималась та обійняла подругу.

- Я знаю, що ти бажала мені лише добра – принцеса не сердилась на неї. – Саме тому в тебе опинилась моя сумка з усякими дрібницями? – вона вже посміхалась, дивлячись як ніяковіє її драконка.

Чоловік був здивований, що саме срібна дракониця виявилась винуватицею всіх цих подій.  Крейг нічого не сказав. Він слухав та розмірковував.

- Ну, раз ми все з’ясували. – трохи спокійніше мовив воїн – І вам дома не загрожує небезпека. Думаю всім треба відпочити. Завтра на світанку ми вирушаємо до столиці та відведемо вас до палацу.

Ліріель була згодна з ним.  Вже пізно. Вечір плавно переходив у ніч. І зорі над ними блищали все яскравіше. Пригод та емоцій на цей день вистачало. Раєн думав, що вона направиться в одну із повозок, щоб відпочити. Та принцеса солодко потягуючись, вже звично для себе, направилась до Крейга та прилягла, спираючись на його теплий бік. Дракон прикрив її своїм крилом. Луміра не довго думаючи, вмостилась поряд із дівчиною. Звісно не забуваючи про свою перинку. Раєн з подивом дивився на цю ідилію нічного відпочинку. Він посміхнувся самими куточками губ. Ніколи його дракон не підпускав до себе так близько чужинців. Чоловік ще раз подивився на свого дракона. На принцесу та її драконку. Крейг  бачив вираз обличчя воїна. Але нічого не відповів.  Він думав про те, що завтра буде складний день. І що між двома людьми, які зараз поряд із ним, є щось, що ані обов’язок, ані обставини не вміють пояснювати. Це можна лише відчути. А відчуття завжди чесніші ніж слова.