Глава 11

Раєн з срібною драконицею пройшли залишок дня майже без жодних пригод. Якщо не враховувати випадок в придорожній корчмі, де Луміра стягнула, з під самого носа, великий кусень пирога, в одного із відвідувачів. Треба було бачити здивоване обличчя чоловіка. Коли він тільки поставив тарілку з теплим, великим шматком капустяного пирога на стіл, та обернувся, на мить, щоб повісити на спинку лави свою сумку. В той самий час срібна мордашка драконки, опинилась прямо перед тарілкою з хитрою посмішкою яка розпливлася по всій пащі. Це бачив лише Раєль. Він купив у корчмаря трохи хліба, м’яса, еля та здоровий кусень такого ж капустяного пирога й хотів дізнатись трохи інформації. Для всіх інших, дракониця, залишалась невидимою. Вона вже, навіть, знаходила з цього користь.

Як тільки чоловік відвернувся від своєї тарілки та вмить спорожніла. А хитра, срібна морда задоволено облизувалась. Раєль ледь стримався, щоб не засміятись. Він вже трохи побалакав з корчмарем та взнав що йому було необхідно, тому поспішив покинути заклад. Бо лукава мордаха вже примірялась до тарілки  іншого відвідувача. Ще й незадоволено пирхнула коли треба було поспішати за воїном.

- Це тебе принцеса в палаці навчила красти пироги?  - вичитував він її дорогою. Намагаючись  якомога  далі відійти від людного міста.

- Ні! – емоційно  обурилась та – Принцеса б ніколи такого не дозволила!

- А я думав це вона тебе направляла до кухаря, красти для неї пироги, бо не наїдалась за столом. – продовжував під’юджуючи її чоловік.

Луміра літала круг нього, димлячи мов чайник, від  обурення.

- Ліріель дуже вихована та їсть зовсім мало!

- Вихована – передражнив її Раєль – А пиріг забула, для посла?

- То інша річ! І в загалі то був торт, а не пиріг. – виправдовувалась Луміра – Посол і так був товстий. Куди йому ще солодке?

- То принцеса теж пухка?

Раєля забавляла ця перепалка з драконицею.

- Ти що? З глузду з’їхав? – вона зависла у повітрі прямо перед його лицем, змушуючи чоловіка зупинитись. – Принцеса струнка, доладна та гарна!

- Чи аж так? – кепкував чоловік.

Луміра трохи не задихнулась від обурення та браку слів.

Раєль вже не намагався стриматись та голосно сміявся. Він придивився гарне місце для їхнього відпочинку, та зійшов зі стежки. Подалі від зайвих очей. Ще й струмок поряд. Раєль поклав, куплену в харчевні, їжу та почав розводити вогонь. Луміра, обурившись, сіла напроти та демонстративно відвернулась, нервово смикаючи хвостом.

Вогонь вже весело облизував дрова, а дракониця так й продовжувала сидіти відвернувшись від Раєля. Той продовжував посміхатись. Але вже стриманіше.

- Гаразд. Досить дутись. Я шуткував – миролюбно мовив він, витягаючи їжу та розкладаючи її на великі листки, які зірвав з куща.

Дракониця продовжувала сидіти спиною. Тільки вушка трохи видавали її зацікавленість.

- Луміро. – знов позвав її Раєль, та поклав лист з пирогом ближче до неї  – Я не бачив твоєї принцеси та вірю тобі що вона гарна та не товста. Повертайся їсти пиріг.

Не чекаючи на друге прохання драконка розвернулась з гордо піднятою головою. Та очі косились на пиріг.

- Ти ще закохаєшся по вуха, коли її побачиш. – пробурмотіла вона підсовуючи двома лапками пиріг ближче до себе. – А я не буду складати тобі рекомендацію.

Раєль пирхнув зі сміху та не сперечався з нею. Він витягнув ще м’ясо та ель й почав їсти. Вогонь тепло тріщав. Луміра відламала трохи пирога від свого шматка та, прискіпливо, подивившись де менший, поклала його на листочок й підсунула до чоловіка. Мовчки, вона ж ще була ображена на нього. Та смачна вечеря швидко повернула їй веселий настрій. Вкладалися спати вже звично. Дракониця на м’якій перині. А Раєль на теплій ковдрі. І ні в кого більше не було заперечень навіть до срібних зірочок на їхній постілі.