Глава 8

Ліріель з Крейгом йшли досить повільно. Принцеса притиснула руку до живота. Він нагадував про себе голосно й недвозначно. Вона зупинилась.

- Їсти хочеться. – сказала трохи червоніючи.

- Чую – відповів дракон. – Може полювання? – запропонував він.

- У тебе ще рана не загоїлась – запротестувала принцеса

- А ти думаєш, що голодний шлунок сприяє швидшому одужанню? – скептично зауважив він.

Що було ще сказати. Вони обидва розуміли, що ситуація невесела. Грошей немає. Їжі немає. А до палацу ще йти і йти. І чоботи, що хлюпають при кожному кроці, натерли вже обидві ноги.

Аж тут попереду почулись голоси. Музика. Сміх. Мандрівники вийшли з-за повороту й побачили кольоровий табір. Він розкинувся прямо на узбіччі дороги між трьома старими деревами. Кілька яскравих возів з натягнутими між ними мотузками з прапорцями та випраним одягом та розкладений стіл з їжею. Люди одягнені в барвистий одяг і всі вони робили щось одночасно. Хтось співав, хтось жонглював, хтось варив щось на невеликому вогнищі, хтось чинив повозку, напував коней. На столі, який стояв в центрі, було наставлено їжі, усього потроху, та Ліріель одразу помітила булочки. Їх було багато. Пухкі, золотистого кольору з солодкою присипкою. Вона навіть на відстані відчула аромат тієї  звабливої здоби. Крейг теж їх помітив.

- Хочеш я візьму для тебе пару штук? – показав він головою в бік булочок – Мене все одно ніхто не побачить.

- Ні! – запротестувала Ліріель - Красти недобре.

- Тоді залишається полювання.

І він майже розвернувся, щоб обійти табір мандрівних артистів та не встиг й двох кроків пройти, як побачив що принцеса направилась до них.

Крейг хотів її зупинити та її вже побачили. Ще б пак, в такій одежі вона дуже кумедно виглядала тому й привернула до себе увагу майже всього табору одночасно.

- Добридень – привіталась принцеса, старанно понижуючи голос. – можу я поговорити з кимось, щоб мати змогу виступити та заробити собі й … - вона запнулась, згадуючи, що Крейг невидимий для інших й буде проблематично пояснювати, що вона не одна. Та тут їй спала на думку цікава ідея.

- А що ти вмієш, хлопче? – запитав кругленький чоловік з рудими вусами, скоріш, з цікавості до її вбрання.

Ліріель підтягнула штани та ступила до нього.

- Я вмію жонглювати.

Після цих слів, вона побачила краєм ока, як дракон підійшов ближче та сів підперши лапою голову й, з цікавістю, почав дивитись на неї.

- Хлопче таких як ти тут… - кругленький чоловік махнув рукою та розвернувся, щоб піти.

Решта глядачів теж не виявили палкої уваги й потихеньку почали розходитись, щоб зайнятись своїми справами.

- А ще я вмію робити фокуси з вогнем!

Ця заява повернула інтерес артистів, вони знов підтягнулись ближче до неї. Кругленький чоловік з вусами повернувся та примруживши очі сказав с недовірою.

- З вогнем? Ану покажи. Це буде цікаво.

Ліріель подивилась на Крейга загадковим поглядом. Підняла якусь невелику палку. Держачи її на витягнутій руці, дівчина знов, загадково глянула на дракона та гучно мовила:

- Зараз я запалю цю палку одним подихом!

Вона набрала повні легені повітря та з силою подула на палку. Всі уважно стежили за її діями. Палка в її руці залишалась неушкодженою.

Почулися смішки. Ліріель знов глянула на дракона, більш вимогливо. Та знов набрала повітря. Дракон підкотив очі та похитавши головою, як тільки дівчина видихнула,  легко дунув на палку в її руці. Та запалала. Принцеса переможно підняла руку палкою яка горіла. Всі зааплодували вигукуючи підбадьорливі слова. Дівчина вклонилась мов справжній артист, з переможною посмішкою.

- Це вже цікаво – промовив кругленький. – А що ще вмієш?

- Ще-е-е!? – Ліріель подивилась на дракона – Вмію напускати дим.

Вона замахала руками імітуючи роботу млина. Крейг скривився та дихнув димом в наївних глядачів. Їх окутала темний туман. Деякі закахикали та, теж, замахали руками розганяючи його.

- Ні – запротестував кругленький – Дим нам не підходить. Так нас не побачать глядачі. Треба щось, щоб привертати увагу.

- Тоді – принцеса на мить задумалась – Я можу, силою думки, нахилити верхівку дерева.

Крейг закотив очі та похитав головою.

- Навряд ми зможемо змусити людей йти з площі де йде виступ піти до дерев які ти зможеш нахиляти. – зауважив кругленький.

- Ну тоді, силою думки підійму бочку. – знизала плечима дівчина.

- Давай – погодився кругленький.

Артисти підійшли ближче щоб краще бачити , що буде відбуватись.

Лірієль підморгнула дракону та показала рукою на найближчу діжку. Кпейг знехотя та все ж підійшов то тієї бочки. Як тільки вона зробила жест рукою ніби підіймає щось важке, він підійняв бочку в повітря, потримав її та поставив на місце. Всі загомоніли та зааплодували. Почулися захопливі вигуки. Якийсь чоловік крикнув « А мене зможеш?»

Ліріель тільки подивилась в той бік, навіть не зрозумівши хто саме це сказав, як Крейг підійшов ззаду та підняв бідолаху за шкірку. Той, від несподіванки заверещав й задвигав ногами. Ліріель аж рота відкрила та замахала руками, показуючи щоб дракон відпустив бідолаху. Крейг не моргнувши оком розжав лапу й чоловік гепнувся на землю п’ятою точкою.

- Ой вибачте! – вигукнула дівчина – Це залишки сили. Я не хотіла.

Чолов’яга не відповів. Він бістро перебираючи кінцівками, рачки перебрався за віз, чомусь злякано оглядаючись назад.

Дракон стояв незворушно дивлячись на дівчину. Ніби нічого не сталося. Та в куточках його очей скакали веселі бісики.

Кругленький чоловік підійшов до Ліріель.

- Гаразд залишайся з нами. Платимо добре. Цікавий в тебе фокус із бочкою вийшов. Треба буде придумати для виступів якийсь інший предмет.

- Дякую - зраділа дівчина – Тільки мені поїсти чогось та до столиці добратись.

- Ми як раз туди й прямуємо. Там свято буде. Весілля принцеси. Думаємо гарно заробити. – розповів їй чоловік. – І твої фокуси нам знадобляться.