Глава 1

                                              Лариса

Я наважилася провести обряд, щоб потрапити в інше тіло. Сподівалася, що це буде гарніша за мене дівчина, справжня красуня. Зробила магічне коло, запалила свічки… і нервувала. Поглянула в дзеркало й сказала:

— Ларисо, все буде добре.

Я прочитала закляття й відчула, як душа покидає моє тіло, а в нього входить чужа.

Зранку прокинулася і майже задихнулася: руки величезні, у чомусь грубі. Підбігла до дзеркала і завмерла. На мене дивилося кругле обличчя чоловіка. Я заглянула під футболку — о, ні! Його живіт, як барабан!

— Це… не може бути… — прошепотіла я, охоплена панікою.

Я почала нишпорити по кімнаті. На столі, у шухлядах, під ліжком — скрізь розкидані інструменти й дрібні деталі. І тут мої очі натрапили на диплом: Яременко Віталій Федорович, автомеханік.

Потім знайшла паспорт. Йому через тиждень буде тридцять років, і… день народження — 31 травня. Як і у мене. А мені скоро виповниться лише двадцять.

— Тепер я… тридцятирічний чоловік?! — прошепотіла я, не вірячи власним очам.

Моє серце калатало, а думки крутилися, як двигун на холостих обертах: як я житиму в його тілі? Як освоїти його руки, його професію, його життя?

Раптом спливли спогади: дядько колись показував мені, як працювати з машинами. Тоді я мало що зрозуміла, але тепер, у його тілі, руки наче пам’ятали його рухи. Можливо, у цьому хаосі є маленький шанс освоїти хоч частину його професії.

— Добре, — прошепотіла я собі, вдивляючись у дзеркало, — якщо зможу навчитися користуватися цими руками, можливо, зможу й пережити це життя…