Перше знайомство вдруге

Вогнеслава завмерла на місці, коли зрозуміла, що пляшку міг забрати Лука замість Матвія і наслати на себе це жахливе прокляття. Вона хотіла підбігти до нього і схопити за руку, вимагаючи сказати, що це помилка. Було боляче розуміти, що вона підставила невинного хлопця, але, ледь не заплакавши, побачила, що йому стало гірше, і змусила себе вийти з класу й намагатися заспокоїтися. Але вода не допомогла їй. Весь урок вона намагалася спостерігати за ним, і це помітив Матвій. Тому одразу після уроків схопив її за рюкзак і повів в інший бік, у сад серед дерев, де б їх не побачили.

— Слухай, я вже ігнорую твої дії, які ти вчинила позавчора. Але тобі не здається занадто — задивлятися на іншого хлопця? — посміявся він, схрестивши руки, через що виглядав ще небезпечнішим.

— Я просто хвилююся, він дивно виглядає, — випалила вона перше, що спало на думку.

Але Матвій лише перестав насміхатися й насупився.

— Отже так... Ну, мені теж не дуже добре. Ти знеславила мене, не хочеш вибачитися? Бо, мені здається, ти не про тих людей піклуєшся, Вогнянко.

Від того, що він знову згадував цей вечір, вона була напружена і втягнула голову в плечі ще сильніше.

— Мені дуже шкода, — але це були не щирі слова, а лише страх. Тому йому це дуже не сподобалося, але перш ніж він устиг щось сказати, з'явився Лука, який уже стікав потом від того, наскільки йому було зле.

Він навіть не глянув у її бік, лише холодно заговорив із Матвієм:

— Ти йдеш чи забув, що обіцяв до лікарні підкинути?

— Не забув, — незадоволено сказав той через те, що його відволікли, і, не зводячи з неї погляду, пішов.

Повернувшись додому після уроків, Вогнеслава першим ділом кинулася до своєї кімнати й дістала зі схованки важкий старовинний фоліант. Руки дівчини тремтіли, коли вона гортала пожовклі сторінки, всіяні химерними записами та незрозумілими символами. Вона гарячково шукала бодай якусь згадку про те, що станеться, якщо зілля вип'є не той, кому воно призначалося. Рядок за рядком вона вчитувалася в опис ритуалу, намагаючись знайти лазівку чи застереження, але книга ніби знущалася з неї — текст про наслідки помилок був або стертий від часу, або написаний мовою, якої вона не знала. Усвідомлення того, що вона зв'язалася з чимось надто небезпечним і тепер абсолютно безпорадна, важким каменем легло на серце.

Вона не могла заспокоїтися весь вечір і, так і не зробивши жодної справи, вигризла майже всю шкіру біля нігтів. Коли сонце вже заходило, вона не витримала, знайшла його номер у групі класу і, пересиливши себе, написала:

«Привіт, бачила, тобі погано сьогодні було? Вже краще чи ні?»

Він переглянув повідомлення, але відповів не одразу, а лише за кілька хвилин:

«Дякую за хвилювання, так». Цим вона себе й заспокоювала перед сном.

Але заснула вона не скоро, і сон був дуже чутливим, тому зранку вона почувалася все ще втомленою. А він взагалі не прийшов, і вона була змушена визнати, що він збрехав їй учора. Вогнеславі було настільки соромно, що вона не стрималася й пішла до нього одразу після уроків. Невпевнено постукала й чекала, коли він вийде. Як і очікувалося, він був у жахливому стані, і вона розуміла, що не може більше приховувати правду. Перш ніж він щось сказав, вона затягла його назад у квартиру і зайшла сама.

— Це звучатиме дуже-дуже тупо, — червоніла вона, але не давала йому вставити й слова, — це все через мене. Я була дуже ображена на Матвія, сам знаєш чому. І я настільки закипіла, що дістала старий фоліант, чи то пак книгу — сімейну реліквію. Там записані рецепти всілякого зілля та магії, і я скористалася одним. Я-то думала, що воно спрацює на Матвія, але, як виявилося, випив його ти, і тому прокляття подіяло на тебе. Я обрила все, щоб знайти протизакляття, але не змогла. І мне дуже-дуже соромно.

За кілька митей вона зітхнула й насмілилася підняти погляд на Луку, який стояв, роззявивши рота, а потім розсміявся.

— Тобто ти кажеш, що наклала закляття? Ну прямо справжня магія, як у фільмах? — у нього від сміху навіть сльози з'явилися.

— Я не жартую. Лікарі ж сказали, що не бачать у тобі нічого підозрілого? Це все через закляття, воно не підпорядковується науці!

— Ну так, лікарі так і сказали. А ще сказали пройти купу обстежень і здати аналізи. А твої слова... Він часом тебе не бив, що ти таке говориш? — запитав він, придивившись до голови дівчини.

— Та не бив він мене! Я правду кажу. Не віриш — спостерігай сам, і за кілька днів прийдеш шукати вирішення. Ну, сподіваюся, я вже знайду рішення до того часу, але тим не менш...

— Добре, добре, відьмо, — зітхнув він і, взявши за плечі, розвернув її та випровадив із квартири.

Звісно, вона не розраховувала, що він повірить її словам, це й справді звучало як нісенітниця. Але вона була налаштована серйозно і намагалася ці кілька днів знайти рішення, як і обіцяла, знову перечитуючи книгу. І найголовніше — стримувала себе і взагалі намагалася не хвилюватися. Особливо коли Матвій зачіпав її.

Але один день усе змінив. Його бісила відсутність її реакції, і він зупинив її просто перед виходом із класу на перерві.

— Ти останні дні спокійна як удав, мені це не подобається, — сказав він і зробив крок до неї, змушуючи відступити. — Це твоє кисле обличчя, ніби тобі на голову нагадили. Давно хотів це змінити, — сказав він і замахнувся, але зупинив кулак прямо перед її обличчям. — Чи тобі більше подобається, коли твої таємниці викривають? — усміхнувся він і дістав із свого рюкзака її особистий щоденник, який вона думала, що залишила в шафці.

Вона не приховувала великих секретів, але там описувала свій стан кожного дня після його знущань. А інші сміялися лише для того, щоб не злити його й не стати наступними після неї.

— Ця частина найприємніша. Ти правда хотіла скинутися кілька місяців тому? То чому ж не зробила цього? Заслабка чи що?

Вона ледь не плакала, намагаючись стримати тремтіння в руках, стиснувши їх у кулаки. А він, помітивши це, хмикнув і легко стукнув її по голові цим щоденником.