перше закляття

Листя ще не почало жовтіти, але вітерець ставав дедалі прохолоднішим. Це означало, що на зміну тепленькому та приємному літу приходить осінь. Вогнеслава дуже не любила цю пору не через погану погоду чи постійні застуди, а через те, що треба повертатись до школи. В цьому вона не була особливою, бо багато хто не любить це місце. Доводиться знову починати вчитись і майже цілий день проводити у приміщенні, повному шуму та таких же дітей, як вона. Та ще більше вона не любила школу через Матвія, який створював більшу частину її проблем у цьому жахливому місці.

Звісно, в молодших класах для них усе починалось як жарт, але з роками це переросло у серйозний булінг, через який у неї не було бажання майже ні з ким дружити чи чогось навчатись, щоб не бути висміяною. Тому будь-які канікули чи вихідні для неї були раєм, якого вона чекала з понеділка по п'ятницю.

Та найгіршим було те, що ніхто не міг цьому протидіяти, та й вона не особливо просила. Батьки думали, що у неї чудове життя звичайної дівчини, а вчителі або вдавали, що не бачать, або дійсно не помічали. Серед її однокласників була ще гірша ситуація: всі свідомо ігнорували те, що відбувалось, бо знали, що він страшний у гніві, і не хотіли проблем через страх перед його багатими і впливовими батьками, які своїми бізнесами тримали їхнє містечко.

Настав черговий день, але, на її превеликий жаль, літо закінчилось ще вчора, і цей понеділок був уже вереснем. Вогнеслава без особливого ентузіазму зібралась до школи, навіть не поправивши комір форми, яку їх змусили носити через минулорічні реформи.

В класі вже був гамір через її однокласників. Вона могла перекинутись декількома фразами з дівчатами, але не більше. Лише коли прийшла її єдина подруга Марія, вона врешті трохи усміхнулась і стала почуватися вільнішою. Вони бачились рідко через відвідуваність подруги, що була в постійних роз'їздах і не любила ходити на уроки. Вони обговорювали свої вчорашні канцелярські покупки, але подруга пішла у вбиральню, і зрештою Вогнеслава відчула звичний м'ятний холодок і тихо зітхнула. Матвій уже стояв над ними зі звичною пихатою посмішкою, тримаючи руки у кишенях, ніби це могло додати йому ще більшої поважності.

— Я ж казав тобі, — звернувся він до Вогнеслави, ніби насміхаючись, — тобі б краще одяг змінити, а не цей непотріб купляти, а то прийшла, а комір стирчить.

Він дістав руки з кишень і трохи нахилився вперед, щоб поправити його, але якось засильно потягнув тканину, від чого дівчина лише злегка здригнулась і опустила голову, а він натомість клацнув її по лобі і невдоволено продовжив:

— Де ж такі свині, як ти, беруться? Завжди задаюсь цим питанням. Подивись хоч раз у дзеркало перед виходом.

Вогнеслава була більш ніж впевнена, що вона навчилась терпіти його слова, але кожен раз вона відчувала себе як вперше, і вже здавалось, що смішки в іншому кінці класу були через неї, а не через якісь звичайні розмови інших дівчат. Тож зараз вона лише сильніше опустила голову, ніби це могло допомогти стати ще непомітнішою, і тихо відповіла, що виправиться, на що він лише холодно посміявся у відповідь.

— Дуже на це сподіваюсь, бо сьогодні буду чекати тебе на вечірці, — сказав він, майже кинувши на її стіл запрошення, яке до того було в його кишені. — Для тебе воно особливе. Мусив роздрукувати, бо навіть не маю твого контакту. Ти, часом, не заблокувала мене? — запитав він, наблизившись.

Вогнеслава здригнулась і здивовано глянула на нього, але не встигла навіть почати виправдовуватись через те, що почервоніла.

— Я заблокувала твій номер у неї, бо вчора ти нам сильно заважав, — почувся голос Марії, яка вже повернулась у клас і підхопила запрошення зі столу Вогнеслави. — Але за запрошення дякую, виглядає класно.

— Дійсно, я заважав вам вчора? — запитав Матвій тихіше, більш небезпечно, і не поспішаючи глянув на Вогнеславу.

— Не заважав, — тихо відповіла вона і, не подумавши, додала: — Ми обов'язково прийдемо.

— Що ж, беру з тебе слово. Не підведи, я такого не люблю, — відповів він майже з погрозою та сів на сусідню парту, щоб як завжди свердлити поглядом Вогнеславу, заважаючи їй навчатись.

А дівчата вже перейшли в чат одна з одною, щоб ніхто не міг їх почути.

«Навіщо ти сказала, що прийдеш, якщо сама постійно кажеш, що він тобі неприємний?» — надіслала Марія.

«Не знаю, просто не хочу проблем. Сходжу на пів години, і ми навіть не встигнемо перетнутися, сама знаєш, який великий у нього будинок», — відповіла на повідомлення Вогнеслава, швидко перебираючи пальцями по клавіатурі.

Марія лише лайкнула повідомлення, бо на сьогоднішній вечір мала плани і не могла піти з нею на цю вечірку.

Вже ввечері Вогнеслава скромно увійшла у великий маєток однокласника, заповнений ароматом алкоголю та штучного диму. Місця там було багато, так само як і людей, тож вона не сподівалась зустрітись із ним. Вона стала під стінкою, слухаючи музику, яку постійно змінював діджей, та спостерігала за тим, як інші розважались. Їй було доволі самотньо, і вона вже сподівалась піти, але біля виходу її перехопив Матвій.

— Кого я бачу! — розсміявся він, уже очевидно дуже веселий. — Наша вогняна дівчинка вирішила все ж прийти. Не втікай, тут лише найцікавіше починається.

— Та ні, я краще піду... Почуваюсь не дуже добре, — тихо відповіла вона і зупинилась, ледь не визнавши, що їй погано від того, що вона бачить його перед собою.

Він не дав їй жодного шансу і потягнув за собою у кімнату, де сиділи його друзі та команда з баскетболу разом із дівчатами з їхньої школи. Вона завмерла від купи поглядів, що зосередились на ній. Але Матвій притягнув її ближче до себе.

— Я ж казав, що вона може нормально виглядати, якщо хоче. Шкода лише, що про це потрібно постійно нагадувати, — посміявся він, від чого вона трохи сильніше стиснула край кофти, чого ніхто не помітив.

Матвій майже насильно посадив її поруч із собою на підлогу, де вони починали «правду чи дію». Вона сиділа тихо, доки пляшечка не зупинилась на ній.