14.

Матвій

Востаннє я так втомлювався ще в Англії. Реально, тоді так зношував свій мозок, що часом не міг зранку зрозуміти, де перебуваю. Програма була важкою, і щоб показати, що ти не ідіот і виправдати очікування батьків, мені доводилося багато і старанно вчитися.

Якось сусід по квартирі побачив мої муки та запропонував чудові “колеса”, щоб полегшити мою долю. Спочатку я відмовився, але після чергової безсонної ночі перед іспитом зрозумів, що сам не витягну. Важко. Просто вибухну нахрін і нічого від мене не залишиться.

І було дійсно круто. От справді. Перші рази були найофігеннішими, а я був центром задоволення та легкості. Моїми венами проходив чистий кайф, і не хотілося, щоб це колись закінчувалося. Це тривало кілька годин, і підрив був настільки нереальним, що робив усі справи одночасно, а потім приходив жорсткий “відхідняк”, коли мене ламало і кидало, а нерви знову натягувалися, як канати.

Довелося зістрибнути, і я цьому дуже радий. Життя надто коротке і саме по собі цікаве, щоб витрачати його на якісь колеса, які дарують “щастя” на кілька годин. Якщо все робити правильно, можна досягнути такого ж ефекту, тільки з більшим терміном. Також ще безпечним і легальним.

Поки я його не досягнув, але впевнений: коли стану успішним бізнесменом і про мій клуб будуть говорити усі поспіль, я знову зможу відчути кайф. Смак до життя.

Не можу вже дочекатися, коли це станеться.

Щоправда, після попередньої безсонної ночі, коли в клубі полетіла проводка і ми з Ніком намагалися все розрулити, я вже ні в чому не впевнений, але це через втому і недосипання.

Ще й це весілля у суботу. Блін, який раз уже питаю себе: навіщо воно мені? Таке враження, що не мала баба клопоту — купила порося. По Маші видно, що вона не дуже хоче, а я знову і знову напосідаю. Хоча вона така дивна, що я начебто і не повинен дивуватися. А все ж таки важко.

Не дівчина, а океан: то ласкава і піддатлива, що хочеться пірнути в неї з головою, то б'є хвилями так сильно, що хочеться втекти й милуватися здалеку та ніколи не наближатися.

Вона мені подобається. Ну, є в ній щось привабливе. Але найчастіше я готовий скрутити їй шию. Бісить страшенно. Машка своєю втечею у суботу змусила мене понервувати, і не тому, що я боявся її втратити, а тому, що виразний погляд бабусі дав ясно зрозуміти, що справа пахне смаженим. Ми могли жорстко обламатися. Я міг жорстко обламатися.

Довелося вчора їхати до неї та сподіватись, що мені вистачить терпіння, а Маші — розуму, і, здається, все вийшло. Дівчина погодилася стати моєю дружиною. Яке щастя.

Блін, знав би, що в неї такі подруги тямущі, запропонував би комусь із них. Білявочка особливо не приховувала свого інтересу до моєї персони, така б у РАЦС залетіла окриленою. Щоправда, потім проблем не оберешся.

Знаю я таких, як ця подружка: спочатку все супер, а потім, коли відчує владу, крутитиме мною, як маріонеткою. Як би я зараз не мучився зі своєю нареченою, щодо білявки думку далі порога не пустив.

А Маша — це інше. У нас із нею ніби вже є історія. Вона вагітна. Тут уже не переграєш. А ще мені здається, що я можу їй довіряти. Якась вона порядна та чиста. Так, у голові в неї чортзна-що, і буває дуже важко. Але не буду брехати самому собі — з Машею встановлений контакт. Сподіваюсь, мені це не здається і потім я не пошкодую.

“Сукню обрала?”

Поки їду з клубу, пишу їй смс, щоб дізнатися, як вона мені допомагає з весіллям і чи поїхала взагалі вибирати бісову сукню. Дитячий садок якийсь.

Хіба дівчата не мріють про весілля і поміряти нескінченну кількість весільних суконь, щоб зайвий раз з'явитися в них у дзеркалі?

Хіба не всі дівчата мріють взагалі про весілля? Щось або мені така наречена попалася, або я взагалі не розумію жіночої статі та що в них у голові.

“Так. Не одразу, але знайшла те, що шукала.”

О! Шукала. Отже, прокинулася нарешті. Вже непогано. Однією проблемою менше. Залишилося тільки дожити з цією ненормальною до суботи, поставити підпис та отримати доступ до грошей. А далі буде простіше. Я впевнений.

“Ти вже вдома?”

Зазвичай Маша сама мені не пише, я навіть дивуюсь. Що на неї найшло?

“Ще ні.”

Швидко відповідаю і лише потім розумію, що це грубувато. Знаючи її норовливий характер, ще накрутить мультиків, і доведеться завтра знову носитися містом у пошуках нареченої. З дитинства ненавиджу, коли мені нав'язують почуття провини.

“Як самопочуття, Машо?”

Так, знаю, варто було написати чи зателефонувати ще вдень, щоб дізнатися як вона, адже дівчина вагітна, а це нестабільний період. Але я був зайнятим. Мені ніколи було думати про неї, коли Нік кричав, що будівля стара і що потрібно терміново щось вирішувати, може, взагалі навіть думати про переїзд.

Тупість, звісно, адже нова будівля, як і переїзд, обійдеться нам у величезну суму, і навіть з тими можливостями, що будуть у мене, це дуже круто.

Не хочу. Нехай місце залишається, але потрібно все ж таки вирішити проблему з проводкою. А це, чорт забирай, перепланування і, швидше за все, ремонт. Ми в дупі.