8.

Я не знаю, що зараз відповісти. Стою як дурненька і кліпаю очима, поки Соня уважно мене розглядає.

— Твоє мовчання про щось говорить? — трохи примруживши очі, питає вона, а мені провалитися крізь землю хочеться. — Чи ти соромишся?

Чи можна назвати мене сором'язливою? Безперечно можна. Але причина мого мовчання не в цьому, принаймні я хочу так думати.

— Я просто не знаю, що тобі відповісти, — опускаю очі в підлогу, ніби шукаю там правильні відповіді. — Це все надто…

— Швидко? — ніжна усмішка розквітає на обличчі Соні.

— Мабуть, — знизую плечима. — Все й справді швидко закрутилося, я такого не чекала і тепер не знаю, що думати.

Все справді не вкладається у голові. Ще тиждень тому я жила собі й ні про що не підозрювала, а зараз знайомлюсь із сім'єю Матвія і вже наступної суботи збираюся вийти за нього заміж. Якийсь сюр.

— Машо, послухай, — Соня торкається моєї долоні, привертаючи до себе увагу. — Я не хотіла тебе збентежити, мені просто стало цікаво. Ми любимо Матвія. Він заслуговує на щастя і любов. Але таке швидке весілля говорить про те, що ви обоє не знаєте, навіщо вам це потрібно. І поводитесь відповідно.

— Це так впадає у вічі? — щоки миттєво червоніють. Вона може подумати, що я мисливець за грошима і виходжу заміж з розрахунку.

— Ну, на закохану пару ви не особливо скидаєтеся, але між вами щось справді відбувається. Я намагаюсь зрозуміти: що саме?

Я б теж була не проти цього зрозуміти. Але такої можливості у мене немає. Поки що.

— Матвій — складна людина, — продовжує вона, вираз обличчя вже серйозніший. — Ми вже звикли до його “фокусів”, але ти — зовсім інша справа.

Абсолютно не розумію, про що вона каже. Я в розгубленості.

— Я все це кажу до того, що винести його характер допоможе лише кохання. Якщо ти не впевнена, якщо є хоч одна причина, через яку ти сумніваєшся в ньому та в цій ідеї з весіллям, то краще зупинитись зараз.

Очі відразу наповнюються сльозами. Соня говорить зі мною так, наче я дитина. Зі мною так завжди розмовляють, і начебто я мушу звикнути, але не можу. Не все залежить лише від мене, адже так? 

Матвій мені дуже подобається, моє серце в його присутності б'ється сильніше, а тіло немов горить, але цього й справді мало для сімейного життя. Навіть на мої убогі уявлення про нього.

— Ти хвилюєшся за дитину? Тому погодилася вийти за нього? — Соня вже починає пробивати ґрунт?

Тепер я ризикую тут розплакатися. Тримаюся з останніх сил, тож мовчу, а дівчина розцінює все по-своєму.

— Машо, я тебе розумію. Завагітніти у двадцять років — важко. Ти дуже молода, у тебе, зрозуміло, були плани, і впевнена: народження дитини й вже тим паче заміжжя поки туди не входили.

Взагалі не входило.

— Але ти маєш розуміти, що вже не одна. Матвій тебе не покине. Ми тебе не покинемо.

Я настільки не очікувала від неї почути таке, що давлюся повітрям. 

— Він молодий, але не жорстокий, — пояснює Соня, простягнувши до мене коробку з серветками. Навіть не відчула, що сльози з'явилися на щоках. Цікаво, чому я плачу? — Не знаю, чи Матвій зараз розуміє всю серйозність ситуації, але він далеко не дурник. І він готовий відповідати, всупереч своєму легковажному образу.

В очах Соні стільки любові до молодшого брата, що мені навіть трохи заздрісно. Я одна в сім'ї, ніхто за мене так горою не стояв. Матвієві дуже пощастило і з сестрою, і братом. Вони — справжня сім'я та підтримка, принаймні їхня реакція набагато спокійніша, ніж реакція моїх батьків.

— А Матвій і Марк мають батьків? — мені справді це цікаво, адже сьогодні їх тут немає. А ще це хороший спосіб перейти на іншу тему.

Соня знову починає метушитися по кухні, діставати тарілки для десерту, складаючи їх на тацю.

— Наш батько помер кілька років тому, а їхня матір живе у Швейцарії, — з важким зітханням відповідає вона. Тема явно неприємна.

— Вони не спілкуються з матір'ю? — від подиву очі на лоба лізуть. Це можливо?

— Наскільки мені відомо, ні. Марк точно ні, у нього для цього є свої причини.

— А Матвій?

За той час, який ми провели разом, я жодного разу не чула від хлопця про батьків. Коли я спитала минулого разу, він узяв паузу, а потім почав розповідати щось інше, з'їхавши з теми.

Соня теж не поспішає говорити про це.

— У Матвія з його матір'ю досить складні стосунки, але це не я тобі маю розповідати, Машо. Запитай у нього, — досить стримано відповідає сестра Матвія, але в мене ще більше запитань народжується у голові.

Що там такого могло статися, що ніхто не спілкується з мамою? Мама — найважливіша людина у світі. А тут двоє синів не підтримують із нею стосунки. Як так?

— Їхньої матері на весіллі не буде?

Соня передає мені в руки торт, а сама бере тацю із посудом, тим самим даючи зрозуміти, що наша відверта розмова добігла кінця.

— Це навряд чи. Тим паче Матвій сказав, що весілля у вас буде скромним. Тільки ми й все.