3.

Матвій

— Я щось не зрозумів, — старший брат сідає у своє крісло, розв'язуючи краватку. — Навіщо тобі потрібна банкетна зала в “Сан-Мартін”?

Господи, невже знову доведеться починати з самого початку? Я знав, що йому моя ідея не сподобається, але не думав, що він аж зблідне від шоку.

— Для весілля. Через десять днів я одружуюсь, — звучить, як добре прорепетирувана доповідь, і я щиро пишаюся собою.

Брат дивиться спочатку на мене, потім у вікно, а потім знову на мене. Я бачу, як його думки хаотично крутяться у голові, і мені чомусь стає смішно. Отже, як одному світом подорожувати — я офіційно виріс, а ось одружитися — ще маленький. Супер.

— Скажи, що пожартував! І якщо так, то взагалі не смішно, — звучать суворі нотки. Мене викликали на килим і зараз розпочнеться. Давно не було.

Згадую, як Машка вчора говорила приблизно те саме, і подумки усміхаюся. Які тут жарти?

Моя наречена, швидше за все, теж думає, що я все дурня клею, але поспішаю всіх розчарувати — для мене це серйозно і по-справжньому.

— Ні, Марку, — зітхаю театрально, відкидаючись на спину дивана. — Учора ми з Машею подали заяву до РАЦСу та призначили дату весілля. Довелося, щоправда, на лапу дати комусь, адже так швидко не поспішають розписувати, але ці вкладення того варті.

Порівняно з тим, що на мене чекає у майбутньому, це взагалі копійки.

— Не маю сумніву, що ти розкидаєшся грошима, яких у тебе зараз немає, — хмуриться Марк, і так смішно за ним спостерігати.

Але щодо грошей я краще поки що промовчу.

— Щоб влаштувати весілля, мені вистачає того, що і так маю.

— Невже? — брат окидає мене недовірливим поглядом. — Бабуся не буде в захваті від цього і почне обривати мені телефон. Навіщо мені це все слухати?

— Повір, нічого такого не буде, — запевняю його я. — Вона вже знає і начебто нормально відреагувала.

Бабуся — взагалі окрема тема. Вчора ввечері я повідомив її, на що мій “опікун” спочатку не повірила і довго мовчала. Та й цього варто було чекати, адже ще доби не минуло з нашої останньої розмови, де я сказав, що в мене немає дівчини. Але коли я пояснив, що Маша вагітна і яка в цілому ситуація, все якось стало на свої місця. Мене, можна сказати, благословили, а більше мені й не потрібно.

— Вона підтримує, я навіть сказав би, бабуся рада, що у моєму житті настав важливий етап.

Поки що все складається за планом. Я задоволений. Важливий етап — це точно сказано, навіть якщо ми з бабусею вкладаємо різний зміст у ці слова.

— Охрініти, — хитає головою Марк, ніби не може в це до кінця повірити. — Ну, а хто така Маша?

— Це моя наречена.

Як звучить. Сказав би мені хтось тиждень тому, що затягну дівчину до РАЦСу, я б у житті не повірив.

— Це я вже зрозумів, що наречена, як ти знайшов її? Коли? Де? Я просто в шокований з тебе, Матвію. Тиждень тому в тебе ще нікого не було, а зараз ти кажеш, що одружуєшся з якоюсь Машею!

Брат намотує свою бідну краватку на кулак і має такий вигляд, ніби зараз почне нею когось душити. Особливо не треба думати, кого саме.

Насправді я знаю, про що зараз думає Марк, і якби не зрозумів ситуацію і не знав її зсередини, то цілком міг би вирішити, що дівчина хоче мене з собою одружити, щоб у її житті склалося все на п'ять із плюсом.

Але вся проблема в тому, що Маші, здається, я навіть задарма не потрібен. Вона, бідолашна, вчора так перенервувала, що сьогодні слухавку цілий день не бере, і мене це хвилює. Хоч би з гачка не зіскочила, бо не бачити мені грошей, як власних вух.

— Ми з Машею познайомилися давно, потім у нас було… — виразно дивлюся на брата, щоб далі здогадався сам, і продовжую: — Зараз Маша на п'ятому тижні вагітності, тому ми вирішили одружитися.

Обличчя Марка ще більше витягується. Тут я його розумію, за своє життя я бачив тільки одну вагітну, і це моя сестра, а оскільки всім займався Марк, то я практично нічого не знаю про цей “прекрасний” час. Може, треба на цю тему почитати? Ну, щоб бути готовим до сюрпризів.

— Дівчина вагітна? Від тебе? — звучить дебільне запитання, і я очікувано закочую очі.

— Ну так.

— Ти у цьому впевнений? — ще одне питання.

ДНК-тест ми, звісно, не робили, але я чомусь певен, що дитина моя. Маша не з тих дівчат, хто крутить дупою праворуч і ліворуч. Я був її першим і, думаю, єдиним.

— Так, Марку, — заспокоюю його. — Маша — порядна дівчина, щодо неї сумнівів немає.

Щоправда, тут я злукавив. Є, звісно. Але знову ж таки, не в тому сенсі, про який думає Марк. Мені просто страшно, що вона в останній момент передумає, а таке ніяк не можна допустити.

Звісно, я не сказав їй про свої далекоглядні плани, Маші таке знати не обов'язково. Але оточити її турботою все ж таки потрібно, щоб вона повірила у мою порядність і стала моєю дружиною. Її роль у цьому всьому особливо важлива.

— Зате щодо тебе є сумніви, — відбиває Марк, втомлено потираючи скроні. — Я просто не можу уявити тебе у ролі чоловіка і тим паче батька. Матвію, — суворий погляд старшого брата впивається у мене, — ти розумієш, що це серйозно? Сім'я — не іграшка. Повернути в магазин вже не вийде, доведеться жити якось із цим. Ти готовий до такого? Може, ще переграти, доки не пізно?