2.

У салоні автомобіля затишно та тепло, а пахне так, що хочеться згорнутися калачиком і ніколи звідси не виходити.

Матвій сьогодні інший, більш зібраний, і виглядає дорослішим. Вчора мені здалося, що він стрибав від думки до думки та поводився якось дивно, а зараз спокійний, як удав.

— Ось, купив тобі сніданок, — Сокольський простягає мені паперові пакети, з яких смачно пахне випічкою. — Вибач, не знав, чого тобі більше хочеться: солодкого чи солоного, тож узяв один із лососем та один із шоколадом.

Яка турбота. Несподівано.

Зазираю в пакети та бачу величезних розмірів круасани. Класно. Я тільки одного разу такі їла, і то давно.

— Дякую, — тримаю сніданок у руках, соромлюся почати їсти перед ним. Хоча дуже хочеться. Слина незабаром почне текти підборіддям.

— Дякую і все? — хлопець здивовано підіймає брови, обдарувавши мене уважним поглядом.

— А що ти хочеш?

Звучить двозначно, від чого моя скромність зараз почне битися в істериці, але тримаюся.

У тому місці, де я працюю, дуже складно бути скромною. Там занадто багато непотрібної уваги, а розпещені мажори тільки те й роблять, що виносять мозок. Але за правильного ставлення можна непогано заробити. Це я вже вивчила. Так, складно, але так на будь-якій роботі.

Не те щоб мені дуже подобалося працювати у нічному клубі, але графік цілком зручний, а гроші на дорозі не валяються, тому я працюю лише три дні на тиждень і до певних моментів була цілком задоволеною життям.

— Щонайменше Машо, я хочу, щоб ти почала їх їсти, — буденно відповідає Матвій, продовжуючи стежити за дорогою. — Ну чи сказала, чого тобі більше хочеться. Моя сестра, наприклад, коли була вагітною, їла тонни солодощів. Серйозно. Ми з братом купували їй щодня шоколадки, випічку, морозиво. Вона була маленьким колобком, зате щасливою.

Ще більше впадаю у ступор.

Минулого разу, коли ми так розмовляли, він говорив виключно про себе і про те, що я гарна і він мене хоче. Зараз же ніби підмінили.

— Мене поки що нікуди не хилить, лише трохи нудить вечорами, — тихо відповідаю, дістаючи з пакета круасан з рибою. Коли, як не зараз?

— Це ж добре?

— Мабуть, — знизую плечима. — У всіх по-різному. Хочеш поділюсь? — простягаю йому свій сніданок. Неусвідомлено, бо змалку вчили ділитися.

Матвій наче здивований моєю щедрістю, але мовчить. Тільки коли ми зупиняємось на світлофорі, він якось дивно починає на мене дивитися, і мені стає трохи ніяково.

— Не хочу, дякую, — його очі неквапливо проходять моїм обличчям і неприпустимо довго затримуються на губах. Тисяча гострих голочок наче поколюють шкіру, і я підтискаю пальчики на ногах. Скільки нам ще їхати?

Дивно все це. Коли на мене так дивляться інші хлопці, або той же Назар, мені блювати хочеться, але коли це походить від Матвія, я тану, як морозиво на сонці. Який же він гарний у цих ранкових променях, а я така дурна, що перед собою соромно.

— Ми начебто проїхали поворот, — у горлі сухо, тому швидко відкашлююся.

Я не навмисне, слово честі. Матвій дивним чином на мене діє. Може, вся справа у вагітності?

— А тобі взагалі куди їхати? — тільки зараз вирішує поцікавитись він.

З кожною секундою напруга у салоні стає дедалі більшою. Черкани сірником — і вибухне.

— У медколедж. У мене залік на третій парі.

Хоча який тепер залік, коли всі думки будуть зайняті цим ранком і круасанами?

Загоряється зелений, і цей дивний серпанок вмить розчиняється, залишаючи після себе натиск у грудній клітці.

Очі Матвія відриваються від мене і переходять на дорогу. Так-то краще.

— Ти на медика вчишся? — раптом питає він, хоч я точно пам'ятаю, що вже йому це казала. Така пам'ять у нього коротка?

— Поки що на сестринському. Мріяла закінчити коледж і спробувати вступити до університету, але розумію, що з цим доведеться почекати. А може, взагалі забути.

І це сумно. Якось не так я собі уявляла своє життя. А батьки  — й поготів. От крику буде.

— Чому? — цілком щиро дивується Матвій, а мій мозок вибухає від такого питання.

Хіба не ясно “чому”? Йому добре говорити, у нього родина забезпечена та нічний клуб у центрі міста. Ми з ним точно з різних світів.

Усі в клубі знають, що Матвій Сокольський — золотий хлопчик, у якого впливова родина. Я чула, що його брат має величезний готель біля моря, а грошей там стільки, що нікуди подіти. Воно й видно.

Куди я взагалі полізла? Сто відсотків подивляться на мене і скажуть, що вирішила спіймати вдачу за хвіст. Хоча це взагалі не правда. Але ж усім не доводитимеш!

— Мені однаково доведеться зробити перерву, Матвію, а потім уже буде видно, — трохи подумавши, спокійно відповідаю.

Зрештою, я не маю претензій до батька дитини. Мені було тієї ночі дуже добре, щоб я згадала про контрацептиви.

Дурепа набита! Тепер взагалі всі свої претензії можна засунути якомога глибше і навіть не згадувати про них.