Глава 12 Жизель

 Весь наступний день ми провели, гуляючи Львовом. Відвідали всі чудові місця, за якими я так скучила. Звичайно ж, поцілувалися на Ратуші. Ми трималися за руки і гарно проводили час. Це було одне з найромантичніших побачень у моєму житті. Єдине, що засмутило трохи Давида, - він забув свій телефон вдома.

- Добре, давай так. Ти дзвони і шукай мій телефон, а я перший в душ!  Чи ти спочатку хочеш? - Запитує Давид, коли ми повертаємося в маєток. - Або можеш знайти мій телефон, а після - приєднатися до мене.

- Ні, дякую. Я на відміну від тебе дивилася, куди йду. І в калюжі не купалася. Тому тобі до душу сходити більша необхідність. - Сміюся я, дивлячись на білі штани Давида, криті брудними плямами. - Боюся, що гарно милитися доведеться, щоб всю цю мазуту змити.

- То може прийдеш і допоможеш? Ти дівчинка, в тебе краще вийде?

- Дякую, але я ліпше пошукаю твій телефон.

- Добре, і перевір чи не дзвонив, хто важливий.

- Не маю звички по чужим речам нишпорити.

- Я не прошу нишпорити. Просто перевір, хто дзвонив. - Говорить Давид і рухається у напрямку ванної кімнати.

 В цей час я набираю його номер. Десь в районі вітальні лунає звук дзвінка і майже після другого гудка - обривається.

- Я знайшла твій телефон, але він відключився.

- Постав, будь ласка, заряджатися і ввімкни, перевір вхідні. - Чую гучний голос «нареченого» з ванної кімнати, що намагається перекричати гул води.

 Я не люблю втручатися в особистий простір людей. Тим паче, не заглядаю в телефони, не перевіряю кишені і тому подібне. Опісля декількох хвилин, я пожалкувала, що не дотрималася свого принципу і послухала Давида. Телефон я заряджати поставила і ввімкнула. Перевіряти дзвінки не планувала, але на екрані вже виднілися вхідні повідомлення з відкритим текстом. І як би мені не хотілося, але я їх не могла не прочитати. І дуже про це пожалкувала.

  Повідомлення були у додатку месенджер, надіслані від Яни Дорошенко: «Давид, ты что - действительно думал, что я увижу видео твоего секса с новой шлюхой, и буду ревновать, брошу мужа и вернусь к тебе?», «Удивительно, что ты выкупил этот львовский особняк, а доступ к камерам предыдущему владельцу не заблокировал? Прости, милый, но твоя афера не удалась. Мне нет никакого дела до твоей новой жизни!»*

 Я дивилася на екран телефону і дивувалася. Дивувалася, що я вже така доросла, а ще така дурна. Дивувалася, що не помітила камери у вітальні, на терасі, в коридорі. Дивувалася, що навіть будучи молодою не попалася в пастку приховано знятого порно, а тут така вдача!

  Через якийсь час  Давид вийшов із душу.

- А я все сподівався, що ти до мене приєднаєшся! - Йде на мене він. - А куди це ти зібралася? - Дивується, бачачи мене у шкірянці і з рюкзаком.

- У мене поїзд о пів на дванадцяту. Таксі чекає. Я лише хотіла попередити, що розраховую на тебе. Сподіваюся, ти завтра довезеш мою Ерін. Доречі, вдома не ночуватиму, тому побачимося в понеділок на роботі. Дякую за гарні вихідні.

- Жизель, що відбувається? Куди ти зібралася? Ми ж мали разом їхати. І чому не машиною?

- Мені негайно треба в Київ. А у нас комендантська година, памʼятаєш? Їхати машиною не можемо вночі. Та й ти стомився сьогодні. Тому - надобраніч. Вибач, але не можу довше змушувати таксиста чекати. - Не дозволяю Давиду підійти до себе і виходжу з будинку. Якби він стояв не в одному рушнику, точно рвонув би за мною. Тому я встигаю сісти в таксі і відʼїхати, до моменту, поки він оговтається.

 Рішення поїхати чомусь відразу прийшло мені на думку після побачених повідомлень. Мені потрібно було подумати в тиші. Добре, що зі Львова доволі багато нічних поїздів. А ще добре, що вже пів на одинадцяту і Давид не зірветься наздоганяти мене на залізничному вокзалі.

 Що я відчувала, коли їхала поїздом додому? Я не знала, що думати. Якщо шеф використав мене, щоб його колишня ревнувала, я можу це прийняти. Але навіщо брехати і спати зі мною? У нас парі, можна було попросити, я б і так зіграла йому все що завгодно. Думка про те, яке там було відео, і скільки осіб його бачило - мене просто пригнічувала. Так соромно мені давно не було. А ще брехня, що маєток належить другу, а виявляється - сімейна власність. Ой, погано це все, погано. І боляче. Але мій біль - моя вина. Я не повинна була переходити межу. Не повинна була дозволяти собі розслабитися і повірити у неможливе.

 Доведеться завтра заселятися в готель хоча б на одну ніч. Треба охолонути. Заспокоїтися. А з понеділка - просити Давида знову поселитися у квартирі його бабусі. Від ролі його нареченої я відмовитися не можу, але жити під одним дахом - не обов’язково. Звичайно ж ніяких претензій я не висуватиму. Просто ділові стосунки. Досить вже дозволяти собі заборонене. В усій цій ситуації винна лише я сама. Мене ніхто не змушував спати із шефом. Він мені нічого не обіцяв. Все в рамках «парі». Ніякої його вини. Сама дурепа.

  Потяг прибув о пів на сьому. Вокзал був спустілий. Навіть каву ніде не купиш. Оскільки в готелі заселяють з обіду, вирішила поки сходити до пентхаусу, прийняти душ, взяти одяг для роботи. Насправді, я могла подзвонити своїм друзям. Але взагалі не було бажання з кимось спілкуватися. Просто ці стосунки заводять мене у глухий кут. Я хотіла розчаруватися. Так ось же він - привід. Що ще тобі потрібно, щоб зрозуміти, що Давид ніколи не буде любити тебе? Ти отримала, що хотіла. Тому видихай і просто дограй свою роль абсолютно беземоційно.