Глава 8 Жизель

  Несподівано приємний ранок понеділка не зміг стерти наростаючу тривогу. Захар не дзвонив і не писав два дні. Чи бачив він вже світлини в інтернеті? Я розуміла, що наближається розвʼязка. Тому зовсім не здивувалася, коли він зʼявився у мене в кабінеті на початку робочого дня.

- Ти мені нічого не хочеш пояснити? - Кричить він відразу. В його руках журнал. Показує мені наше з Давидом фото. Я непомітно натискаю кнопку. Це сигнал для Алекса. Почалося.

- Привіт! Що саме ти хочеш почути? - Відповідаю я спокійно.

- Ти заручена? Тобто весь минулий тиждень ти гуляла зі мною, а виявляється - ти із іншим спиш?

- Захаре, я не дуже розумію претензію: ти одружений, я вільна. Чому я не можу будувати стосунки?

- Не прикидайся ідіоткою, Жизель. Тобі це не личить.

- Я тобі ніколи нічого не обіцяла. Ми друзі, давні. Все.

- Ми ніколи не були друзями. Ні-ко-ли! Я рознесу в порох твого «нареченого». - Захар міцно хватає мене за лікоть  і штовхає на стіл, з обох боків притискаючи руками. Я знаходжуся як в лещатах. - Але в тебе є шанс його спасти. Я все одно отримаю те, чого чекав багато років!

- Нічого ти не отримаєш! Відпусти. Я тебе не боюся!

- А даремно. Після нашої перевірки ви ще довго будете розгрібати.

- В тебе нічого немає. Я сама перевіряла. Все чисто.

- Для того, щоб виписати мільйонні штрафи не обовʼязково, щось знайти. Досить подати у звіті.

- Ти не такий розумний, щоб таке замутити. У тебе інтелекту не вистачить!

- Що ти сказала? Що Ти Сказала? - Захар із силою бʼє мене по обличчю. Видно, що зараз він неймовірно агресивний. Свою частину я виконала, тому намагаюся швиденько відійти за стіл. В цю хвилину лунає стукіт у двері і вони відразу відчиняються.

 Бачу оскаженілі очі Давида. Поглядом молю заспокоїтися. Чи то подіяв мій гіпноз,  чи шеф просто взяв себе в руки, але розмова відбулася досить спокійно. І я змогла залишити свій кабінет, більше не постраждавши.

***

- Розумієш, це все повинно було закінчитися. Пробач, що не попередила. Просто наш спільний обман, ці заручини, все сталося так публічно і швидко, що я не могла чітко спрогнозувати наслідки. Якби не було статті у журналі - його реакція була б менш агресивною. Все повинно було закінчитися більш спокійно. - Я намагаюся пояснити все Давиду, який, тримаючи за руку, веде мене до свого будинку. Добре, що журналістів о цій порі немає і ми без зайвої уваги заходимо до ліфту. - Ти можеш мені сказати хоч щось?

- Знаєш, Жизель, мені іноді здається, що ти взагалі розуму не маєш. Ти розумієш, що він тебе вдарив? І я дозволив йому це зробити? Як по-твоєму я повинен зараз себе почувати?

- Давиде, давай ми не будемо так глибоко вживатися у роль. Я самостійна доросла людина, яка сама несе відповідальність за свої вчинки і своє життя. Те, що Захар мене вдарив, логічна реакція на мою поведінку. Ми цілий тиждень були разом, гарно проводили час, думаю, саме це його і засмутило. Він розраховував на продовження. А отримав статтю в журналі. От він і не стримався. До цієї всієї ситуації ти не маєш жодного стосунку. Тому ти відпустиш мене сьогодні і я нарешті закрию дану тему.

- Тиждень? Гарно проводили час? І як саме ви «гарно» його проводили? - Очі Давида палають гнівом, здається звістка про дозвілля з Захаром нареченого засмутила ще більше, ніж синець на моєму обличчі.

- Давиде! Це не має жодного значення, оскільки було до наших «заручин». Тому, коханий, заспокойся, а я ввечері повернуся і ми кудись сходимо або приготую тобі вечерю. А зараз вибач - маю зателефонувати. - Бачу, що Давид на краю прірви, тому просто розвертаюся і йду у свою кімнату. Паралельно набираю номер Захара.  Як не дивно, той відповідає майже одразу:

- Привіт. Нам варто зустрітися і поговорити. Можемо в обідню перерву, але я вже зараз теж вільна.

- Давай в ресторані, що на перехресті, за двадцять хвилин.

- Добре. Чекатиму. - Я одягаю джинси і футболку, беру рюкзак і виходжу зі своєї кімнати.

- І куди ти зібралася? - Давид стоїть при вході, загороджуючи мені дорогу до дверей.

- Я тобі пояснила, що маю незавершену справу, коханий. І якщо ти не хочеш, щоб наші стосунки закінчились прямо сьогодні, тобі доведеться мене відпустити.

- У тебе синець на обличчі, тобі потрібен лід і спокій, а не небезпечні зустрічі з неурівноваженим чоловіком.

- Вибач, поговоримо ввечері. Я поспішаю. - Давид якусь хвилину стоїть і чекає, ніби щось обмірковуючи, а потім відступає і йде на другий поверх, навіть не обертаючись.

 Десь глибоко в душі, я відчуваю тугу. Здається, я перегнула палицю. Але зараз маю іншу справу, з якою треба розібратися.

***

   Захар вже був у ресторані, коли я прийшла.

- Гарно виглядаєш, навіть не зважаючи на… - Він показує поглядом на мій синець. - Я радий, що ти подзвонила. Я хотів вибачитися.

- Не варто. Це нічого не змінить. Я зараз розкажу тобі, що було і що буде. А ти уважно послухаєш, і дуже сподіваюся - приймеш правильне рішення. 
  Багато років назад, коли ми познайомилися, я була молодою. Мною цікавилися, і я закохувалася. Але основною рисою мого характеру було те, що я не спала з чоловіками, яких по справжньому не кохала. А от гарне ставлення до людей - було невідʼємною частиною мого життя. Дехто помилково приймав його за флірт. Я прошу у тебе пробачення за те, що ти хотів від наших стосунків більше ніж я. Я ніколи тебе не кохала, тому і спати з тобою не могла. Але в одному я була відверта. Я дружила з тобою. Можливо якоюсь дивною дружбою, але вона була. І я хочу її зберегти. Моє особисте життя залишиться моїм особистим життям. Твоє особисте життя залишиться твоїм. Я сподіваюся, твоя дружина ніколи не дізнається ні про твої домагання до мене,  ні про секс із Владою на робочому столі. Але, якщо ти будеш продовжувати натякати на інтим зі мною, мені доведеться це показати і їй, і твоєму керівництву. Я дуже  поважаю те, що ти служив. Дуже сподіваюся, що зможеш зберегти свою сімʼю, не зважаючи на відстань і час. І, коли вони повернуться, ти знову будеш щасливим чоловіком. Я обіцяю ніколи не згадувати про сьогоднішній день і маю надію, що ми все ж таки залишимося друзями.