Глааа 6 Жизель

  Ранок понеділка я не любила завжди. А особливо коли напередодні не могла заснути добрих чотири години. Будильник розбудив о сьомій. Повинна ж «сніданок коханому чоловіку» готувати. Як він там вчора говорив: у ідеального нареченого і наречена ідеальна. Здається,  я збираюся грати справжню себе вперше в житті. Бо все, що я робила раніше, зараз схоже на історію про чужу  долю.

  Попередній вечір виявився і цікавим, і доленосним. Коли Давид повернувся, мені здалось, що він очікував від мене зовсім іншої поведінки. Але сваритися мені точно не хотілося, принижуватися чи ревнувати, виказувати свою слабкість. Мені хотілося забути все, що було, і почати щось зовсім нове. Тому згода на парі озвучилася раніше, ніж я її обдумала. Але найбільше мене здивувало, що Давид таке запропонував.

  Наші і так складні стосунки переходять ще на один рівень: тепер ми неймовірно закохана щаслива заручена пара, яка живе разом. Боюся, що грати зовсім не доведеться. І це пригнічувало, бо стосунки - фейк, а почуття - реальність.

   Те, що авантюризм - невідʼємна частина мого Я, навіть не обговорюється. Я задихаюся від нудного правильного життя. Думала, що з віком заспокоюсь, але, боюсь, що схильність до пригод тільки посилилась. А ще війна змусила задуматися: чи є у нас такий привілей - планувати, якщо кожної секунди існує загроза смерті. Тому, чи варто відмовляти собі в задоволенні робити те, що хочеться. Зараз мені хотілося бути поруч з Давидом, нарешті дізнатися чи справді він такий, яким я його покохала  пʼятнадцять років тому. Чи я просто створила ілюзію, яку не могла забути всі ці роки? Челенж цікавий. Та і програвати я не вмію. Тому точно до кінця буду змагатися. А стати прекрасною нареченою - крутий досвід.

  Обручка, яку Давид одягнув мені - була дорогою і досить красивою. В такому собі справжньому серіальному американському стилі. Платина, великий камінь: дорого і статусно. Точно не про мене. Була б це офіційна пропозиція - отримав би відмову. Я категорично не люблю метали сірого кольору: біле золото, платина, срібло - асоціюються чомусь із смутком. Тому таких ювелірних виробів у мене немає.

- Тобі не подобається обручка? - Запитує наречений.

- Справа не в тому. У мене немає прикрас в такому кольорі. Мені доведеться носити тільки її. Бо я не комбіную білий метал із рожевим та жовтим.

- Вибач, я шукав. Але гарні діаманти тільки в платині.

- Нічого, побуду без сережок і ланцюжка. Єдине, що шкода - моя каблучка на фалангу пальця, я її вісім років не знімала.

- Вибач, я намагався. Почекай, будь ласка, я зараз повернуся. - Якось дивно Давид залишає мене хвилин на десять. А я дивлюся на цей красивий діамант, і розумію, що і справді з віком дуже змінюються цінності. Коли я отримала пропозицію від свого офіційного чоловіка -  основний камінчик у супроводі меньшеньких. Їх сяйво мене засліплювало. Я любила ту обручку. Мало того, я хотіла діамант і пишалася ним. Зараз я усвідомлювала, що справжні почуття це не про коштовності. А можливо просто, коли певні мрії здійснюються, вони виявляються не такими бажаними, як здавалося.

- Ти готова вийти у світ разом? Запрошую тебе пообідати в ресторані… - Говорить Давид, коли повертається вже переодягнений.

- Я взагалі то бульйон зварила, я ж говорила…

- От завтра його і поїмо! Вихідний, чому б не прогулятися? Та і погода чудова. А ще невідомо з якою метою ранкове фото з Владою зроблене. Нам все ж варто показатися у публічному місці разом сьогодні.

- Але ти ж погано почуваєшся ?

- Я в нормі. - Відповідає Давид. - Що? Щось не так? - Придивляється до мене.

- Перед тим, як ми вийдемо разом, дай мені відповідь на одне питання.

- Говори.

- Чому у наречені ти взяв мене, а не свою реальну коханку? Нелогічно виходить.

- Не розумію? У мене тільки одна коханка була за останні тринадцять років.

- Ну, я і питаю, чому не Владу ти представив своєю нареченою?

- Жизель, у мене тільки Одна коханка була за останні тринадцять років! - Дивиться на мене як на недалеку. А я, здається, гарно так гальмую.

- Але Влада ще в мій перший робочий день сказала, що у вас приховане кохання. Я і не здивувалася. Бо ти був одружений.

- Почекай-почекай! Весь цей місяць, ти думала, що у мене є офіційна дружина, неофіційна коханка на роботі, і паралельно я переспав ще і з тобою у Варшаві?

- Ну, взагалі-то, так… Обручка на пальці, коханка попереджає на тебе не претендувати, бо у вас прихований роман, а наша ніч в готелі - просто зустріч старих знайомих. - Перераховую я. Ніби все логічно. - А що ще я мала думати?

- Жизель, мені не двадцять, я не можу спати з декількома жінками одночасно.

- Чому ж не можеш? В двадцять міг. Я так зрозуміла, це та подруга подруги,  з якою ти провів ніч після ночі зі мною, і стала твоєю дружиною згодом? Логічно, щоб саме Влада стала твоєю нареченою зараз.

- Влада ніколи не була моєю коханкою. Як ти таке взагалі могла уявити?

- Мені уявляти і не доводилося: я все бачила ось на тому місці. - Показую на вхідні двері. - Ви чудово собі так цілувалися. Ти повинен зрозуміти: я без претензій до тебе, але якщо я публічно буду зраджена - мене така роль,  мʼяко кажучи, принижує.