Глава 5 Давид

- Поїхали в Tiffany&Co, треба купити Жизель обручку. - Говорю я Алексу, виходячи із лікарні.

- Ти думаєш, вона буде тобі підігравати після такого фото? - Дивується помічник. - Я б на її місці вже втік із твого дому.

- Вона не втече. - Я чомусь в цьому абсолютно впевнений.

- Добре. Навіть якщо не втече, ти думаєш вона дуже зрадіє обручці Tiffany? Мені здалося, що Жизель не із таких, як твоя колишня.

- Мова зараз не про Жизель. Мова про пресу. Хтось активно просуває мою персону. Не вірю, що я настільки значуща особа, щоб так мною цікавилися. Ніч у Владлени, ранкове фото, наші з Жизель світлини на кожному каналі - хтось зі мною зводить рахунки і я маю бути готовим відповісти. Якщо моя наречена продовжить грати у гру, яку сама і почала, то на її пальці повинна бути така обручка, за яку буде не соромно. Тому ми зараз туди поїдемо, подивимося, я допоможу вибрати, а ти купиш. Де мої окуляри. Увагу дуже не привертаємо, ти активно вибираєш, я ніби супроводжую.

- А з якого така конспірація?

- Не розчаровуй мене, Алексе, ти ж розумний. Не здається тобі дивним, що вчора на вечорі моя наречена ходила із діамантом на пальці, а сьогодні я його тільки купую? Ні? І ще - нехай діамант має 3,5 каратів.

- Чому 3,5?

- Бо їй 35. Історія повинна бути красивою.

- Ти так їй фіктивну обручку вибираєш, наче справжню пропозицію робити зібрався.

- Якби я робив їй справжню пропозицію, я б вибрав зовсім іншу каблучку.

  Вибір, чесно кажучи, так собі. У червоному та жовтому золоті взагалі нічого гідного. Вибираю Harmony® Round Brilliant Engagement Ring with a Diamond Platinum Band. Не дуже я задоволений, але часу шукати щось інше немає. Через декілька хвилин Алекс повертається з покупкою.

- Ти знаєш скільки ця обручка коштує?

- Здогадуюсь.

- Квартира твоєї бабусі стільки коштує

- Не перебільшуй! Квартира моєї бабусі коштує в півтора рази дорожче. - Посміхаюся.

- Тепер Жизель треба застрахувати і тільки з охороною у публічні місця відпускати.

- Тепер вона в публічних місцях тільки зі мною може зʼявлятися. До речі, спробуй дізнатися якнайшвидше все, що я просив, і приїзди ввечері з фотоапаратом до нас. - Ловлю на собі здивований погляд. - Що ти не зрозумів - будемо робити історію стосунків.

- Я як у фільмі… жахів! А ти думав, я скажу, що в романтичну комедію потрапив? Куди? Заховай пакунок від Tiffany, а то ще консьєрж побачить. Добре, що ти її до себе поселив. Якщо журналюги вже тут винюхували, то дуже достовірно вийде.

- Ти прямо майстер брехні. Мені вже страшно! До вечора! - Прощаюся з помічником і направляюся до входу в мій житловий комплекс. Звідки не візьмись до мене підходять пару журналістів. Добре, що Алекс попередив, щоб я обручку в кишеню заховав, а не в пакунку ніс. Точно міг спалитися.

- Давиде Сергійовичу, як ви можете прокоментувати ваше розлучення і нові заручини?

- Можу сказати тільки,  що я дуже щасливий. Вибачте, мене кохана чекає.

***

  Говорити про Жизель - кохана, було справді приємно. Але вже піднімаючись у ліфті, я відчув прискорене серцебиття, адреналін піднімався: було страшно. Якщо вона і справді поїхала? Що я буду робити без неї? Вчора, коли ми танцювали, і її тіло так приємно піддавалося моєму контролю, я зрозумів, що і правда ніколи до цього не кохав. Всі попередні стосунки були просто життєвою необхідністю. А зараз - не стосунки, а сама Жизель - моя необхідність.

  Я декілька хвилин стою біля дверей. Набираюся сміливості. Відчиняю. Вона вдома. Таке полегшення, ніби мені сказали, що я вилікувався від смертельної хвороби. Страх відразу відступає. Поки вона поруч - можна вирішити будь-яке питання.

- Коханий, я вже почала хвилюватися. - Бачу як знущається, іронізує.

- Вибач, кохана. Повинен був виконати зобовʼязання.

- А інструмент, яким виконував  зобовʼязання, не пошкодив? Щось ти блідий!

- Не хвилюйся. Я щойно з лікарні. Сказали, що я зараз у нормі. - Зневага в очах Жизель змінюється на хвилювання. Голос відразу стає іншим: не принизливим, а турботливим.

- Що сталося, чому ти був у лікарні?

- По попереднім даним - мені підсипали вчора чи то наркотики, чи то снодійне. Завтра буде відомо точно. Але дивлячись на ранкові фото, які ти надіслала, я був точно неадекватним.

- Тобі треба відпочити, якщо це так. Я як відчувала, бульйон варити поставила. Давай в душ і в ліжко. А я щось приготую для тебе.

- Жизель, зараз не до цього. - Ми стоїмо один навпроти одного. Між нами - кухонний острівець. Я беру її руку, а вона і не супротивиться. - Нам потрібно вирішити, як далі жити. - Трактування цієї моєї фрази може бути таким двозначним. Але наречена реагує спокійно.

- Звичайно, ми все вирішимо. Але зараз тобі варто бути в ліжку. А поговорити ми можемо і лежачи… - Бачу як вона вимовляє фразу і ніяковіє, її щічки червоніють. Вона соромиться, що таке сказала. - Я мала…. на увазі, тобто… я не це… Дідько! Я про те, що ти будеш відпочивати у своєму ліжку, а я можу поруч у кріслі посидіти і поговорити з тобою. - Вона так мило бентежиться.