Глава 2 Жизель

   Жити в домі Давида без Давида виявилося важко і дуже сумно. Моє фізичне самопочуття дійсно покращилося. Зʼявилися сили і енергія. Навіть на роботу хотілося ходити. У понеділок ввечері отримала результати аналізів. Памʼятала про прохання Давида  повідомити їх йому. Спочатку планувала написати, як і просив. Проте… Алекс так і жив зі мною  у пентхаусі. Але вже пройшло більше доби, а помічник жодного разу не згадав про боса. Мене це дратувало, але запитати, як дістався Давид і як його справи, я у Алекса все не наважувалася. Саме тому отримані результати були гарною нагодою дізнатися про стан шефа.

  У вівторок зранку на робоче місце я прийшла завчасно. Вже за звичкою спала мало, тому вирішила відволіктися роботою.

   Ще в понеділок попросила Наталю вводити мене в курс майбутніх обовʼязків, бо перевірка йшла і від мене вже нічого не залежало. А сидіти без діла я не вміла. Тому, чим зайнятися, я мала і була дуже цьому рада. Єдине, що мене тривожило в офісній атмосфері - це незрозумілість у стосунках із Захаром. Після мого повернення від батьків - ми так і не бачилися. Я сподівалася, що він просто образився. На телефонний дзвінок не відповів, а я більше і не телефонувала.

  Десь о пів на девʼяту в мої двері постукали. Я відчинила особисто. На мене дивився букет із фруктів, а за ним ховався Захар. Подібна витівка була приємною. Змусила мене посміхнутися.

- Доброго ранку!

- Привіт, Захаре! І що це за краса?

- Я вирішив підняти твій імунітет вітамінами!

- Це дуже турботливо з твого боку, але фрукти так гарно виглядають, що їх шкода їсти.

- Мені приємно, що зміг змусити тебе посміхнутися. - Ми все ще стоїмо у дверях мого кабінету, разом тримаючи букет, як в коридорі зʼявляється Влада.

- Доброго ранку! О, виглядає смачно. Ранкова романтика? Ви Алекса ще не бачили?

- Він ще не прийшов! Доброго ранку, Владо. - Мені неприємно дивитися на неї, тому я пропускаю Захара вглиб кабінету і закриваю двері.

- Вона тобі неприємна? - Витягує мене із задумливості голос Захара.

- Що? Хто? А, ця… Мені до неї немає ніякого діла. Тебе вчора не було на роботі і ти не відповідав на телефон - все добре?

- Так, все нормально. Я мав деякі справи за містом, повернувся тільки вчора ввечері. А ти як - відпочила? Виглядаєш гарно.

- Так, я вже здорова, а після такої кількості вітамінів взагалі буду енергійна.

- То може ми вже зрештою дійдемо чи до театру, чи до ресторану, чи на каток?

- На каток? Сто років не була. - Дивно, але в цей момент я щиро посміхаюся. - Каток - це чудова ідея. Ото сміху буде - двоє стареньких на ковзанах. Я навіть одягнена по темі. - Я і справді -  в джинсах, кросівках і футболці. Чомусь захотілося побути не в класичному  стилі сьогодні. Офіційного дрескоду в офісі не було, тому я вирішила трохи розслабитися за відсутності директора. - То що - о шостій?

  Після такої розмови із Захаром мій настрій покращився і я все ж таки набралася сили і подзвонила Давиду.

- Ало… - Чую знайомий голос і хвиля тепла пробігає по всьому тілу.

- Доброго ранку, Давиде Сергійовичу! Не розбудила? Вам зручно говорити?

- Доброго ранку. Слухаю. - Тон роздратований, чую, що дзвінку моєму не дуже зраділи.

- Ви просили повідомити результати аналізів: все нормально.

- Я, здається, просив написати мені…

- Вибачте, я не запамʼятала ваше прохання… - Теж починаю злитися. Злитися, бо сподівалася, що він дзвінку зрадіє, а вийшло все навпаки. Пауза добре так затягувалася. Ми мовчали. - Я сподіваюся, у вас все добре… - Не витримала я.

- Все добре, не хвилюйтеся!

- Бережіть себе! До побачення! - говорю і швидко відключаюся. Серце стукає прискорено. Краще б я не дзвонила.

  Ця розмова мене засмутила. Дуже. Тому весь наступний тиждень я відволікалася роботою і спілкуванням із Захаром: ми ходили на виставку, в ресторан, кіно, на каток, багато говорили і сміялися. З Алексом я майже не зустрічалася, бо вдома лише ночувала. Про Давида не запитувала. Готувалася до вечірки з нагоди Дня народження фірми. Наталя сказала, що присутність обовʼязкова.

  Виявилося, що моє поїздка до батьків була дуже вчасною. Про вечір-аукціон я знала ще до подорожі. У батьків вдома зберігалося досить багато моїх особистих речей. В тому числі і прекрасна червона сукня Elie  Saab, в якій згодом Cara Delevingne зʼявилася на врученні Оскара. Мені ж її подарував колишній чоловік на четверту річницю нашого весілля. Це була найдорожча і найпрекрасніша річ мого гардеробу. І саме ця сукня якнайкраще підходила для майбутнього заходу.

  Як би я не відганяла думки про Давида, але десь підсвідомо розуміла, що саме для нього я одягну цю сукню, і червоні Louboutin, і діамантову каблучку, яку вже не ношу багато років. Мені хотілося йому сподобатися, коли він знову мене побачить. А ще я дуже сподівалася, що він все-таки встигне на святкування.

- Ти неймовірно красива! - Сказав Алекс, коли я спустилася з другого поверху пентхаусу, щоб їхати на захід. Мені було приємно це чути. Але настрій всеодно був ніякий - Давид так і не повернувся. - Він приїде! Не засмучуйся! - Продовжує Алекс, дивлячись мені в очі і даючи зрозуміти, що прекрасно знає причину мого поганого настрою.