Розділ ІІІ Глава 1 Давид

  Повернення з нуля зайняло більше часу ніж планувалося. Це була не перша моя поїздка в зону бойових дій, але цього разу це був найбільший донат і я особисто повинен контролювати його доставку до місця призначення. Подорож виявилася довгою. На роботі такі поїздки проходили за статтею «відрядження». Звичайно ж за моєї відсутності право підпису мав Борис Тимофійович. Залишити робоче місце під час перевірки - досить безвідповідально, але і Борис, і Наталя наполягли, що впораються і без мене. І що я повинен довести справу до кінця. Хоч і в такий не дуже вдалий період.

  Ця майже тижнева відсутність дозволила мені подивитися на ситуацію, що склалася, так би мовити, з іншого боку. Усвідомлення того, що зі мною відбуваються якісь невідомі мені до цього речі прийшло тоді, коли я не знайшов Жизель у своїй квартирі. Мені, як людині флегматичного* темпераменту, було дуже важко зрозуміти причини такої кардинальної внутрішньої зміни.

   Те, якою була моя реакція на її зникнення, навіть мене здивувало. По-перше, я подзвонив Алексу.  Я просто таки вимагав знайти мою співмешканку. Дзвонив Данилу, запитував, чи не звʼязувалася моя орендарка з його подругою. Навіть сусідці зателефонував, щоб перевірила, чи не повернулася Жизель на бабусину квартиру. Мене наздоганяв відчай. Я навіть на роботу прийшов з метою допитати Захара. Дякувати Алексу, він зупинив мене за крок від скандалу.

   Мій помічник дійсно спас мене в ситуації, що склалася. По-перше, все-таки додзвонився до Жизель. Сказав, що з нею все добре. І що зробить неможливе - дізнається місце її перебування. По-друге, заспокоїв, що вона точно не з іншим чоловіком. По-третє, морально підтримав, залишився зі мною ночувати, ходив курити за компанію, співчутливо мовчав поруч, заварював заспокійливий чай. Вночі я вже за звичкою спав чутливо і мало, на роботі був роздратований і абсолютно не розумів, що робити. Ближче до обіду отримав дзвінок зі Словаччини. Замовлення броньованої медичної машини доставлено. Треба було негайно їхати забирати.

   І тут я зрозумів, що егоїст в мені переміг. Бо особисте переважило над суспільним благом. Я не міг поїхати, поки не переконаюся, що з Жизель все добре. Склалося відчуття, що Алекс від мене щось приховував. Але він пообіцяв, що у неділю я точно її побачу. Хвилини чекання тривали годинами! Не хотілося ні спати, ні їсти, ні говорити, ні думати. Просто існування у стані очікування. Розмову Алекса із Жизель я чув. Вже зібрався було вибігати до машини і їхати по неї, але помічник мене зупинив:

- Дейв, ти усвідомлюєш, що відбулося?

- Так, ми знайшли її, я поїду заберу Жизель, а потім поїду у Словаччину.

- Ні! Ти знову себе обманюєш! Тому послухай мене уважно: Давиде, ти закохався. І здається - вперше у житті.

  Таких простих три речення, а як кардинально змінився світ. Всю дорогу до Чернігова і назад я прокручував на повторі слова Алекса: закохався. Що, справді? Тобто ось яке воно - кохання. Воно зʼїдає зсередини, осліплює, оглушує, забирає сон і апетит, здатність тверезо і раціонально мислити? І саме страшне, що воно глибоко засідає у серці, і його неможливо звідти вийняти. Хріновастенькі мої справи! Це я остаточно усвідомив, коли Жизель всю дорогу сиділа поруч, а моє серце вибивало чичітку від однієї тільки її присутності. Оце я попав у свої тридцять шість.

    По всім правилам психологічної науки я протягом своєї відсутності пройшов всі стадії прийняття життєвих змін*. Процес для мене не новий, але з коханням повʼязаний вперше.

    Вже на вʼїзді в Київ я був на останній стадії: прийняття. Проблема вимальовувалася чітка. Залишилося тільки знайти її розвʼязання. Так як раніше з Жизель себе поводити не можна. Попередня поведінка була просто неадекватною, якщо чесно собі зізнатися. Таким шляхом її прихильність точно не отримати. А дуже хочеться. Тому план вималювався наступний: Мета - закохати Жизель взаємно. Захара сприймати не як ворога, а як конкурента, якого потрібно перемогти. Поведінку змінити. Закінчити вже дитячі ігри в постійну «помсту». Одним реченням - Жизель буде тільки моєю.

     Мрія гарна і дає крила. Тому я починав нервувати. Бо дуже вже хотілося перейти до здійснення задуманого, а затор на вʼїзді в місто був цьому перешкодою. Дивно, що в суботу о четвертій вечора одеська траса виявилася заблокованою. Згодом стало зрозуміло, що автомобільне зіткнення було причиною, але це затримало мене на добрих півтори години. А я і так вже катастрофічно запізнювався.

  Кожного року з моменту заснування наша фірма в травні проводила благодійний вечір до Дня народження. На цьому святі відбувався аукціон, кошти від якого передавалися на добру справу. Останні роки - для потреб ЗСУ. Ми орендували великий зал, замовляли кейтеринг*, запрошували меценатів, партнерів, конкурентів, звичайно ж і менеджмент самої компанії. Захід був масштабний. І цього року припадав саме на суботу, коли я повертався із «відрядження».

  Прямо з дороги я прийняв душ, переодягнувся в чудовий відповідний костюм, дбайливо підготовлений заздалегідь Алексом, і поспішив на святкування. А точніше - на зустріч із Жизель, бо вона - єдина, хто  мене сьогодні цікавив на тому заході. От що робить кохання з дорослим чоловіком.

***

  Я був дуже схвильований. Задоволення від добре виконаної роботи, передчуття гарного вечора і звичайно ж можливість побачити Жизель,  робили мене щасливим. До зали, де відбувався захід, я зайшов у гарному настрої. І навіть виснаження від важкої подорожі вже не відчувалося.

  Приміщення було наповнене ароматами дорогих  парфумів, серед яких ходили гарно одягнені красиві люди. Оркестр грав повільну мелодію, декілька пар танцювали. Офіціанти розносили напої та їжу. Вечір був у повному розпалі. Як би мені не хотілося бути непомітним, але при моїй появі  стало зрозуміло - всі чекали саме мене. Перші пів години довелося провести у вітаннях і спілкуванні з гостями. Нарешті Алекс забрав мене від них і нагадав, що моїм основним завданням сьогодні є проведення аукціону.